Я виховала двох синів, і старший, Андрій, вже одружений. Невістка Вікторія зараз у декреті, няньчить донечку Соломійкою. Живемо всі в одному будинку, але на різних поверхах. На пенсію ще не спішу, працюю бухгалтером в банку.

Я завжди була за те, щоб у родині була підтримка і повага. Але цього разу терпець урвався. І ось чому.

Було Водохреще. Поспішала на роботу, бо зараз гаряча пора – підбиваємо фінансові звіти.Тому не могла навіть на годинку відійти, аби в церкві взяти святї води. 

Тож попросила Вікторію,і вона дуже охоче погодилась:

– Не хвилюйтеся, мамо, все зроблю!  – голос завжди звучить так лагідно, але тепер розумію, що це лише маска.

Ввечері того ж дня я зустріла нашу сусідку Марію. Вона завжди все знає, бо живе сама і обожнює стояти біля вікна. Працює так, наче камери спостереження.

– Олю, а де це твоя Віка була сьогодні? Я в церкві не бачила! 

– Як це не бачила? Мала йти набирати воду! 

–  Та не було, кажу тобі точно. Усю службу простояла біля свічок, усіх бачила. Хіба що вона невидимкою прийшла.

Мене наче громом вдарило. Але вирішила спочатку поговорити з невісткою.

Увечері повернулася додому. Вікторія, як завжди, сиділа на кухні з телефоном у руках. Соломійка спала в кімнаті.

– Доню, можна тебе на хвилинку? 

–  Так, мамо, щось сталося?

– Де ти сьогодні брала святу воду?  питаю прямо.

–  У церкві, звісно, де ж іще? – відповідає, навіть не моргнувши.

–  А ти впевнена? Бо тьотя Марія каже, що не бачила в церкві.

Її обличчя зблідло. Але швидко схаменулась та почала виправдовуватися:

– Ну… я… Там було стільки людей, що мене могли й не помітити. Я підійшла до крана, відкрила його і набрала трохи води в склянку.

– Це теж свята вода, чи як? – питаю, тримаючи склянку в руках.

–  Мамочко, ну чого ви починаєте? Ну не пішла, бо Соломійка вередувала, а вода з крана така сама, все одно Бог скрізь!

– Та невже? То, може, мені завтра на роботу не йти? Усе одно зарплату отримаю, бо Бог скрізь, правда? 

– Ну навіщо цей скандал? Я ж не спеціально, – почала виправдовуватись невістка.

– Не спеціально? А збрехати – це теж випадково? Як мене після цього називатимеш мамою?

Вікторія мовчала, але без каплі совісті чи сумніву. Навіть не перепросила! 

Я ще трохи постояла, а потім вийшла, щоб охолонути. Сиджу зараз і думаю: чи можна виховати дорослу людину?

Чи, можливо, їй просто зручно бути такою, якою вона є?

“Ви сміялися, плакали чи, можливо, просто задумались? Дайте знати своїм емодзі — це важливо для нас!” 😂, 😔, 🤔, 😊