Осінь видалася напрочуд теплою, але на городі нічого, крім бур’янів, і не вродило. Все тому, що вдома давно немає господині. Іван ходив по подвір’ї, раз у раз поглядав на свій майже пустий город і не міг знайти собі місця. В душі було пусто, майже як на грядках. В своєму житті він сам усе зіпсував.

Сьогодні, вперше за багато років, додому повернеться його Люба, перша дружина. Вона – чудова жінка, яка була для нього ідеальною дружиною і прекрасною матір’ю для їхнього сина. Та він не вберіг їх сімейне щастя.

Іван був лікарем. Заможний чоловік, дружина, син – життя вдалося. В нарoді кажуть: «Від добра добра не шукають». Та видно, Іван не чув цієї приказки. Чи може, «добро» само його знайшло.

Тоді Іванові і його дружині було по сорок років. За двадцять років спільного з Любою життя, нічого такого не було. Жили, як всі, поважали одне одного.

Все змінилося тоді, коли на роботу прийшла нова медсестра. Їй було двадцять сім, красива і неодружена. Дівчина відразу «кинула оком» на Івана Івановича, який був доволі видним чоловіком. І той не зчувся, як потрапив у руки молодої красуні Христини. Тоді думав, що закохався.

Спочатку стосунки були таємними, потім про них не говорив хіба що лінивий. Здається, на весь райцентр, одна Люба нічого не знала. Та й хто наважиться таке сказати у вічі дружині.

Іван і дня не міг прожити без молодої жінки, яка заполонила його душу. Через рік вирішив, що кине свою дружину, і освідчиться Христині. Не хоче більше жити цим подвійним життям.

– Послухай, Любо, шкода мені тебе, – тітка Горпина, яка славилася тим, що знала всі новини і плітки в селі, підійшла на автобусній зупинці до Люби і пильно глянула їй у вічі. Така гарна жінка і мусиш усе це теpпіти.

– Що теpпіти? Тітко Горпино, про що ви? – від несподіванки зніяковіла Люба.

– Іван твій з цією Христиною вже геть сором втратили. Все село гуде, тебе шкодують.

Та Люба уже не чула нічого, в голові гуло, земля пішла з-під ніг.

Чоловікові вдома нічого не сказала. А через місяць заявила, що їде на заробітки в Італію. А що, син уже дорослий, в столичному університеті навчається, не пропаде.

Іван «для годиться» почав відмовляти Любу від цієї ідеї, але в душі був радий, що вона добровільно зникає на деякий час з його життя. Тепер їхньому з Іванкою щастю вже ніщо не завадить.

Люба поїхала на 10 років. Лише зрідка дзвонила, питала, як справи, та про те, що знає Іванову таємницю, не обмовилася жодного разу.

Та життя – це бумеранг. Як ти чиниш, так і тобі буде. Іванна через три місяці оголосила усім на роботі, що заміж виходить за завидного нареченого, бізнесмена, і тепер буде жити в обласному центрі у шикарному власному будинку.

– Як ти можеш, – запитав Іван дівчину, я ж заради тебе з сім’ї пішов.

– А хіба я тебе про це просила, – лукаво посміхнулася Христина. –Ти ж не думаєш, що я втрачу своє щастя через тебе, 40-річного розлученого чоловіка з дорослим сином. Таке «щастя» мені точно не потрібне.

Івана наче хтось облив холодною водою. Нарешті він зрозумів, яку помилку зробив, промінявши своє сімейне щастя на тимчасову примарну любов. Та вже було пізно.

Так минуло десять довгих років. Через тиждень одружується їх єдиний син. Люба з Італії приїжджає сьогодні.

– Господи, допоможи мені знайти потрібні слова, щоб Люба мене пробачила, – благав Іван Може ще вдасться усе повернути. Адже перша дружина таки від Бога…