Наш новий сусід, Микола Сергійович, спершу справив на нас хороше враження. Великий будинок, доглянутий сад, дружина завжди привітно посміхалася. Ми подумали, що з такими сусідами нам пощастило. Микола вітався, пропонував ягоди зі свого саду – малину, аґрус, – і наче спеціально демонстрував свою відкритість і доброзичливість.

Але невдовзі ми почали помічати дивні речі. Одного разу з нашого двору зникла лійка. Спершу ми подумали, що просто десь її загубили. Але наступного дня я побачив лійку у Миколи в саду. Тоді все стало на свої місця. Я вирішив діяти:

– Це ж моя лійка, – сказав я, заходячи до його двору. – І я вам її не позичав.

Микола Сергійович лише посміхнувся:

– Я хотів полити свої помідори. Вас не було вдома, то я й взяв. Не хвилюйтесь, не назавжди.

– Більше так не робіть, – суворо відповів я і забрав свою річ.

Це був лише початок. Незабаром інший сусід, Петро, розповів, що Микола Сергійович частенько навідується до його саду, щоб збирати горіхи. На дерева не лізе, але все, що нападало, забирає. Причому не для себе – тягне мішками й продає. Петро злився, але паркан у нього старий, а на новий грошей не вистачає.

Справжній конфлікт виник, коли почав розвалюватися паркан між нашими ділянками. Ми вирішили його полагодити, і я взявся за роботу. Але не встиг зробити кілька кроків, як до мене підійшов Микола.

– Що це ви робите? – запитав він із напруженим тоном.

– Лагоджу паркан. Він у жахливому стані, – пояснив я.

– А ви у мене спитали? Це ж мій паркан! – сказав він, підійшовши ближче.

Коли ми купували будинок, там уже стояв цей паркан. Ми й гадки не мали, що він належить сусідові. Ще й хвіртка в ньому нас дратувала, бо Микола Сергійович вільно через неї ходив до нашого двору.

– Але ж паркан стоїть на межі наших ділянок. Я теж маю право його ремонтувати, – спокійно відповів я.

Та це лише розлютило сусіда.

– Право? Чи ви хочете відтяпати мою землю? – підозріло вигукнув він.

Ми намагалися заспокоїти Миколу, але він розпалювався дедалі більше. Звинувачення у спробі «захоплення» землі швидко переросли в гучний скандал. На шум збіглися інші сусіди, а хтось навіть викликав поліцію.

Коли приїхали правоохоронці, Микола Сергійович голосно кричав, звинувачуючи мене у знищенні його майна. Навіть пояснення сусідів не допомогли. Поліція лише знизала плечима: не було ані порушення закону, ані матеріальних збитків.

З того часу стало зрозуміло: спокійного життя з таким сусідом не буде. Микола Сергійович, який на перший погляд здавався доброзичливим, виявився хитрим, конфліктним і надзвичайно впертим.

Життя поряд із ним стало справжнім випробуванням. Ми намагаємося уникати конфліктів і жити своїм життям, але поруч із таким сусідом це не завжди легко.