Аліса Альбертівна не попередила сина про свій візит: хотіла зробити сюрприз. Вона почала відчиняти двері в квартиру своїм ключем… Але він не підійшов!

— Мама?! — Кирило почув шурхіт у замку і відчинив двері. Він не очікував побачити матір із сумкою.

— Кирюша, любий! А я ось до тебе… А що із замком?

— Змінили. Ну, заходь. Чого ж ти не сказала? Я б тебе зустрів, — Кирило схаменувся і обійняв матір.

— Сюрприз хотіла зробити, порадувати тебе. Стільки часу не бачились!

Кирило кивнув головою. За два роки проживання в різних містах він встиг не тільки скучити за матір’ю, а й знайти собі дівчину, з’їхатися з нею і навіть одружитися. Але знаючи характер мами, Кирило цієї новини Алісі Альбертівні не повідомив. Тому, побачивши в передпокої жіночі туфлі та куртку, Аліса Альбертівна здивувалася.

— У тебе гості?

— Ні.

— А це що? — мати зморщила ніс і двома пальцями взялася за рукав яскраво-рожевої куртки. — Що за клоунський одяг? Цирк приїхав?

— Це моя куртка, — з кухні виглянула рудоволоса Дюймовочка. — Здрастуйте! Я Настя.

— Ти що, не міг нормальну хатню робітницю взяти? Порадився б зі мною… — Аліса Альбертівна випалила, не зважаючи на Настю.

— Мам, це не хатня робітниця.

— А хто?

— Настя моя дружина.

Аліса Альбертівна кілька секунд дивилася на сина впритул, а потім почала сміятися.

— Перше квітня давно минуло, синку. Не жартуй так…

— Це не жарт.

— Коли ти встиг одружитися? І чому я про це нічого не знаю? — почервоніла вона.

— А я не встиг сказати… Ми нещодавно розписалися.

— Ось як? І коли?

— Рік тому.

Аліса Альбертівна знову засміялася. Цього разу сміх був якимось істеричним, але вона постаралася заспокоїтись, узяти себе в руки.

— Ну що ж… Якщо це не жарт, то знайом мене з цим дивом, що гордо зветься твоєю дружиною.

Аліса Альбертівна вручила синові сумку, а сама пішла на розвідку. Тим часом Настя вже допивала каву. Їй треба було встигнути на роботу.

— Значить, дружина? — сівши навпроти, пробурмотіла вона. — І як же це сталося, що така пигалиця зуміла мого хлопчика окольцувати?

— Вибачте, розповіла б, та ніколи… Треба тікати, — Настя демонстративно поставила чашку на стіл і вискочила з кухні. Вона зрозуміла, що свекруха не “божа кульбаба”, у Насті було чуття на таких жінок. До того ж Кирило неодноразово розповідав їй про свою маму, пояснюючи, чому досі не познайомив їх. – Коханий, я на роботу! Вже сумую.

Настя повисла на шиї у Кирила.

Було чути, як емоційно прощається дружина із чоловіком у коридорі. Аліса Альбертівна навіть зіщулилася. Їй стало дуже неприємно, що її синок виявляє почуття до якоїсь незрозумілої рудої дівчини, яка їй не сподобалася.

— Кирило! Я чекаю на тебе на кухні! — гукнула вона, щоб нагадати про себе. Невістка нарешті відпустила її сина і грюкнула вхідними дверима. — Синку, приділи час матусі.

— Я, взагалі-то, теж зараз іду…

— Скасуй сьогодні справи. Рідна мати приїхала!

— Я не можу. Робота не чекає. А ти надовго до нас?

— Поки не знаю. Що, вже набридла? — скривджено спитала Аліса Альбертівна.

— Ні що ти? Може, тобі зняти готель?

— Навіщо? Я із задоволенням поживу у вас. Познайомлюся з Настею, побачусь з тобою…

Кирило не знав, що сказати. Він був упевнений, що мати не порозуміється з його дружиною. А сваритись не хотілося, та й відмовити їй він не міг.

— Мені треба бігти. Диван на кухні розкладається, якщо вирішиш поспати.

Аліса Альбертівна поблажливо похитала головою. Вона не збиралася спати на кухні, тому щойно син пішов з дому, вона вирушила наводити лад у його спальні.

— Ну й бардак… у шафі все розкидано, майки не напрасовані, білизна лежить не в тій скриньці… А це що?! Діряві шкарпетки?! Ну й ну… Ця, його клава, зовсім за моїм синочком не дивиться!

Аліса Альбертівна витрусила все з шафи, відсортувала речі і почала акуратно укладати на полиці у вітальні. На обід спальня повністю змінилася: всі речі невістки перекочували з однієї кімнати в іншу. Аліса Альбертівна «завоювала» спальню. Залишилося лише поміняти білизну.

Свекруха, морщачись, стягнула з ліжка простирадла і запхала їх у пральну машинку. У шафі вона знайшла м’яту постільну білизну, яка здалася їй чистою.

— Ну, хто б сумнівався? Вона й не чула, що білизну треба згладжувати… — знову згадала про невістку свекруха. — У неї взагалі є праска?

Коли подружжя повернулося додому, Аліса Альбертівна читала книгу на перестеленому та ідеально заправленому ліжку, а на плиті стояла вечеря.

— Твоя мати палить… – прошепотіла Настя чоловікові.

— Кирило, сідай їсти, доки не охололо… — Аліса Альбертівна покликала тільки сина, даючи зрозуміти, що невістки вона не чекала.

— А що це за новини? — Настя побачила, що полки зайняті чужими речами. — Де мій одяг?

— Де належить. У вітальні, — спокійно відповіла Аліса Альбертівна.

— Настя, сідай. Давай вечеряти… — сказав Кирило, примирливо посміхаючись. — Потім вирішимо, що робити.

Настя сіла за стіл, та їй тарілку не поставили. Аліса Альбертівна присіла біля сина і вдала, що невістки не існує.

Втім, Настя не розгубилася. Вона взяла тарілку у Кирила. Аліса Альбертівна була змушена ще покласти, щоб син не залишився голодним.

— А чим ти харчуєшся? Я дивлюся, схуд…

— Я на дієті. Настя хоче, щоб я прийшов у форму.

— Твоя Настя багато хоче! Сама худа, як дошка.

Кирило навіть поперхнувся від цієї заяви

— Алісо Альбертівно, моя вага в нормі, — перервала її Настя.

— Із цим я б посперечалася.

— У вас є сумніви? Можу надати вам свою фітнес-карту з розрахунком індексу маси тіла.

Настя пішла до кімнати і повернулася не з порожніми руками — в одній була папка, а в іншій ваги. – Ось.

Вона стала на ваги і продемонструвала свекрусі таблицю співвідношення ваги та зростання.

— Ідеально. А ось у вас, Алісо Альбертівно, ожиріння. Треба менше їсти.

Цього разу поперхнулася свекруха.

— Та як ти смієш?

— У вас складки на боках і подвійне підборіддя. Вставайте на ваги, я вам зараз доведу, що треба худнути кілограмів на десять.

Аліса Альбертівна почала хапати ротом повітря та не знайшла слів.

— Гаразд, це все відносно, – примирливо підняв руки Кирило. — Ви обидві мені подобаєтеся такими, якими є.

— Та що тут може подобатися? Ти на неї глянь! Мало того, що худа, руда, так ще й в окулярах! — Аліса Альбертівна вже не приховуючи плювалась отрутою.

— А що ви маєте проти гарної оправи? — намагаючись спокійно говорити, запитала Настя.

— Мені онуки потрібні здорові… За статистикою, діти, які народилися в матері з поганим зором…

— Мої діти, якщо й будуть короткозорими, то тільки через батька, — викарбувала Настя.

— Це ще чому?!

— Бо в Кирила мінус три! Ви самі не пам’ятаєте? Він у лінзах ходить півжиття! А у мене декоративна оправа, вона з антивідблисковими лінзами, щоб шкоди від монітора було менше. Якщо бажаєте, сходимо до окуліста. Моя гострота зору як у орла. А ось вам би окуляри прописати…

— Навіщо це?!

— Щоб побачити, що в домі сина вам не раді, — Настя відсунула тарілку і вийшла з-за столу. Апетит зник. Було очевидно, що Аліса Альбертівна шукала будь-яку нагоду, щоб її принизити.

— Мам… Може, не сваритимемося?

— Я й не сварилася, це вона нападає на мене!

— Як сказав відомий кіт із мультика, давайте жити дружно…

— Та як із такою злиднюгою можна вжитися?! — Аліса Альбертівна картинно розплющила очі. – Я зрозуміла! Вона худа і зла недарма! У неї, мабуть, глисти! Її треба ізолювати та терміново! Весь посуд продезінфікувати, а саму на обстеження здати. Терміново! Боже мій, ти цілувався з нею, тримав за руку і після цього руки не помив!

— Мама! Досить! — Кирило стукнув кулаком по столу. — Я знаю, що маєш гарну фантазію, але всьому є межа. Доброї ночі.

Кирило пішов із кухні до вітальні. Він думав, що Настя засмутиться, але вона посміхнулася йому.

— Пробач… Моя мама досить специфічна людина… Я тебе попереджав.

— Нічого. Не турбуйся. Я все розумію, – відповіла вона.

— Нехай переночує, а завтра я займуся її переселенням у готель, і ми повернемося до нашої спальні… — Кирило обійняв Настю, щоб відволіктися від хвилювань.

— Думаю, що вона сама від нас з’їде, — загадково посміхнулася вона.

Всю ніч Аліса Альбертівна не закрила очей. Двері в кімнату не зачинялися, а у вітальні зовсім не було дверей. А молоде подружжя немов забуло про те, що в них гості, і поводилося досить голосно.

Аліса Альбертівна розлютилася і навіть пішла «спати» на балкон. Закохані перестали шуміти тільки на світанку. Але невістка не дозволила свекрусі поспати: з самого ранку Настя клопотала на кухні. Вона йшла на роботу рано, і того дня вирішила порадувати чоловіка та свекруху сніданком у ліжко.

Кирило оцінив сніданок… А свекруха, розплющивши очі, ахнула.

— Синочку, любий, ти золото! Це мої улюблені еклери? — вона відчула аромат свіжої кави і побачила тацю з коробочкою з кондитерської. Вона подумала, що син вирішив загладити провину перед матір’ю за безсонну ніч.

— «Який же Кирюша молодець! Сходив по тістечка, порадував мати», — подумала вона.

— Я прощаю тобі те, що ти не заступився вчора за мене перед дружиною! – Продовжила монолог Аліса Альбертівна. Вона з передчуттям відкрила коробочку, але замість тістечок у ній виявилася баночка для аналізів із запискою:

— «Доброго ранку, мила свекруха! Я весь ранок намагалася для вас. Можете здати на дослідження і переконатися, що зі мною все гаразд».

Аліса Альбертівна ледве стримала нудоту, швидко закривши коробку. У неї в голові не вкладалося те, що ця пигалиця могла так її образити!

— Кирило! Ти знаєш, що витворила твоя дружина! Та її треба показати психіатру!

— А що таке? — Кирило з апетитом уплітав круасан із тієї самої кав’ярні, якої дружина купила йому на сніданок.

— Ось, помилуйся! — Аліса Альбертівна сунула синові коробку з подарунком.

Він глянув і засміявся.

— Ну круто ж! Моє оплески…

— Ти що з нею за одне?!

— А ти не читала, що написано на звороті записки?

— Ні… а що там? — Аліса Альбертівна насупилась.

— Склад. Шоколад, родзинки… Це цукерка, мамо. Настя просто пожартувала… У кондитерській працює її подруга, вона такі речі робить із шоколаду, що не повіриш, що це їстівно, а головне, майже не шкодить фігурі! — розреготався Кирило.

— Самі їжте такі цукерки… Жартівники.

Аліса Альбертівна образилася. Вона відчула себе ошуканою двічі. Неприязнь до невістки тільки зростала і залишатися з нею під одним дахом було не лише неприємно, а й небезпечно. Хто знав, що наступного разу підклала б добра Настя до чаю улюбленої свекрухи…

Аліса Альбертівна зрозуміла, що з цією дівчиною їй бій не виграти. Вона бачила, що Кирило більше не слухав поради мами і не був готовий розлучитися з дружиною через забаганку Алісу Альбертівну. Тому вона поспішно зібрала речі та поїхала до найближчого готелю.

— Мамо, тебе на вечерю чекати? — Кирило зателефонував матері після роботи. — Настюша такий святковий стіл накрила… Очманіти!

— Я вже шаленіла від твоєї дружини. Повечеряю у готелі. Дякую.

— Ну, як хочеш… До речі, у мене в суботу плани. А неділю я можу присвятити тобі. Можемо сходити в парк чи твій улюблений музей.

— З твоєю «здрастуйте-я-Настя»? — пирхнула Аліса Альбертівна.

— Ні. Дружина мене відпускає. Тож будемо тільки ти і я. Як раніше, — усміхнувся син.

— Тоді я згодна. Зустрінемось у холі мого готелю.

— Домовились. Ну все бувай. Тобі привіт від Насті.

Аліса Альбертівна не відповіла. Вона не знала, що буде далі, але зрозуміла: якщо вона хоче зберегти зв’язок із сином, то треба поступитися.