Дівчина, яку Максим привів додому, одразу сподобалася його батькам. Мати тоді промовила:

— Це твій вибір, і ми його поважаємо. Ми не будемо втручатися, а якщо буде потрібна порада — завжди звертайтеся. У мене і без того справ багато, адже потрібно ще піднімати трьох твоїх братів.

Наприкінці літа молодята відсвяткували весілля й переїхали до невеличкої орендованої квартири. Проте їхнє щастя тривало недовго. На будівництві, де працював чоловік, сталася аварія, через яку Максим потрапив до лікарні. Його чекали довгі місяці реабілітації, і лікарі не давали жодної гарантії, що він знову зможе ходити.

Дружина, Катерина, не залишила Максима у важкий період. Вона була поруч у лікарні, доглядала за ним і після виписки дбала про нього вдома.

Катерина розуміла, що її обов’язок — підтримувати чоловіка, адже кохання — це не лише радість, а й відповідальність. Однак із часом Максим дедалі більше віддалявся від неї. Тепло в його очах змінилося на холод і байдужість. Він став замкнутим, часто зривався та відмовлявся приймати допомогу.

Катерина намагалася розрадити чоловіка: влаштовувала вечори, разом дивилася з ним фільми, приносила книги. Вона прагнула відволікти його від похмурих думок, але всі її зусилля були марними. Максим ніби вибудував навколо себе стіну, яку не могла зламати навіть її безмежна любов. Більше того, він почав ставитися до Катерини з презирством, неначе вона була винна в усіх його нещастях. Образливі слова стали звичними, а під час сварок він навіть кидав у неї речі.

Після чергового скандалу Катерина звернулася до свекрухи за порадою. Жінка зі сльозами на очах благала невістку не покидати Максима, переконуючи, що той переживає важкий період і потребує її підтримки.

— Ти ж обіцяла бути вірною і в радості, і в біді! — наполягала свекруха.

— Я й не відмовляюся, — намагалася пояснити Катерина. — Але він зовсім мене не цінує! Я доглядаю за ним, готую його улюблені страви, підтримую фінансово, ще й працюю. А у відповідь лише докори: “Це пересолила, це не так зробила, у парк мене не вивезла”. Я більше не можу, сил уже немає!

Час минав, а Максим ставав дедалі жорсткішим. Він постійно контролював дружину, перевіряв її телефон, розпитував, куди й з ким вона ходила. Якщо Катерина затримувалася, усе неодмінно завершувалося сваркою.

— Де ти знову була? — буркнув він, коли вона повернулася додому.

— Зайшла в магазин купити тобі улюблений йогурт, — тихо відповіла Катерина.

— Ні, ти, мабуть, з кимось зустрічалася. Думаєш, я не знаю? Кому потрібен чоловік-інвалід?

— Ти не інвалід, Максиме. Ми піднімемо тебе на ноги, просто треба трохи почекати, — намагалася заспокоїти його Катерина.

— Це все брехня! Ти мене вже списала.

Коли Катерина підійшла до нього й обняла, Максим штовхнув її так, що вона впала, вдарившись об тумбу.

Це стало останньою краплею. Вона зрозуміла, що чоловік, якого вона колись кохала, тепер перетворився на зовсім іншу людину. Її терпіння вичерпалося.

Катерина зібрала свої речі й покинула квартиру, де ще недавно мріяла про спільне майбутнє. Її серце було розбите, але вона відчувала дивне полегшення. Вона зрозуміла, що не можна врятувати того, хто не хоче бути врятованим.

Минув рік. Катерина почала нову сторінку в житті. Вона закінчила навчання, знайшла роботу в школі та знову почала посміхатися. Але спогади про Максима ще не вщухли. Вона іноді згадувала його, проте розуміла, що повернення назад немає.

Максим, залишившись самотнім, усвідомив, що втратив найцінніше у своєму житті. Його поведінка була зумовлена страхом і відчаєм, із якими він не зміг упоратися. Тільки згодом він зрозумів, що кохання Катерини могло стати його порятунком. Але тепер було вже пізно.