Марія рахувала скупий залишок своєї пенсії і намагалася щось придумати, як краще її розподілити ці гроші, щоб її вистачило до наступного місяця на життя.

Коли вона ще жила сама, грошей вистачало їй нормально на найнеобхідніше. Але рік тому її донька до неї переїхала з зятем і онуками двома.

– Ми зараз не можемо орендувати собі житло, мамо, а у тебе, мамо, трикімнатна квартира, тому ми тимчасово в тебе поживемо, – сказала тоді матері Олеся.

– Але ж це не назавжди, це ж буде тимчасово, чи не так? – хвилювалася Марія. – Просто у вас є своя сім’я, а я вже звикла жити одна, мені так комфортніше, і це правильно.

– Звичайно, мамо, це все тимчасово, – переконувала її донька. – Ось Олег знайде хорошу роботу для себе, і ми відразу ж переїдемо, як тільки він стане добре заробляти.

Мати погодилася. Лише за рік, що вже минає, зять так і не знайшов нічого гідного своєї королівської персони.

Марія вважала, що Олег просто нічого й не намагається шукати. Зять заробляв на життя рідкісними заробітками, ще й таксистом підробляв, коли зовсім не вистачало грошей, на тому й все.

А решту свого вільного часу він вважав за краще лежати просто на дивані та дивитися смішні відео якісь в інтернеті.

Олеся теж не підмовляла чоловіка до рішучих дій та й сама не відрізнялася особливою розсудливістю. Вона працювала продавцем в невеличкому магазині косметики, не дуже мала бажання займатися побутовими питаннями і з часом всю домашню роботу теж звалила лише на маму.

– Це не нормально мати двох господинь на одній кухні, тому я просто не хочу заважати тобі, мамо, господарюй, як хочеш, сама, – виправдовувалася Олеся часто.

– Хоча б продукти можна було купити та готувати для власної сім’ї самій, – Марія зовсім не розуміла доньку в цьому. – У мене зовсім маленька пенсія та самопочуття не дуже, роки вже не ті, сил вже не вистачає на те, щоб постійно готувати їжу для сім’ї з п’яти осіб, ще й завжди самій робити все по дому.

– Ну, не накручуй, мамо, перестань, – невдоволено відповідала Олеся. – Ми молоді, хочемо жити в своє задоволення ще, поки є можливість і маємо на це повне право.

Марія не сказала б ні слова, якби її донька та зять жили для власного задоволення в окремій квартирі і вона не робила все для них. Але вони явно не поспішали з’їжджати на окреме житло з її квартири і в цілому жили досить таки комфортно і щасливо.

Ще кілька разів, коли у Марії був геть кепський настрій, вона вже була готова виставити зятя з донькою за двері. Але їй, в першу чергу, стало шкода онуків, які не були винні в такій безвідповідальності власних батьків.

Так вона намагалася просто мовчати заради своїх онучат, які вранці відразу ж, як тільки прокидалися, бігли до своєї бабусі поцікавитися сніданком, раділи їй, явно не чекаючи від мами чогось смачненького.

– Цього місяця я дуже багато витратила на продукти, а грошей у мене майже не залишилося, – мовила Марія рідним післятого, як ретельно підрахувала залишки власної пенсії. – Оскільки Олег жодної гривні мені за місяць не дав, думаю, що якраз настала пора саме це зараз зробити.

– Я зараз зайнятий роботою, трохи грошей туди вклав і взагалі мені потрібно вкластися в ремонт автомобіля, щоб і далі міг підробляти в таксі, – незадоволено відповів Олег.

– Ну, раз така справа, то ми всі будемо сидіти на хлібі та воді, бо мені більше нема за що мені купити продукти, – рішуче сказала пенсіонерка.

Лише дочка та зять не були особливо зворушені та зацікавлені в таких розмовах, ніхто не хотів слухати матір. Вони були впевнені, що Марія обов’язково щось придумає, позичить в когось трохи грошей або якось з цього становища вийде.

Пенсіонерка бачила байдужість Олесі й Олега, її душа не мала спокою лише за онуків і вона була готова витратити зекономлені гроші на те, щоб купити щось смачненьке для них.

Вона так хвилювалася, як буде далі жити і за онуків, що піднявся тиск і довелося викликати фахівців.

Декілька днів після цього Марія просто сумна пролежала у своїй кімнаті. Онуки періодично заглядали і запитували, коли ж бабуся приготує їм млинці з її смачним варенням.

Олеся теж пару разів запитувала про самопочуття матері з порога, а Олег навіть не вважав за потрібне відвідувати тещу, чи хоча б чай зробити для неї, хоча дуже багато часу вдома сидів.

– Два дні, поки я собі ось так лежала, ви з’їли все, що я купила і приготувала до того, а в кухні скрізь брудно і жирна плита, – ніяк не могла зрозуміти дітей Марія.

– Мамо, але ж нам потрібно було щось їсти самим і годувати дітей, – обурювалася Олеся. – У мене не було часу на приготування їжі та інші дрібниці, ще й тобі треба було щось їсти принести, тому я все швидко зробила. У тебе тепер вже багато вільного часу і тепер ти будеш наводити порядок.

– Але ж у холодильнику там було м’ясо на тиждень і фруктів я купила чимало, а вже нічогісінько немає, – бідкалася Марія. – Грошей залишилося небагато, і я розраховувала їх якось відтягнути хоч трохи і приготувати котлети або голубці, щоб на довше вистачило усім.

– Ну, у мене не так багато часу, як в тебе, тому я швиденько його обсмажила і ми все з’їли, ще й тобі шматочок дала. Ти що не пам’ятаєш? – пояснила Олеся. – До речі, холодильник порожній і продукти таки потрібно купувати.

– Гаразд, я спробую сходити до магазину, якщо трішки краще почуватиму себе, залиште гроші, – втомлено відповіла Марія.

Але Олеся проігнорувала цю фразу матері і пішла за роботу. Пенсіонерка вже витратила всі відкладені кошти, які в неї були, тому зробити більше нічого не могла. На вечерю вона варила кашу на воді і відкривала консерви, зроблені нею ще влітку.

– А ви думаєте, що це нормальна вечеря? – Олег з невдоволенням подивився на вміст тарілки, що насипала теща. – Мені потрібно нормально харчуватися, щоб були сили працювати, м’ясо потрібно. Діти теж ще малі, вони ростуть і не можуть насититися одною консервою, а Олесі зараз потрібні вітаміни.

– Що ти маєш на увазі? – Марія вже боялася почути підтвердження своїх обережних здогадок.

– Я хотіла тобі розповісти все, мамо, але ще не встигла, – Олеся поралася в кріслі. – Скоро в нашій сім’ї з’явиться третій малюк, ось таки сюрприз для тебе.

– Я вже геть нічого не розумію. Не маючи зовсім змоги належним чином доглядати і утримувати своїх двох дітей, ви зважилися на третього? – пенсіонерка не зрозуміла свою доньку.

– Взагалі, ти хоча могла б порадіти за нашу сім’ю, – розсердилася Олеся.

– Чесно кажучи, я нічого іншого від твоєї мами й сам не чекав, – зять з невдоволенням відсунув від себе, майже порожню, тарілку.

Марія не спала всю ніч й все намагалася придумати, як їй жити далі. На тлі звістки про те, що її донька чекає дитя ситуація для неї ще більше ускладнилася.

За кілька місяців Олесі довелося піти в декрет і вона сиділа вдома. У Олега не особливо складалося з роботою, він заробляв зовсім мало, а малюкові потрібно було багато речей та додаткових витрат.

Пенсіонерка чудово розуміла сама, що просто не зможе впоратися з усіма проханнями її рідних і не знала, що робити їй далі. Вона, як би не дивно, була зла на себе за те, що виховала таку безвідповідальну доньку, яка знайшла собі чоловіка, який нічого не хоче робити і нормально не дбає про власну сім’ю.

Але, вже немолодій, жінці було щиро шкода своїх онуків, яким доводилося жити з такими несерйозними батьками. Але вона просто не могла постійно сама вирішувати за них усі їх проблеми та відповідати за їхні вчинки, адже сама не могла дати всьому раду.

– Я не можу більше усе тягти за вас, у мене вже сил не має зовсім через вам, і думаю, що вам пора переїжджати від мене, – чесно сказала мати за сніданком.

– Знаючи, мамо, про наше скрутне становище та швидку появу малюка, ти готова просто виставити нас на вулицю, в такий складний час? – Олеся відмовилася вірити в почуте.

– Ви й самі добре все розуміли, до чого воно йде та чудово усвідомлювали власне становище, коли вирішили мати третю дитину, – Марія ледве стримувалася. – Спочатку я думала, що ви поживете у мене тимчасово, але тепер ти збираєшся залишитися з сім’єю в моїй квартирі назавжди і точно не збираєшся нічого робити, щоб поліпшити ситуацію, а хочете все на мене звалити.

– Подумайте добре, – втрутився Олег. — Гаразд, я вам практично чужий і не улюблений зять. Але чи дійсно ви готові виставити свою єдину донечку та власних малих онуків на вулицю?

– Якщо ти це зробиш, то можеш забути про наше існування взагалі і не розраховувати на допомогу нашу тобі на старості років, – підтримала чоловіка Олеся.

– Добре, – стомлено сказала Марія. – Я не буду на тебе більше розраховувати.

Наступні тижні рідні не розмовляли з матір’ю, кидаючи в її бік лише косі й незадоволені погляди. При цьому вони не відмовлялися їсти їжу, приготовлену Марією.

Олеся сподівалася, що мама передумає, пошкодує її, через її стан, але душа Марії була скам’янілою вже, вона навіть думати не могла більше про їх проблеми, бо в неї тепер вистачало своїх.

Марія втомилася, вона тихенько в своїй кімнаті плакала та хвилювалася лише за онуків. Але вона вирішила, що не зможе все тягти сама, адже краще не стане нікому і вирішила не змінювати свою думку.

Дочка і зять мали стати серйозними і взяти на себе відповідальність за власних дітей або продовжувати жити за рахунок матері і далі нічого не старатися. Але Марія вже не була готова нести всіх на собі, просто сил не мала на те.

За цей час Олеся з Олегом з дітьми не знайшли орендовану квартиру та були змушені переїхати до сватів Марії, батьків Олега.

Вони також обіцяли їм найближчим часом вирішити всі свої проблеми та переїхати від них, але насправді вони просто перейшли на їх харчі і нічого не зробили для покращення свого становища.

Але батьки Олега їх довго не збиралися годувати і обходити і попросили покинути їх дім.

Олеся вже з третім немовлям дзвонить матері, скаржиться на свекрів, що ті їх виставляють за двері, просить їх прийняти назад, бо в них ні копійки за душею немає, ще й молодша дитина недужає часто.

Марії душа хвилюється за онуків, адже любить їй дуже і їй шкода їх. Вже хоче доньку з сім’єю прийняти назад, бо знає, що ніхто, крім неї, їм не допоможе. Але чи це вірне рішення буде? Чми варто їй таку помилку робити? Чи таки мати має їм допомогти, на те вона й мати?