Ми з чоловіком намагалися всіляко допомогти. То домовилися на операцію у Львові, купували ліки, оплачували всі поїздки. Старалися приїздити до нього в село, аби провідати, хоча самі давно живемо у Чернівцях.

Мої батьки офіційно розлучилися ще 10 років тому. Мама зараз живе закордоном в Італи, має нового чоловіка. То її справа, я не лізла зі своїми порадами у її особисте життя. Тільки щиро раділа, що вона знову одружилася.

Тато довго не міг знайти собі хорошу жінку і жив затятим холостяком. Правда, в хаті частенько був

безлад. То посуд не помитий, город занедбаний,

холодильник порожній. Я, коли приїжджала до

нього, то старалася наготувати щось смачненьке, аби татко з голоду не пропав.

А рік тому він познайомився з пані Раїсою.

Вона працювала продавчинею у місцевому магазині. Спершу батько нічого не хотів мені говорити за нову пасію. Однак, я помічала, що вдома стало досить чисто, є їжа в холодильнику, підлога помита, речі охайно поскладані у шафі.

То ж видно, що господарювала жінка.

Пані Рая мені дуже сподобалася. Ввічлива, приємна жіночка. І дуже смачно готує. Сама з Івано-Франківська, але переїхала до своєї старенької мами, аби за нею доглядати. На минуле Різдво я познайомилася з її донькою Оленою. Наші діти одразу потоваришували, разом гралися. Навіть коли почалася вся ця страшна ситуація в країні, Рая одразу запропонувала переїхати у село до них. Там було безпечніше. Мій син Олексій та її онук Павло всі літні канікули провели разом у селі.

Я була спокійна за тата, адже бачила, що поруч з ним дуже хороша жінка. Правда, деякі наші

“родичі” та друзі казали, що Рая насправді

аферистка та хоче забрати хату батька. Однак, я

не вірила у це. Адже ось дивилася на неї, а пані

Рая таке тепло випромінювала. От вона посміхнеться – то і мені на душі приємно стає.

– Твій батько… Серденько, будь ласка, приїжджайте, треба його провести в останню

путь.

Ми одразу зібралися з чоловіком та поїхали у село. Допомогли організувати поминки, заплатили за домовину та памʼятник. Звісно, на похорон приїхали інші родичі. І так косо дивилися на Раю, ніби вона там зайва.

• Слухай, ти краще завтра одразу поїдь до нотаріуса, – шепотіла тітка на вухо.
• Навіщо?

  – Як навіщо? Хату треба переписати на тебе. Бо ще та аферистка все до рук прибере. А воно тобі

  треба?

  Цю розмову підслухала Рая. Вона одразу вийшла з кімнати на кухню і плакала.

  Я почекала, поки всі родичі та сусіди розʼїдуться та підійшла до Раї.

  – Я заберу речі, ти не хвилюйся. Тут тільки мій одяг і все, завтра переїду геть, – тихо казала жінка.

• Не треба, завтра поїдемо до нотаріуса.
• Навіщо?
• Я хату на вас перепишу. Ви тут господарювали, дбали про батька. Я не можу просто так вас

• комфортно. А син ще малий, ходить до школи.

  Ми достатньо заробляємо, аби відкласти йому на власне житло і дати гідне майбутнє.

  викинути на вулицю, як непотріб.

  Хтось подумає, що я збожеволіла. Однак, мені ця хата дійсно не потрібна. У нас з чоловіком є свій будиночок у Чернівцях, там дуже затишно та

  можу просто так від неї відхреститися.

  Коли Рая почула про те, що я хочу переписати

  хату на неї, то аж впала на коліна та почала мені цілувати руки.

  – Спасибі, моє серденько. Нехай Бог тебе оберігає!

  Деякі родичі перестали зі мною спілкуватися через цей випадок. Ну а що я їм можу сказати?

  Хіба нехай прапор у руки і якір в одне місце. Мені байдуже на ті дурні балачки про спадок. Я вірю Раї та знаю, що вона дуже хороша дінка. І це найменше, що я могла для неї робити. Адже вона щиро піклувалася за хату та батька.