Я зараз в декреті, чоловік не має великих доходів. Артем працює водієм таксі, зарплата у нього невелика. Нам вистачає лише на найнеобхідніше, тому купити нову пралку стало проблемою. Майстер розвів руками – зі старою машиною вже нічого не можна було зробити.

На щастя, ми з Артемом живемо у своїй квартирі, яка дісталась мені у спадок від бабусі. Ми зробили косметичний ремонт і це теж обійшлося в копієчку.

• Ти з Оленкою в декреті, маєш купу часу, можеш і руками прати! – заявив чоловік.
• Як це в мене купу часу? Ти не уявляєш стільки сил і енергії забирає дитина! Окрім того, я їсти готую,

прибираю, ще як буду прати руками, геть виснажусь!

– Ой, нема ради!

Артем з донечкою гуляти ніколи не вийде, щоб я

сама поприбирала. Без пралки я ледь справляюся, дитячий одяг та пеленки стараюся руками з

господарським милом прати. Деякий одяг вирішила возити до мами. Думала, чоловік буде мене підвозити. Ні, сама щодня носила важкі сумки, бо йому ніколи.

– Прогуляєшся, з дитиною і завезеш по дорозі. Сумку

поставиш в коляску, буде зручно!

От і все розуміння. Свекруха Антоніна Євгенівна була теж не в захваті від нашої ситуації. Вона і так часто звинувачувала мене у марнотратстві:

• Ти порошок дорогий дитячий купуєш і ще ці всякі запахи! А скільки електроенергії витрачаєш, щоб усе окремо прати! Тепер нарешті буде економія!
• Ще й давала пом’якшувач до води, а машина все

одно зламалась. Тільки гроші мого сина тратиш!

Не раз Антоніна Євгенівна прийде до нас в гості, зразу зайде на кухню і почне обід критикувати:

– Ти що таке готуєш? Як це взагалі їсти можна?

Насмажила якихось овочів! А ще капуста броколі

страшенно дорога!

Постійні пиляння збоку чоловіка і свекрухи, щоденна рутина виводили мене з рівноваги. Врешті я не

витримала:

– Любий, ми мусимо купити пралку. Я так більше не

можу!

– Ти все перебільшуєш. Не дарма мені мама казала,

що з тебе погана господиня!

— То й біжи до своєї мами, якщо ти її так слухаєш! Ти не чоловік – ганчірка.

Ввечері мені подзвонила Антоніна Євгенівна і почала скаржитись, що я погана жінка і своїх обовʼязків

добре не виконую:

— Я довгі роки прала руками, а ти кілька місяців потерпіти не можеш?

Я не розумію, чому в епоху, коли пралка перестала бути розкішшю, а необхідністю, я маю досі стояти над раковиною. Чому чоловік не навчиться бути самостійним, а щоразу, коли виникають проблеми, біжить до мами? Я просто втомилась і відчуваю безсилля. Невже так складно почути мене і

поступитись?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації?

Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям:

ЧИ

. Ваша реакція має значення!

Що ви думаєте про цю новину?

Поділіться своєю

думкою в коментарях та обговоріть з іншими!