– Ну що, цього року знову на дачу поїдемо Новий рік зустрічати? – з тривогою запитала Інга в чоловіка.

Вона ще не забула минуле Новорічне свято, коли їй довелося весь день не відходити від плити, потім увесь вечір бігати від святкового столу на кухню і назад, обслуговуючи непроханих гостей, у вигляді родичів-халявщиків, а вранці мити гори посуду і прибирати сміття за гостями.

На будь-яку спробу попросити про допомогу, родичі відповідали одне: “Ми у вас в гостях. Робіть самі”.

– У тебе є інші пропозиції? – Віктор задумливо подивився на дружину. Він теж пам’ятав те “свято”. Ще місяць потім вони з Інгою розгрібали наслідки родинних посиденьок: подвір’я на дачі було завалене різним сміттям – від конфетті до порожніх упаковок від чіпсів; уся передноворічна премія та майже половина зарплати полетіли на продукти, міцні напої та невеличкі подаруночки, адже, коли родичі напросилися до них на дачу перед Новим роком, Інга і Віктор сподівалися, що частину продуктів гості принесуть із собою.

Але родичі принесли тільки пляшку напою, а заявилися усім сімейством – двоюрідна сестра Віктора, Настя, її чоловік і двоє їхніх синів-підлітків. Довелося терміново замовляти доставку, а в останній день року це було і довго, і складно.

– Не хочеться, щоб про нас говорили, що ми негостинні і скупі, – пошепки сказала тоді Інга на кухні чоловікові. Це був їхній перший Новий рік як молодої сім’ї, і гостей вони приймали теж уперше. Тому їм не хотілося вдарити в бруд обличчям.

Але навіть після такого привітного прийому, кузина Віктора примудрилася в розмовах звинуватити Інгу і Віктора в тому, що на столі в них не було делікатесів, які личить виставляти гостям у таке свято. Та й святкова вечеря була так собі:

– Начебто молоді, а стіл накривають як раніше. Набридле олів’є, оселедець під шубою, бутерброди на один зуб – що це? Святковий стіл? Торт і той – куплений. Самі спекти не могли, чи що? Я вже не кажу, що навіть ікри не було на столі. А який Новий рік без ікри? Ми звикли до дорогих сирів, делікатесів… А в них усе по акції. Жадібні, мабуть… А може, для нас пошкодували: а самі, щойно ми за поріг, давай ікру ложками їсти?! – говорила Настя своєму чоловікові.

Пройшлися вони і по оформленню дачі: “Ні прикрас, ні гірлянд, ні ліхтариків! Немов не Новий рік, а день янгола”.

– А нам нудно було! – підтакував один із синів.

– Ще б пак: програма вечора була не продумана господарями. Ми ж розраховували на салют. А вони? Дали якісь бенгальські свічки дешеві! Як згадаю, так настрій псується. Навіть викласти в інтернет було нічого. Три фото на тлі звичайної, не надто прикрашеної, ялинки! – погодився його брат.

– Ти про ялинку говориш? Згадай, що вони подарували нам?! Якісь рушники мені сунули з прихватками! Потрібні вони мені?! Тобі якусь дурницю подарували – кухоль! Можна подумати, що в нас удома пити нема з чого! Дітям теж безглузді подарунки дісталися – брелоки з ліхтариками. Куди ними світити? Коротше, це все дружина в мого брата. Жаднюга. Сам-то він чоловік непоганий… – пробурмотіла Настя.

Про те, що самі прийшли з порожніми руками, кузина забула. А от чутки про вигадки двоюрідної сестриці дійшли й до Інги з Віктором.

– Щоб я ще раз впустила когось на поріг! – рвала й метала тоді Інга.

– Чесно кажучи, я теж не очікував таких пакостей від сестрички, – Віктор був злий на кузину і не ображався на дружину за її обурення.

Ось і цього разу, мабуть, забувши, як поливали брудом господарів, родичі знову зібралися відзначити Новий рік у молодої пари на дачі. Вони натякали і чекали на запрошення, але прямо сказати якось не представлялося можливості

– Вітюшо, – зателефонувала кузина Віктору, тараторячи і не даючи йому вставити жодного слова, – ну що, які у вас плани на Новий рік?! Минулого разу так добре посиділи, душевно! Нам із чоловіком і дітям дуже сподобалося. Сподіваюся, ви не продали дачу за літо? Сподіваюся, тепер-то ваш будинок прикрашений до свята, щоб атмосферніше було?

А дружині своїй передай, що я такі салатики в інтернеті знайшла! Пальчики оближеш. Я скину тобі в вайбері, ти їй перешли. Нехай навчиться правильно Новорічний стіл збирати… Загалом, ми так за вами скучили!

– Спасибі за дзвінок, люба сестро. Шкода поговорити ніколи, треба бігти. Передавай чоловікові та дітям привіт.

Віктор усе ж зміг сказати важливу фразу і, не даючи відповісти кузині, відключив виклик. Інга тим часом з великими від жаху очима дивилася на чоловіка і мотала головою.

– Тільки не кажи… – вона не встигла закінчити фразу, а Віктор кивнув.

– Нііі! Вітю, тільки не це! Ну будь ласка! – вона мало не плакала. – Я не хочу більше бути прислугою і потім цілий місяць обмежувати себе в усьому. Та ще й вислуховувати все. Я після минулого разу ще не відійшла.

– Без паніки! – обійняв Віктор дружину. – Я що-небудь придумаю!

У цей час у родині кузини Віктора відбулася цікава розмова.

– Сподіваюся, цього разу братик врахує всі наші побажання після минулого застілля, – Настя налила чоловікові кави і зробила йому бутерброд.

– А список подарунків я вже підготувала. Сьогодні відправлю йому повідомленням. Щоб усілякі дрібниці знову не дарували.

– Точно! Їм купу грошей на весілля подарували, і ми в тому числі. Тепер нехай відпрацьовують. Це ж не вони до нас, а ми до них у гості йдемо. Ось вони, як гостинні господарі, і повинні зустрічати гостей хлібом-сіллю і подарунками, – погодився чоловік.

– Хлопчаки, напевно, не підуть із нами. Будуть із друзями зустрічати Новий рік.

– Ще чого! – вигукнула обурено дружина. – у них зараз такий вік – око та око за ними треба. Невідомо, чим вони там, у своїй компанії, займатимуться. Ні вже, нехай під наглядом у нас ще рік побудуть, а там видно буде. Я Віті вже натякнула, щоб салют приготував. Або нехай вогняне шоу запросить, у них там на парковці місця багато. Нема чого економити! Як зустрінеш, так і проведеш.

Усе вирішивши, напередодні свята кузина написала братові повідомлення з вимогами і розслабилася.

Удень 31 грудня, не додзвонившись до брата, сімейство кузини Віктора сяк-так дісталося засніженої дачної ділянки, де вони мали намір знову на халяву відпочити. Їх зустрів занесений, давно не чищений двір, завалені снігом вхідні двері будиночка і темні вікна.

– Не зрозумів, – насупився глава сімейства, – а де господарі? Ти куди нас притягла, люба?
Він повернувся до дружини, яка стояла в цілковитому подиві і намагалася додзвонитися до Віктора.

– Ну от, – почали обурюватися підлітки, яких батьки погрозами змусили поїхати разом із ними, – якого біса ми з вами поїхали?! Краще б із друзями відзначали! Чого ми тут забули?
Не вірячи своїм очам, Настя почала бити в двері.

– Відчиняйте! – кричала вона. З козирка на неї впала снігова шапка. Хлопчаки розреготалися, а чоловік відтягнув її від дверей.

– Не божеволій! Бачиш – навіть слідів немає. Порожньо в будинку, немає нікого.

– О, дивіться! – один із синів, поки мати буянила, дістав телефон і, гортаючи стрічку новин, натрапив на фотографію щасливих, усміхнених Віктора та Інги, які стоять обійнявшись на тлі великої красивої ялинки. Фото було датовано цим днем і стояв напис: “Новий рік у Карпатах – чи це не казка?!”

– Але як?! Вони ж мали зустрічати Новий рік на дачі! – крикнула Настя.

Кілька днів тому…

До Нового року залишалося два дні, коли радісний і задоволений Віктор влетів до квартири, і, не роздягаючись, схопив в оберемок Інгу, яка нічого не розуміє, закружляв по кімнаті.

– Дружино моя кохана, танцюй! Тобі не доведеться терпіти моїх родичів у цей Новий рік! – він витягнув із внутрішньої кишені своєї куртки два щільні яскраві аркуші, складені втричі.

– Що це? – Інга з хвилюванням взяла буклети й розгорнула. – Путівки?!

– Угу! – пританцьовуючи, роздягався Віктор. – Виїзджаємо завтра вранці. Новий рік будемо зустрічати в Буковелі. Як добре, що в нас на роботі будуть Новорічні канікули!

– Вітю, я не вірю! – очі дружини горіли від радості. – Невже це правда? Ми будемо далеко звідси?!

Інга знову втупилася в путівку. Усе правильно: тур на чотири дні. Проживання у тризірковому готелі.

– Я не став чіплятися і довго обирати готель. Думаю, три зірки анітрохи не гірші за нашу дачу? – Віктор сів на диван і дивився за реакцією дружини. – Зрештою, нам головне, щоб було де переночувати, чи не так? Ми ж не будемо сидіти в номері всі чотири дні? Коли ще буде можливість покататися на лижах,і просто погуляти.

– Господи, та я про таке і мріяти не могла! – Інга кинулася чоловікові на шию, але пильно подивилася на нього і змовницьким голосом сказала:
– І ми ж не скажемо нікому, що їдемо?

– Ні, не скажемо! – підтвердив той. Він у гості рідню не кликав, і вони прямим текстом йому не говорили, а нахабних натяків він вирішив не розуміти.

– Вітю, а гроші звідки? – дійшло, раптом до Інги.

– Мені премію велику дали, – розколовся чоловік. – Тим паче, ми ж не на місяць їдемо, а всього на чотири дні!

Вечір був присвячений зборам. Інга і Віктор взяли тільки найнеобхідніше, щоб їхати без багажу. Чи багато треба на чотири дні! Вранці поїзд рушив, забираючи із собою щасливе молоде подружжя.

Стоячи в снігу, Настя вихопила телефон із рук сина і втупилася в екран, усе ще не вірячи, що їх так нахабно провели.

– Круто відпочивають, – зітхнув син, забираючи гаджет із рук матері, – не те що деякі.

– Поїхали додому! – чоловік Насті струснув дружину за плечі, щоб привести до тями. – Часу ще повно до опівночі. Хлопців до друзів відправимо, самі посидимо удвох. Я тобі в подарунок купив банку ікри. Як відчував, що обламається наше халявне свято.

Він підхопив дружину під руку і повів геть від порожнього будинку. Сини, втішені таким результатом справи, весело пішли за батьками.

Кузина ж дорогою додому писала гнівне повідомлення Віті.

“Як ти міг?! Зіпсував нам свято!”
Але відповідь прийшла тільки через 4дні.

Віктор, повернувшись додому, побачив сотні пропущених на “випадково” залишеному телефоні. У відповідь він написав сестрі повідомлення, що перепрошує, але попередити не було змоги – телефон загубив, дружина поспішала… І таке інше. І як вибачення привіз їм по сувеніру з красивою, багато прикрашеною ялинкою .

Відтоді Настя з родиною до Віктора не їздили. Утім, Інга з Вітею не надто переживали з цього приводу.