Лариса важко зітхнула, погладжуючи живіт. З ранку в неї почалися cхватки, судячи з інтервалів – тренувальні, але загальний стан був не найприємнішим. До пологів ще залишався час, проте Ларису лякала думка, що вони почнуться раніше. Хоч сумка вже кілька тижнів стояла зібрана, і все одно жінка хвилювалася. Погане передчуття з самого ранку не відпускало, ніби трапиться щось погане. Може, слід було поїхати до пологового будинку раніше? Це був первісток у їхній родині. Хоч родичі та друзі вже встигли у всій красі розписати, як проходять пологи, а Лариса хвилювалася. Аж раптом у неї щось піде не так?

– А ти чого розляглася? Ларисе, обід сам себе не приготує. Ти пам’ятаєш, що сьогодні прийдуть мої друзі?

Жінка глянула на чоловіка з докором. За останні кілька місяців він змінився до невпізнання, став занадто грубим і не цікавився станом дружини. Може, знайшов собі іншу? Кажуть, що таке буває, якщо дружина погано почувається і близько не підпускає чоловіка. Лариса намагалася у всьому догодити Макару, але іноді стан справді був жахливим. Постійний біль у районі попереку мучив. Важко було навіть просто ходити по дому, але при цьому Лариса чудово справлялася зі збиранням та приготуванням вечері. Хоч тіло знемагало, жінка не дозволяла собі розлежатися. Вона намагалася робити все по дому, встигати з усім та й розминатися, а не лежати і чекати, поки тіло остаточно набряе. Хто за неї зробить? Навіть у магазин доводилося ходити самостійно, бо чоловік повертався з роботи втомлений і казав, що це зовсім не чоловіча справа – магазинами шурхати.

– Макаре, може, замовите сьогодні щось із кафе? Я погано почуваюся. Дуже сумніваюся, що впораюся з приготуванням, – поскаржилася жінка. Вона рідко скаржилася, але цього дня сил справді не вистачало.

Зла усмішка злетіла з губ чоловіка, перш ніж Лариса встигла підняти на нього погляд. Він стиснув щелепи і похитав головою.

– Ти у своєму розумі, Ларисо? Яке кафе? Я що маю друзів годувати цією гидотою, якою отруїтися можна? Навіщо я одружився взагалі, якщо ти така лінива? Я попередив тебе заздалегідь про гостей, і всі ці виправдання мені зовсім не цікаві. Ти приготуєш обід сама і почнеш це робити прямо зараз. Якщо не встигнеш, я за себе не ручаюся. І без того терплю дуже багато.

– Що з тобою не так? Ти пошкодував, що одружився зі мною? Не хочеш, щоб у нас народилася здорова дитина? Чому поводиться так, наче я прислуга в цьому будинку? – Схлипнула Лариса.

– Ти і є слуга. Насамперед ти домробітниця, а потім уже дружина. Робитимеш усе, що говорю. Давно мені слід було взяти все в свої руки, просто ти розпустилася, розслабилася, от і задерла носа. Нічого. Тепер все буде інакше. Чоловік у будинку головний, а баба повинна мовчати в ганчірочку і виконувати все, що їй наказали. Якщо хочеш, звичайно, щоб усе було гаразд, і чоловік не загуляв. Тому вставай з дивана та шустри по хаті. Мені не подобається повторювати те саме. І не забудь у вітальні забратися, щоб все блищало.

Лариса не вірила своїм вухам, але якось на автоматі змусила себе встати з дивана і пішла на кухню. Поперек різнився ще сильніше, ніж раніше. Малюк поводився занадто неспокійно, штовхався, доставляючи матері дискомфорт. Тяжко дихаючи, Лариса почала готувати обід. Все відбувалося, як у тумані, і жінка нічого не пам’ятала до ладу. Вона робила все за звичкою, відчувала, як по лобі течуть краплини поту, а всередині розгоряється сильне бажання плюнути на все, зібрати речі і втекти від чоловіка. Ось тільки куди йти? З батьками стосунки у Лариси були – гірше нікуди. Нелюба дочка, якої мріяли позбутися, скоріше видавши заміж. Єдиною людиною, яка була раді її бачити, була тітка, сестра батька. Вона завжди підтримувала Ларису і казала, що вона може покластися на неї. А якщо Лара прийде з дитиною маленькою? Чи прийме тітка? І це не на один день… не на тиждень навіть. Коли вона прийде до тями і зможе заробляти на життя? На аліменти від жадібного чоловіка розраховувати особливо не доводилося.

– Думаєш, тяжко тобі живеться? Ти зрозумій, Ларенко, якщо ти від мене вирішиш звалити, то піти тобі не буде куди. Батьки тебе не приймуть, тітці ти з дитиною не потрібна. Ти від мене залежиш, як не крути, тому роби все, що тобі наказують, і я не кричатиму на тебе. Сьогодні обслуговуй моїх друзів і не обурюйся. Посміхайся і всім своїм виглядом показуй, ​​наскільки ми щасливі. Яка ти щаслива поруч зі мною.

Макар взяв Ларису за підборіддя, піднімаючи її обличчя так, щоб дивилася йому в очі, але вона швидко відвела погляд, відсахнулася від чоловіка і важко втягла повітря.

– Ти хоча б розумієш, як важко мені варто триматися на ногах? Мені полежати треба… а може, до лікарні поїхати заздалегідь? Я почуваюся дуже погано. Усі дев’ять місяців я тобі не скаржилася, але сьогодні мені справді…

– Не вигадуй тільки, гаразд? – перебив Макар. – У тебе госпіталізація за три дні. Думаєш, я забув? Не смій відхилятися від справи, якщо не хочеш зіткнутися з великими проблемами.

Лариса свого чоловіка не впізнавала зовсім. Здавалося, що хтось підмінив його, привів у будинок злу копію, а Макара відправив у ув’язнення. Хіба це може бути? Братів-близнюків у чоловіка не було. Та й взагалі вона єдина дитина в сім’ї. Звичайно, мати, Надія Вікторівна, виховувала сина егоїстом, все для нього робила, але раніше це ніяк не спостерігалося. Що змінилося тепер? Що змусило Макара поводитися так жорстоко? Відповідей на ці запитання не було. Коли друзі чоловіка прийшли, Макар зло подивився на дружину і заявив, що вона не повинна забувати про все, про що встигли поговорити сьогодні.

Накриваючи на стіл, усміхаючись крізь біль друзям свого чоловіка, Лариса проклинала долю. Себе лаяла, на чому світ стоїть, що так сильно помилилася і не розглянула у чоловіка всі негативні сторони раніше. Чи з’явилися вони тільки тепер? Можливо, має якісь проблеми на роботі? Макар завжди був імпульсивною людиною, він міг несвідомо переносити свої переживання на сім’ю. Роздумуючи над цим, Лариса навіть ненадовго встигла забути про неприємні відчуття, доки живіт різко не потягло. Простогнувши собі під ніс і зігнувшись навпіл, Лариса відчула, як її замутило.

– Ларисо, ти б присіла, відпочила. З таким животом, кружляєш довкола нас, як бджілка. Ну, що ми не мужики, чи що? Руки з правильного місця ростуть, самі себе обслужити можемо, а ти полеж краще! – Підскочив до жінки … ні, не її чоловік, а його найкращий друг, Антон.

– Дякую… – хриплуватим голосом відповіла Лариса. – Саме так і вчиню.

– Ларок, не забувай нашу розмову, – крізь стиснуті зуби прошипів чоловік уже не тверезим голосом. – А ти, Тох, не втручався б. Навіщо вказувати чужій дружині, як поводитися? Лара доросла дівчинка, сама все розуміє.

Сперечатись із чоловіком, навіть слухати те, що він каже, сил не залишилося. Кисню стало катастрофічно мало. Болісні сутички почастішали.

– Здається, починається, – сказала Лариса, злякано вчепившись у руку Антона.

– Не вигадуй! Тобі ще три дні до госпіталізації! – пирхнув Макар з-за столу, а хтось із друзів посміявся.

Підтримуючи жінку за лікоть, Антон допоміг їй дійти до дивана та сісти. Біль уже ставав нестерпним. Розуміючи, що Макар не в змозі сідати за кермо, та й загалом не планує щось робити, Антон подзвонив у швидку, але оскільки чекати на машину довелося б довго, він поспішив допомогти Ларисі спуститися. Жінка безладно бурмотіла слова подяки, відволікаючись від болю. Як дісталася пологового будинку, як народила, жінка толком і не пам’ятала. Вона лежала в палаті, дивилася на свого сина, а по щоках котилися сльози. Чи радості? Звичайно, тішило, що дитина народилася жива і здорова, але у медалі існувала і друга сторона – їй нікуди піти з малюком. Тому що повертатись до чоловіка тепер уже не хотілося. Лариса пропускала через себе знову і знову минулий день і розуміла, що чоловікові глибоко наплювати на неї. Він глузував з неї. Якби не Антон, хто знає, як би все закінчилося?.. Можливо, вона народила б сина вдома, а здоровий би він народився чи ні – велике питання.

Ларисі писав Антон і питав, чи гаразд вона. Його турбота, безперечно, була приємною, але вона знову і знову нагадувала про те, наскільки чоловікові байдуже на власну дружину. Макару начхати – чи народила вона, і чи гаразд малюк. І повідомляти йому про те, що народила жінка не стала. Вона надіслала повідомлення Антону, свекрусі та своїй тітці. Чоловіка не хвилювало, що з нею відбувається, а отже, і повідомляти про сина йому не варто.

Наступного дня телефон Лариси розривався від дзвінків. Її вітали знайомі, тітка та свекруха питали, що їй привезти. Навіть Антон запропонував заїхати до магазину та привезти все, що вона скаже.

– Ларисе, розумію, що не так треба вести подібні розмови, але мовчати мені важко. Ставати співучасником складно. Бачу, що стосунки у вас із Макаром не дуже. Я думав, що він порошинки з тебе здуває після того, як творить таке… Загалом, він тобі зраджує. У нього давно є молоде дівчисько, з яким він приходить на всі тусовки. Розумію, що зараз не час робити такі новини, але я вчора надивився, як він поводиться з тобою… Якщо потрібна якась допомога, ти тільки скажи. Не діло тобі терпіти таке ставлення до себе, Ларисе. Біжи від нього, адже далі все може стати лише гіршим.

Лариса подякувала Антонові за те, що розповів їй правду. Тепер у неї не залишалося сумнівів, що вона прийняла правильне рішення і має піти від чоловіка. А що робитиме далі? Лише час покаже. Єдине, що слід вирішити у найближчі кілька днів – проблему з житлом, адже виписуватися з пологового будинку та їхати до чоловіка тепер уже не хотілося. Лариса поняття не мала, як він поведеться далі. Вона поділилася своїми переживаннями з тіткою і та запевнила, що племінниця може розраховувати на неї.

– Поживеш у нас якийсь час. Кімната вільна у нас є. Поки в мене відпустка, допоможу з дитиною, а там буде видно. Прорвемося і не пропадемо, Ларочко. Добре, що ти мені все розповіла.

Ларисі навіть дихати стало легше. Вона почала насолоджуватися своїм маленьким синочком, вперше подивилася на нього, як на рідну, таку довгоочікувану грудочку щастя. І нехай їхні стосунки з Макаром зруйнувалися, але син у цьому не винний. Малюка Лара любила всім серцем. Чоловік не дзвонив, зате свекруха почала турбуватися, як пройде виписка. Лариса відверто зізналася жінці, що повертатися до чоловіка не збирається.

– Я знаю, що Макар завів собі жінку на стороні. Він дуже змінився останнім часом. Поки була вагітна, у мене сил не вистачало, щоби сказати щось проти, але тепер я не збираюся терпіти таке ставлення до себе. Ваш син дуже змінився, Надія Вікторівно. Він навіть досі не подзвонив мені жодного разу… Про які тут стосунки може йтися?

– Ларочко, невже все так? Не думала, що мій син здатний піти на таку підлість. Мені завжди ваші стосунки здавалися ідеальними. Потрібно було раніше звернутися до мене. Я б поговорила з ним і постаралася порозумітися… розумію, що тепер уже пізно. Куди ви підете з Олежкою? Адже до батьків ти точно не поїдеш.

– Спочатку до тітки, а потім я придумаю щось, – поспішила заспокоїти свекруху Лариса.

– А може, до мене? Я одна живу. Буду рада допомагати тобі. Адже Олежок мій онук. Обіцяю, що захищатиму вас від Макара, і він не посміє наблизитися, якось образити.

Свекрусі Лариса довіряла. Вона не думала, звичайно, що та одразу ж займе її бік, але тепер з’явилася думка – чому одразу не подумала поїхати до бабусі свого сина. Зрештою, тіснити тітку зовсім не хотілося. Адже у неї і чоловік… і діти. Місця не так багато, а маленька дитина у будинку – це додатковий шум. Погодившись, Лариса зателефонувала тітці і повідомила про своє рішення.

– Впевнена, що вона не спробує якось нашкодити тобі і відібрати дитину? – Поцікавилася тітка.

– У такому не можна бути певним. Мені здавалося, що чоловік нездатний зрадити, але ви знаєте, як він вчинив. Я буду обережною. Обіцяю. Велике дякую за підтримку.

Лариса готувалася до виписки, коли їй на телефон надійшло повідомлення від чоловіка. Судячи з друкарських помилок, писав він його зовсім не в тверезому стані.

Макар: Ну що? Ти коли додому збираєшся повернутись? Жратви нема… Речі не випрані».

Ларисі стало неприємно, вона скривилася від огид і похитнула головою. Як давно Макар змінився? Присівши на ліжко, дивлячись на сплячого безтурботно малюка, Лариса задумалася. Адже, напевно, перші тривожні дзвіночки з’явилися давно, але вона не помічала їх, поки все різко не перевернулося з ніг на голову. Тепер уже й неважливо, коли все почалося – момент втрачено. Вибачити чоловікові таке ставлення до себе, Лариса не могла. Як і жінку, яку він завів на боці і тягав вечірками, поки Лариса мучилася, займаючись будинком і не дозволяючи собі відпочити зайвий раз.

Надія Вікторівна зустріла невістки та відвезла їх із сином у свою квартиру, де вже приготувала для них затишний куточок, оформила повітряними кулями. Видно було, що жінка старалася. Вона розповіла, що поговорила із сином. Макар заявив, що дитина йому не потрібна, вона не горіла бажанням стати батьком, та й взагалі не нагулялася ще й готова дати Ларисі розлучення за умови, що вона не вимагатиме від нього аліменти.

– Однак наполегливо рекомендую тобі не вестися на цей прийом, Ларочко. Нехай виплачує все до копійки! Бач який нахаба! Буде він на коханку гроші витрачати, а ти кінці з коцями ледве зводити. Загалом я допоможу тобі. Треба знайти гарного адвоката.

Лариса задумалася, адже Антон якраз працював у юридичній компанії і був добрим адвокатом. Якщо сам не займався шлюборозлучними процесами, то, напевно, міг порадити когось? Жінка зателефонувала другу свого чоловіка – незабаром колишнього.

– Антоне, розумію, ти можеш відмовити мені, тому що ви з Макаром дружите, але мені більше нема до кого звернутися за допомогою.

– Не дружимо більше. Не знаю, що з ним стало останнім часом, але Макар наговорив чимало зайвого востаннє. Я начистив йому морду і на цьому… загалом, наша дружба закінчилася. Я не збираюся спілкуватися з людиною, яка розтратила всі свої моральні підвалини.

Макар втрачав усіх, кому був дорогий… друзі… рідні… Навіть мати не хотіла спілкуватися з ним після того, як зіткнулася з холодною байдужістю. Вона зайняла бік невістки та допомагати планувала лише Ларисі з дитиною.

Малюком Макар справді не цікавився. Лариса згадувала, як він радів, коли вона повідомила новину про свою вагітність. Нова компанія змінила його погляди життя? Антон сказав, що Макар більше пішов у нову компанію, з якою його познайомила коханка… а там свої інтереси та переваги. Чоловік Лариси завжди був м’якою людиною і легко піддавався навіянню. Шкода було, що хтось сторонній вплинув на нього сильніше за рідних людей.

Антон зайнявся шлюборозлучним процесом. Все це зайняло чимало часу. Так як Макар платити аліменти на дитину не хотів, намагався навіть відмовитися від батьківства, процес затягнувся до трьох місяців, проте рішення було прийнято на користь Лариси та дитини.

Надія Вікторівна активно допомагала Ларисі з маленьким Олежкою, і та через кілька місяців змогла вийти на роботу. Нехай у розкоші не жили, але зате вистачало. Лариса і подумати не могла, що їй так сильно пощастить зі свекрухою, і вона займатиме її бік. Жінка тісно спілкувалася з Антоном. Їм було цікаво прогулюватися вечорами і у вихідні з маленьким Олежкою у парку. У них було чимало спільних тем. Здавалося, що Лариса повернулася за часів, коли їхні стосунки з Макаром лише зароджувалися. Вона боялася, що події повторяться, тож спілкуючись із Антоном не розраховувала, що їхні стосунки перейдуть кордон дружніх. Однак непомітно для обох це таки сталося. Антон запросив Ларису на побачення, а Надія Вікторівна заявила, що нема чого їй сидіти в чотирьох стінах і витрачати молодість.

Антон не став ходити навкруги. Розуміючи, що непросто Ларисі зануритися в нові відносини, він не тиснув, але при цьому відразу висловив серйозність своїх намірів і дав обіцянку піклуватися про жінку та її сина.

Тільки коли Олежці виповнилося рік, Лариса зрозуміла, що вона готова спробувати і погодилася з’їхатися з Антоном. Спостерігаючи за тим, як він порається з її сином, жінка розуміла, що кращого батька просто не вигадаєш. Навряд чи Макар зміг би стати таким самим.

Антон від знайомих дізнався, що Макар пішов на криву доріжку, зв’язався із забороненими препаратами і вже навіть опинявся у поліцейській дільниці. Лариса не могла не переживати за батька свого сина, адже теплі почуття, які колись відчувала до чоловіка, все ще нагадували про себе. Неможливо просто взяти і викреслити людину зі свого життя і вдати, що у вас з нею не було нічого спільного. Лариса переживала за колишнього чоловіка, як і за будь-яку іншу людину, хай навіть сторонню. Їй було шкода, що люди псують своє життя, знецінюють його і витрачають на невиразні радощі, але й свій мозок іншому не поставиш, не навчиш думати правильно.

Антон та Лариса одружилися. Олежка почав називати Антона татом, це було його перше слово. Чоловік був дуже щасливий. Особливо тішився, коли дізнався, що їхня родина стане ще більшою, адже Лариса знову завагітніла. Антон зі своєї дружини порошинки здував і показав, яким може бути справжній люблячий чоловік. Щодо Макара… він так і не з’явився. Аж надто сподобалося йому нове життя. Надія Вікторівна намагалася говорити із сином, але він і слухати її не став. Влаштував у своїй квартирі кубло і вважав, що він живе правильно, а інші просто не розуміють його. Через два з половиною роки він загинув, а квартиру … за неї намагалася поборотися співмешканка Макара, якій так і не вдалося стати його дружиною, але спадок дістався матері та синові чоловіка. Надія Вікторівна відмовилася від своєї частки на користь онука, але з розрахунком на те, що Лариса обов’язково продасть квартиру, яка зберігає в собі так багато негативного, і придбає синові нове житло.