– Ти зобов’язана закрити вклад і віддати мені гроші, – заявила свекруха. – Раз вони припадають пилом у банку, значить, не так уже тобі потрібні.

– Вам вони навіщо? – безнадійно зітхнула Олена.

– Знайду на що витратити, точно розпоряджуся грошима краще, ніж пустоголова дівчина.

Знайомство з майбутньою свекрухою стало для Олени економічним допитом.

– Скільки коштує такий манікюр? Це ж два кіло яловичини! – Вразилася Світлана Дмитрівна. – Сумочка теж дорога, здається, із натуральної шкіри? Але навіщо? Кожзам дешевше, виглядає не гірше і носиться довше.

– Пробач маму, вона з дуже бідної родини, тому скупа, – пояснив нареченій Микола.

Справжню силу його слів Олена усвідомила, коли вони з Миколою після весілля в’їхали до його помешкання. Олена запропонувала було:

– Давай краще знімати? Щось мені підказує, ми з твоєю мамою не уживемося.

Чоловік відмовився:

– Не можу її залишити, вона вже немолода, до того ж здоров’я у неї слабке.

На думку Олени, зі здоров’ям Світлана Дмитрівна мала повний порядок. Вона спритно оглянула речі, які невістка привезла з собою, і рознесла майже всі. А ввечері посадила Олену перед собою та розповіла правила:

– Відбій у будинку о десятій вечора, не пали електрику вечорами. Митися – п’ять хвилин, тільки під душем, поки милишся, воду вимикай.

– Я люблю у ванній полежати, – сказала Олена.

Світлана Дмитрівна подивилася на неї так, наче невістка зізналася щонайменше у крадіжці.

– Навіщо тобі це треба? Ти ж не шахтар. У моєму будинку про таке марнотратство забудь.

“Напевно, Світлана Дмитрівна жартує, не може бути, щоб вона настільки мене контролювала”, – подумала Олена.

Того ж вечора вона переконалася, що свекруха серйозна як ніколи. Варто було розташуватися у ванні, як двері затремтіли, пролунав голос Світлани Дмитрівни:

– Ти ванну приймаєш, чи що? Стільки води вилила, куди таке годиться.

Розслабитися не вдалося, свекруха продовжила стогнати під дверима, і Олена, проклинаючи все, вилізла з води.

Наступного дня Світлана Дмитрівна взялася за виховання невістки.

– Навіщо купила чисту картоплю? Вона втричі дорожча за звичайну, а різниці немає. І замість філе можна було взяти набір суповий. Ех, не бачила ти справжнього життя! У мене в дитинстві як було: вибираєш, поїсти чи купити нові туфлі, бо старі зносились. Після такого на нісенітницю не витрачаєшся.

За кілька днів Світлана Дмитрівна влаштувала рознос через те, що Олена з чоловіком сходили на шопінг.

– Навіщо тобі нове пальто, синку? У тебе старе ще добре. Ну, а тобі куди ще одна спідниця? У тебе їх ціла шафа!

– Невже вам ніколи не хотілося вбратися, порадувати себе гарною річчю? – Запитала Олена.

– У мене повно гарних речей, причому куплених у секонд-хенді, без зайвих витрат, – гордо відповіла Світлана Дмитрівна. – Ні, молодь, ви не вмієте поводитися з грошима і витрачаєте їх на дурницю. Тепер віддаватимете мені три чверті зарплати, я розпоряджуся фінансами краще за вас.

– А як нам не вистачить? – Іронічно поцікавилася Олена, яка про себе вирішила, що не дасть свекрусі жодної копійки.

– Попросіть грошей у мене, а вже я вирішу, чи давати, поважна у вас причина чи ні.

Олена потурати свекрусі не збиралася, навіть якщо у неї було важке минуле. Коли настав час віддавати свою частину зарплати, вона вперлася:

– Ви не можете контролювати мої прибутки, я не для того працюю, щоб віддавати вам гроші.

– Ти зобов’язана, живеш у моєму будинку, я для тебе готую і прибираюся, тому що від вас з Колею толку немає, – заявила Світлана Дмитрівна. – І взагалі, невістка має прислухатися до думки свекрухи як досвідченої жінки.

Після довгих скандалів зі свекрухою та м’яких умовлянь чоловіка Олена махнула рукою та погодилася ділитися грошима, щоправда, розмір своєї зарплати сильно зменшила. Віддаючи свекрусі купку купюр, вона не втерпіла:

– Світлано Дмитрівно, навіщо вам взагалі стільки грошей? Ми троє на їжу та побут завдяки вам витрачаємо так мало, що від наших зарплат ще залишиться.

– І нехай залишиться, запаси на чорний день зайвими не бувають.

Олена навіть погодилася б із цим твердженням, ось тільки виявилося, що її «чорні дні» свекруху не цікавлять. Коли зламалася машина, Світлана Дмитрівна заявила:

– Грошей не дам, їзди громадським транспортом, як усі. Ти хочеш їздити, як пані, хоча нам на їжу не вистачає.

Олена могла б посперечатися з цим твердженням. Вона на той час виявила комору, яку свекруха догори забила консервами, крупами, побутовою хімією та іншим. Хом’ячих запасів Світлани Дмитрівни вистачило б років на десять.

Але Олена вже вирішила не втручатися у звички свекрухи.

«До Світлани Дмитрівни не достукаєшся, вона звикла жити у своєму жебрацтві. Найкраще погоджуватися з усім, щоб не конфліктувати, все одно скоро з’їдемо».

Олена з Миколою давно збирали на власну квартиру, кожен відкладав гроші, як вважав за потрібне. Сама вона відкрила внесок, який після переїзду до свекрухи почав зростати швидше. Олена несла до банку кожну копійку, адже та наближала до визволення.

– Виходить, Світлана Дмитрівна таки навчила мене економити, – похмуро пожартувала вона перед чоловіком.

– Микола сказав, чи ти дала братові грошей на ремонт? – заявила одного разу свекруха. – Такі великі витрати слід обговорювати всім разом, я особисто проти. Гроші мають залишатися у сім’ї.

– Брат теж мені рідний, – нагадала Олена.

– Більше немає. Виходячи заміж, жінка стає частиною чоловікової сім’ї, ми з Миколою повинні бути для тебе на першому місці, а ти підгодовуєш чужинців.

– Світлано Дмитрівно, це питання не обговорюється, – жорстко відповіла Олена. – Я віддаю вам зарплату, як ми домовилися, із рештою можу робити що хочу.

– Отож і воно, що в мене не сходяться розрахунки. Микола назвав мені суму, і вона набагато більша за ту, яка в тебе залишилася. І машину ти полагодила… Ти що? Приховуєш зарплату?

Олена подумки прокляла довгу мову чоловіка і пояснила:

– У мене є вклад у банку, взяла звідти.

Світлана Дмитрівна глянула на неї, наче собачка, вдарена нізащо жорстоким господарем.

– Ти потай копиш гроші?! І багато там? Негайно все знімай та віддай мені. Тепер ти заміжня, у нас загальний бюджет, пацюкувати від інших недобре!

Олена спробувала зам’яти тему, але Світлана Дмитрівна не могла заспокоїтись. За наступні дні вона неодноразово порушувала грошове питання.

– Якщо гроші просто лежать на вкладі, значить, вони не так тобі потрібні, – спробувала переконати вона невістку наступного дня. – І потім, довіряти банку – остання справа, що якщо він прогорить, і твої заощадження пропадуть? Гроші мають бути під рукою, бажано у фінансово грамотної людини.

– Тобто пропонуєте тримати фінанси під матрацом? – посміхнулася невістка.

– А що? Ціліше будуть, я так і зберігаю, – у запалі повідомила свекруха і тут же прикусила язика.

Олена помітила застереження, але тільки посміялася про себе, їй нагромадження свекрухи були не потрібні.

– Чому ви до свого сина не чіпляєтеся з цим питанням, не просите забрати гроші з банку?

– Так його заощадження давно в мене, – повідомила Світлана Дмитрівна.

Олені різко перехотілося сміятися. Досі вона не замислювалася, як саме чоловік збирає гроші, думала, що в нього теж відкритий рахунок чи вклад. Їй на думку не спало, що Микола може складати купюри під мамин матрац.

– Що в цьому такого? Яка різниця, як збирати? – Відмахнувся чоловік, коли Олена пристала до нього з цим питанням.

– Твоя мама лає навіть за покупку колготок чи надто дорогого молока. Що вона скаже, коли спробуєш забрати гроші на квартиру? Аж раптом вона їх не віддасть?

– Віддасть, звичайно, це ж моя мама, вона бажає мені найкращого.

Олену це не переконало. Вона на пробу підкинула свекрусі думку, що колись син із невісткою з’їдуть у своє житло.

– У вас є житло, навіщо вам інше? Живіть тут, зайвого витрачати не доведеться, – відповіла Світлана Дмитрівна саме так, як невістка й чекала.

Олена зрозуміла, що придбання свого житла відкладається на невизначений термін.

«Я думала, ми будемо накопичувати обидвоє, за фактом є тільки мої заощадження», – засмутилася вона.

– До речі, якщо ми говоримо про гроші, що ти вирішила щодо вкладу? – перебила свекруха її думки.

– Навіщо вам мої гроші? – Розсердилася Олена.

Вона злилася на свекруху, чоловіка й обдурені очікування, цю агресію треба було кудись виплеснути, і стримуватись вона більше не хотіла.

Олена продовжила:

– Ви зациклені на грошах, постійно збираєте, а для чого? Ремонту в квартирі немає років десять, відпочивати ви не їздите, одяг купуєте раз на п’ятирічку, навіть харчуєтеся гірше за більшість. Навіщо вам гроші, якщо ви не вмієте жити та витрачати? Просто милуватися купою під матрацом?

– Ти просто не розумієш, що таке чорний день і як страшно виявитися до нього непідготовленою, – заявила Світлана Дмитрівна.

– Ви хочете ціле життя прожити ось так, чекаючи чорного дня, навіть жодного разу не порадієте ? Ні, я не готова поділитися грошима, якщо вони лежатимуть вантажем. Яка різниця, де їм це робити?

– Давай так, ти знімаєш вклад, а я знайду, куди їх подіти, – знайшлася свекруха.

Олена зрозуміла, що її загнали до пастки, Світлана Дмитрівна вважала питання вирішеним і почала насідати на невістку ще жорсткіше.

– Коли ти нарешті знімеш гроші? У мене вже плани, хочу оновити ремонт та з’їздити на море, я завжди мріяла. І коли вже в нас з’явилися зайві гроші, я це зроблю.

«Але це не зайві гроші, вони мої на моє майбутнє», – подумала Олена, але вголос сказати не встигла, бо до вмовлянь свекрухи приєднався Микола.

– Ти дала мамі обіцянку, її треба стримати.

– Але я не хочу ділитися, я роками збирала гроші!

– Тоді навіщо ти їх пообіцяла? Знаєш, я був терплячий і намагався лавірувати між вами, але ти ускладнюєш мені завдання. Починаю думати, що мама має рацію, ти не сприймаєш нас як сім’ю, раз не готова поділитися.

– Але ж це мої гроші! – наполягала Олена, намагаючись донести свою точку зору.

– Яка різниця, ти все одно витратила б їх на нас. Не будь такою жадібною!

Олена оторопіла, перед нею немов з’явилася зовсім чужа людина, яку вона не знала. Вона думала, що вони з чоловіком рухаються одним напрямком і хочуть одного й того самого. Тепер же виявилося, що Микола чудово почувається під маминим крилом, так само, як його гроші – під матрацом Світлани Дмитрівни.

А ще вона чітко усвідомила: “Тепер я не зможу тут залишитися, мені доведеться піти, причому одній”.

Олена хотіла зробити все по-тихому, але вийшло інакше. Повернувшись додому, вона не знайшла свого ноутбука.

– Я його продала, ти ж обіцяла мені гроші, але так і не дала, – заявила Світлана Дмитрівна. – Купиш новий із тих грошей, що в тебе на рахунку.

– Ви збожеволіли, там були мої фото, робочі документи! – Розкричалась Олена. – Скажіть, де він, я зараз же піду за ним. А ти чому мовчиш, Миколо? Думаєш, це нормально?

– Це правда перебір, але й ти винна, треба було просто виконати обіцянку, – докорив дружині Микола.

Олена, киплячи від злості, кинулася геть.

«Жодного вам мирного розставання. Хотіли грошей, будуть гроші вам».

Вона дочекалася, коли чоловік і свекруха підуть із дому, і кинулась на пошуки грошей. Під матрацом їх, щоправда, не виявилося, але в шафі для білизни Олена побачила товсту пачку купюр. Вона перерахувала і похолола: суми, яка там була, вистачило б на скромну квартирку.

“І вони ще хотіли моїх грошей!” – обурилася Олена.

Увечері вона передала Світлані Дмитрівні важку пачку купюр:

– Як ви хотіли, вся сума готівкою.

– Молодець, що одумалася, – похвалила свекруха.

– Сподіваюся, ви зможете отримати насолоду від цих грошей, – усміхнулася Олена.

Вона не здивувалася б, якби Світлана Дмитрівна приховала отриману суму в заповітну схованку, і навіть побоювалася цього. Але свекруха вирішила, що дармові гроші в якось можна витратити.

Вона оновила ремонт, як і обіцяла, купила путівку на південь та забронювала готель.

Олена активно підтримувала свекруху і навіть наполягла на дорожчому готелі.

– Ви їдете відпочивати, не відмовляйте собі ні в чому. До речі, вам би й гардероб оновити, не можете ж ви розгулювати курортом у старій теплій спідниці. І давайте сходимо до нормального магазину, а не до секонд-хенду? Побалуйте себе хоч раз.

Під її впливом Світлана Дмитрівна навіть сходила до салону краси. Розглядаючи себе в дзеркалі, вона задумливо промовила:

– Стільки грошей витратила, але результат того вартий, мабуть… Дякую, що проспонсувала.

– Немає за що. Я ще подумала, може вам взяти з собою Миколу на відпочинок? Грошей вистачить.

– А як же ти?

– Я поїхати не можу, у мене робота. Нічого страшного, мені навіть приємно зробити вам подарунок.

Через тиждень Світлана Дмитрівна та Микола вирушили на південь.

– Шкода, що ти не їдеш із нами, – засмутився чоловік. – Нічого, коли повернуся, ми з тобою придумаємо щось на двох.

– Обов’язково, більше того, на тебе чекає сюрприз, – пообіцяла Олена.

Того ж вечора вона зібрала речі і з’їхала з спорожнілої квартири.

Після повернення Микола та Світлана Дмитрівна обірвали їй телефон. Чоловік цікавив, чому дружина ні з того ні з цього подала на розлучення. Свекруху ж непокоїло лише одне питання.

– Ти обікрала мене, я заяву на тебе подам!

– З якої причини? Я не витратила на себе жодної копійки ваших грошей, все зробили виключно ви. Краще подякуйте, що я допомогла вам відчути справжнє життя. Олена поклала слухавку і подумала: “А моє справжнє життя починається тут, без вас”. Помста для свекрухи відбулася.