Грудень добігав кінця, і в Лідії всюди йшли передноворічні клопоти!

А почалися вони з ранкового дзвінка, що зіпсував настрій на цілий суботній день.

Голос із компанії заявив, що не зможуть надіслати їй Миколая для привітання дитини.

– Ваше замовлення у мене на столі, але вибачте, воно надійшло надто пізно, розумієте? Я намагалася знайти вільного аніматора, але, по–перше, ваш район далеко, а по–друге… Загалом ми змушені відмовити. Вибачте.

Ліда розлютилася, але ще більше засмутилася. Вона вже купила подарунок, який її Марійка хотіла отримати від Миколая, і пообіцяла, що він сам їй вручить просто в руки, коли вона заспіває йому пісеньку.

Донька з натхненням вчила пісеньку, кружляючи на одній ніжці, і не могла дочекатися, коли новорічне диво станеться!

Підбігла Марійка, застрибнула до неї в ліжко і запитала:

– Матусю, а сукню коли підемо купувати? Я хочу щось, рожеве, пам’ятаєш, ми бачили з тобою на великій ляльці в магазині?

– Це манекен, я вже тобі казала. Забула?

Ліда пригорнула доньку до себе, вкрила ковдрою і сказала, що після сніданку підуть у магазин по сукню. Їй і самій хотілося купити собі обновку. Але ранковий дзвінок не йшов у неї з голови. Потрібно знову шукати десь обіцяного Миколая. А де його шукати?

Зателефонувала молодша сестра Оксанка, напросилася з ними на шопінг. Домовилися зустрітися у торговому центрі і почали вони з Марійкою збиратися.

Донька у Ліди була розбірливою не за віком. Побачивши, що тієї рожевої сукні уже нема, вона засмутилася, сіла на лавку і відмовилася приміряти щось ще. Нарешті підійшла Оксана, як завжди з навушниками і жуйкою в роті. Відразу розрулила ситуацію.

– Ти чого вередуєш? Немає тієї сукні, мама купить тобі іншу, навіть краще! Ану ходімо обирати!

Вибирали довго, але нарешті Марійка залишилася задоволена: і рожева, і спідниця пишна, та ще й колготки до неї, теж рожеві. Вони втрьох вийшли з дитячого магазину, і тут Ліда згадала, що їй потрібно придбати подарунок для співробітника: у них на роботі була така традиція.

– Ну ось що, ви поки тут посидьте, гаразд, ось на цій лавці, а я швидко пробіжусь, підшукаю щось.

Оксана зі строгим виглядом посадила племінницю на єдине вільне місце на лавці і сказала сестрі:

– Тільки не дуже довго, у мене зустріч через пів години, – і додала для багатозначності: – Побачення.

І знову сіла в телефон.

Ліда пообіцяла повернутися хвилин через п’ятнадцять і помчала. Співробітник, якому призначався подарунок, був той ще естет, аби чого йому не купиш, довелося напружити уяву, що після купівлі сукні доньці виходило якось не дуже. Один магазин, другий, третій!

І тут нарешті їй потрапив на очі набір: кухоль із підігрівом і спеціальною підставкою. Вона згадала, що на його столі вічно стоїть недопита холодна кава. Два ковтки зробить і захопиться роботою так, що кава завжди остигає, він виливає її і робить іншу. А так у нього гаряча кава завжди буде під рукою. Вистояла чергу, заплатила, попросила запакувати і побігла назад.

Вона вже уявляла собі незадоволене обличчя Оксанки, запізнилася на п’ять хвилин! Підбігає до лавки і бачить, що сестра так і стоїть, втупившись у телефон, у навушниках, звичайно ж, а доньки немає!

– Де Марійка?! – запитала Ліда.

Оксана винувато озирнулася на всі боки і сказала:

– Та щойно тут була! – у Ліди серце пішло в п’яти. – Я всього на секунду відволіклася, тут вона десь!

Але стривожена мати її вже не слухала і зі словами «Чекай тут!» помчала на пошуки.

У думках малювалися картини одна гірша за іншу. Вона підбігла до охоронця, показала фото доньки на телефоні: чи не бачили дівчинку? Ні, не бачив, але порадив звернутися до стійки інформації на першому поверсі. Ліда помчала до ескалатора, а коли спускалася, побачила дитячий куточок.

Тут же згадала, як Марійка просилася з нею туди, а вона відмахнулася: «Потім, доню, гаразд? Спочатку все купимо і сходимо». Серце було не на місці: до стійки інформації бігти чи все ж таки в цей куточок зазирнути? І ноги самі понесли її саме туди.

Важко описати стан матері, коли вона вже здалеку побачила пухнасте хутро курточки та кучеряву голівку своєї доньки! Тут вона тут! Яке щастя!

Ліда пробігла через мініатюрні комірці і опинилася всередині. Марійка сиділа за столом і малювала. А поряд з нею стояв якийсь чоловік, трохи нахилившись, і розкладав перед нею кольорові фломастери. Марійка довірливо дивилася на нього. І Ліді здалося, що цей чоловік якось підозріло посміхається до дівчинки.

– Негайно відійдіть від моєї дочки! – у запалі вигукнула Ліда і взяла Марійку за руку.

Марійка різко вистрибнула з–за столу, тягнучись за мамою, фломастери розсипалися по підлозі, а чоловік сказав їй:

– Обережніше, панянко.

Але тут до них підійшов цей охоронець і запитав: – Що відбувається?

– Ось із ним розберіться, що цей чоловік робить на дитячому майданчику! – у запалі відповіла Ліда, але тут підбіг симпатичний хлопчик і сказав:

– Тату, я награвся. Ходімо їсти морозиво, – і зібрав з підлоги фломастери.

Ліда з Марійкою обернулися і пішли, охоронець обмінявся парою слів із чоловіком і теж залишив його із сином у спокої.

– Мамо, навіщо ти на дядечка насварилася, він добрий. Запитав, чому я одна, я сказала, що ти по магазинах ходиш. І хлопчик у нього, Дмитрик. Він кликав мене гратися, а я вирішила помалювати.

Ліді стало незручно. Справді, треба було б вибачитися. Але на них чекала Оксана, теж, напевно, нервує через Марійку. І вони піднялися нагору.

– Ну, я ж казала, що вона не могла далеко втекти, – вигукнула радісна Оксана і взяла Марійку на руки. – Чому пішла і не сказала?! Ох ти ж яка!

Обидві радісно засміялися, і сестра поспішила до свого друга. Ліда, міцно тримаючи дочку за руку, знову спускалася ескалатором вниз. Вони підійшли до дитячого майданчика, Ліда озиралася з надією побачити того чоловіка, але, на жаль, його вже не було.

– Що знову у вас? – запитав її охоронець і вже підозріло глянув на неї.

Ліда зніяковіла.

– Та нічого, ви того чоловіка не бачили? Пішов він уже?

– Навіщо він вам?

– Попросити вибачення хотіла. Просто за доньку дуже злякалася.

– За дитиною треба дивитися краще, а цей чоловік із сином уже пішли. Запізнилися ви з вибаченнями.

Довелося заспокоїти себе, що вона зробила все, що змогла. І вони з Марійкою вирушили додому.

…Наступного дня вона знову почала обдзвонювати всіх, сподіваючись відшукати обіцяного Миколая для доньки. Завдання виявилося не з легких: то ціну казали величезну без відгуків і рекомендацій. То відмовляли одразу: надто пізно, то обіцяли передзвонити.

Нарешті передзвонили:

– Ви знаєте, ми знайшли вільного аніматора, тільки він зможе прийти не раніше десятої вечора, решта часу в нього вже зайнята. Згодні?

– Послухайте, ну це ж не для дорослої розваги, для дитини! І прийде він втомлений.

– Як завгодно. Більше нічого запропонувати не можемо. Будете замовлення оформляти?

І Ліда покірно погодилася. А що лишалося робити? Не самій же ж перевдягатися. Вона навіть Оксану попросила, чи може її бойфренд зможе зобразити Миколая? Але виявилось, що вони на Новий рік їдуть кудись, їх тут не буде.

Замовлення, нарешті, було прийнято, вона відвезла в компанію упакований подарунок для Марійки і заспокоїлася. Зрештою десята година – це не надто пізно. Навпаки, романтично, майже під Новий рік!

Прийдуть її батьки, вони повечеряють і питиму чай із ніжним, майже повітряним тортом, який завжди готувала її мама. Є мандарини, будуть хлопавки і всі радітимуть. Ліда була впевнена, що Марійка нікому нудьгувати не дасть.

Тільки про тата знову не почала б розпитувати. Був тато, та й сплив, як корова язиком злизала. Про нього навіть думати не хотілося. Ліда намагалася уникати цього питання, але ось любляча бабуся, його мати, часом забирала внучку до себе на вихідні, адже не відмовиш!

І там розповідала, що її тато моряк у далеких морських просторах на білому кораблі. Тільки сім’я йому не потрібна. Навіщо дитині голову морочити? Але Ліда вже пояснила, що тато у вічних плаваннях, жити з ними не може, а його рідкісні появи – це так просто, щоб побачити її і знову відпливти далеко і надовго.

…Тридцять перше грудня. Все готове до зустрічі Нового року. Марійка старанно допомагала з салатами, вчилася робити маленькі кекси, укладаючи ванільне тісто у силіконові форми і все розпитувала, коли Миколай прийде?

– Увечері. Ми всі сидітимемо за столом і чекатимемо, – відповіла Ліда.

Вона одягла доньку, причепурилася сама і о дев’ятій вечора нарешті прийшли й бабуся з дідусем, ошатні з тортом та ігристим, з подарунками й привітаннями. Сіли за стіл у піднесеному настрої. А Ліда все на годинник поглядала: серце не було на місці, раптом щось зірветься?

Але на її подив рівно о десятій пролунав дзвінок, і Марійка перша вибігла у коридор. Такого Миколая-красеня, у яскравій шубі з блискітками, з білою бородою можна було тільки в кіно побачити!

У Ліди відлягло…

А Марійка була дуже радісна. Танцювала, підспівувала собі, кружляла на одній ніжці, під кінець і віршик розповіла! Миколай невпинно хвалив дівчинку, але Ліда раз у раз ловила на собі його погляд.

– Чайові потрібні, – подумала вона і вже приготувала солідну купюру. – Молодець чоловік, виклався на всі сто.

Нарешті вистава закінчилася, подарунок був вручений. Батько Ліди непомітно простягнув йому пляшку ігристого за працю, але той не взяв, хоч подякував від душі.

Ліда вийшла з аніматором на сходи, щоб там винагородити його грошима.

Але тут він раптом зняв шапку зі словами:

– Останнє привітання на сьогодні!

І посміхнувся щасливою усмішкою.

Ліда глянула на чоловіка й очам своїм не повірила.

– Це ж він, той самий чоловік із дитячого майданчика торгового центру!

Вона почервоніла. Почала вибачатися невпопад за свою тодішню витівку, простягала гроші. Але він дуже делікатно забрав її руку і сказав:

– Яка у вас чудова донька! З прийдешнім вас!

І, піднявши поділ шуби, швидко побіг униз сходами.

Через тиждень після Нового року Ліда знайшла електронну адресу агенції і написала подяку. Потім подумала і якось з натхнення залишила свій номер телефону…

…Дзвінок пролунав через два дні.

Приємний чоловічий голос, який вона одразу впізнала, подякував за її увагу та чуйність.

Не часто клієнти залишають відгуки. І якось вони непомітно розговорилися.

Тут уже Ліда знову поспішила вибачитись, на що чоловік відповів так:

– Якби я застав свого сина наодинці з незнайомим чоловіком, то відреагував би так само, не переживайте. Правда тоді я не подумав про це, адже я просто хотів допомогти вашій доньці.

Звати чоловіка було Денис, самотній тато, три роки як удівець.

Це вже пізніше Ліда дізналася, що дружини не стало під час повторних пологів. Не стало ні її, ні малюка…

Але Денис був чудовим батьком.

Тепер він працював інженером у будівельній фірмі, а підробляв аніматором.

По-перше, для душі, а по-друге зайва копійка ніколи не завадить!

…Незабаром Ліда й Денис почали зустрічатися.

Бувають все ж таки дива на світі, і часто вони трапляються саме на Новий рік!

І часом невдала зустріч може призвести до щасливого закінчення!

У Дениса гарненький синочок Дмитрик, з яким якось одразу подружилася товариська Марійка.

А молоді батьки радіють не тільки за них, а й за себе…

Джерело