У Львові є храм, над яким витає Дух Святий
Поділитись
15 вересня 1939– го німецький бомбардувальник, атакуючи будівлю Львівської пошти, зруйнував церкву Святого Духа.
Унікальність знищеного храму полягає в тому, що він уособлює національне пробудження на західноукраїнських землях.
Епопея воздвиження святині з руїни триває й досі. Точніше, на її місці нічого не робиться…
Від костелу до церкви
Сьогодні на відтинку львівської вулиці Коперника – між дзвіницею та монументальною спорудою поштамту – сяє пусткою місце, де колись стрімкими стінами та гострим дахом спинався до неба храм.
Іноді сюди навідуються люди, небайдужі до нашої минувшини, аби згадати про те, що тут було хворобити приспану свідомість, поставити питання на “кпи”, апелюючи то до влади, то до церкви, а то й просто до “людей доброї волі”.
І коли б йшлося про відбудову, ще однієї церкви, то чи варто у такому випадку “витрачати чорнило”?
Храми у нас, особливо на теренах Західної України, споруджують такими темпами, що зопалу, дивись – уже в деяких селах по дві-три культові споруди. Але церква Святого духа у Львові – тема особлива.
Тут, на території старого семінарського комплексу, відбувалися події, що сягали передвісниками великого пробудження Галичини.
18 жовтня 1848-го у семінарії організовано з’їзд українських діячів науки та культури, створено Галицько-руську матицю.
Під осінням храму Святого Духа виношував плани “Русалки Дністрової” Маркіян Шашкевич.
1911-го до століття від дня народження Шашкевича на стіні цієї церкви встановили мармурову пам’ятну таблицю.
Історія храму Святого Духа цікава і тривала у часі. Ще на початку XVIII ст. місцевість, про яку йдеться, належала старовинній українській родині князів Корибут-Вишневецьких. І лишень 1729-го тут завершилось будівництво костелу Св. Катерини Сієнської.
Згідно з декретом австрійського цісаря Йосифа II, 1782-го монастир домініканок закрито. Його будівлі передано Руській духовній семінарії, створеній 24 червня 1782-го. а в 1928-го перетвореній на Богословську академію.
Проте одна бомба, скинута з літака, на якусь мить перетворила витвір мистецтва на купу битої цегли та розтрощеного каміння. На щастя, не все втрачено. Іконостас святодухівської церкви збережено.
З-під руїн врятовано більшість ікон. Тепер вони у колекції Національного музею у Львові. Збережені креслення і плани, є численні документальні знімки, графічні зображення й описи фахівців.
Новітні митарства
Після війни, на початку 50-х, руїни церкви розібрали і на тому місці облаштували спортивний майданчик університету.
Територію Богословської академії поділили між університетом імені Івана Франка, телефонною станцією та школою № 9.
Лише у 1980-х роках реставрували вцілілу дзвіницю святодухівської церкви, зафіксували слід самої будівлі церкви, поруч установили пам’ятник Маркіянові Шашкевичу та створили музей “Русалки Дністрової”.
Колишній директор Львівської галереї мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка незабутній Борис Возницький своє бачення відновленого ансамблю окреслював так:
”Церкву треба відбудувати як фрагмент ареалу семінарії. Ідеальний варіант – відновити комплекс таким, яким він був. Але на старих фундаментах зробити це неможливо. Нам треба визначитися, що для нас найважливіше: змістити церкву чи електромережу міської станції ?”
Через 50 років нас просто не зрозуміють, чому телефонна станція не дозволила провести реставраційні роботи ?
Зацікавлення Шашкевичем і світом, який його оточував, для Романа Лубківського – знаного поета і перекладача, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, голови Національного комітету з присуджень премій імені Тараса Шевченка, розпочалося зі студентських років. Це завдяки його наполегливості у Львові створили унікальний музей “Русалка Дністрова”, а саме вшанування світлої пам’яті будителя Галичини набуло державної ваги. Справою відродження святодухівської церкви Роман Мар’янович займався віддавна, послідовно і вперто.
Схоже, старання Романа Лубківського дали певні результати. За його сприяння створили громадський ініціативний комітет з відбудови втраченої пам’ятки сакрального мистецтва, відповідно до ухвали Львівської міськради від 12 лютого 2004-го в оренду віддано земельну ділянку площею 0,087 гектара на вулиці Коперника, 36.
2002-го Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток порушив питання про внесення церкви Святого Духа до Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України. Фонд асигнував 11 тисяч гривень на цю благородну справу. У ті часи це був еквівалент понад двох тисяч доларів США.
Узятися за відбудову храму Святого Духа пообіцяв бізнесмен, власник ринку “Південний”, народний депутат Петро Писарчук.
Але чому мовчать інші заможні люди, яка позиція міської влади, мера Львова Андрія Садового ?
До речі, п. Петро Писарчук не тільки пообіцяв, але й асигнував сто тисяч гривень на відбудову храму Святого Духа. Чимало тут потрудився і археолог Василь Оприск, студенти історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка.
Утім, поки меценати розмірковують, а влада радиться, Роман Мар’янович намагався зрушити справу з місця. На превеликий жаль, як то кажуть люди, віз і досі там. Тепер, мабуть, треба чекати нової ювілейної дати… Будуть робити нові папери, нові Програми…
Одне слово, каламутити воду в ступі… Святий Дух почекає. А громадяни Львова, України ?
Підготував Степан Беца