Але минуле вертається дуже несподівано.

Мені зараз сорок три роки і я виїхала в Європу, тут мені дуже складно, бо все ріже очі і вуха, не знаю, але в Україні мені навіть гроза з блискавицями мила, а тут сонечко як не пече, то сліпить. Робота у мене дуже поганенька, бо я прибираю в квартирах, а ще мию посуд в ресторанах, хоча за освітою я бухгалтер, проте не знаю мови і не можу працювати за професією.

А ще у мене дві дитини і мама на додачу – всі хочуть їсти і всім я винна, бо не треба було їх з дому вивозити.

Сил моїх вже нема на все це і я б так хотіла аби хтось махнув чарівною паличкою і все в моєму життя стало прекрасно: свій дім, робота, надійне чоловіче плече.

Взагалі-то мене прибирання навіть розслаблює, я насолоджуюся тим, як роблю все навколо чистим, мене просто інше хвилює – звичаї, закони, відношення.

А ще трапилася така халепа, що мені нова знайома продала проїзний, сказала, що вона просто знає людей і виявилося, що він не дійсний! Я їздила кілька місяців і просто щастя, що мені не виписали штраф! А дізналася я про це випадково.

Їду така в потязі, як мені чистою українською кажуть:

– Пані, ваш проїзний не дійсний. Не користуйтеся таким більше, бо матимете штраф.

Я там мало не впала, вже й голову повертати не хотіла, але чоловік і далі продовжував:

– Як ви не знаєте, як купити, то я вам покажу, де це зробити на вокзалі.

Звичайно, що вже прийшлося і голову повернути і познайомитися, але ось тут і стали у нас обох очі круглі, мов ті тарелі.

– Ти?, – майже одночасно вигукнули ми.

Хотілося б засміятися, але та ситуація була геть не смішною.

Це було в нашій молодості, що там нам було по двадцять років, вітер в голові. Моя подруга Наталя була дівчиною дуже вродливою, за нею такі хлопці увивалися, але вона все чогось хотіла такого, як не у людей.

– У мене буде міський, я тобі кажу. Села я й близько не хочу бачити!

Я ж була на її фоні непомітна, ще й ці вії безбарвні і веснянки… Але ми дружили, я любила подругу і вона була хорошою, для мене.

І ось одного дня вона вся така таємнича каже, що до неї приїде кавалер з міста.

Звичайно, що вона взяла мене з собою на оглядини, чи вірніше аби було перед ким ним похизуватися.

Хлопець назвався Сашею і приїхав на таксі в наше село. Ми переглянулися, бо то було дуже круто, коли до тебе приїжджають, крутіше було б на машині, але Наталя тільки починала.

Далі він повів нас в кафе і ми там посиділи, але Наталя захотіла в інше село на дискотеку. Хлопчина бере знову таксі і ми туди їдемо, беремо ще подруг і знову Саша нас всіх пригощає.

Знаєте, я бачила, як Наталя вимагає найдорожчу страву і десерт і мені чомусь стало ніяково, бо наче то я віддаю останнє аби сподобатися. Я дивилася на Сашу і бачила, що він блідне.

Додому ми їхали знову ж на таксі, яке оплачував хлопець, вже було пізно і таксист чекав на нього, щоб відвезти його в місто.

Він довго мнувся, а тоді каже Наталі:

– Ти б не позичила мені грошей, я всі витратив і мені нема чим розрахуватися…

– Ти що? звичайно, що ні! Пішли, Лідо!

А я наче до землі приросла. Як так? Це ж не чесно, він всі гроші витратив на нас. Мені мама завжди давала з собою гроші, казала, що я маю мати за себе заплатити і я ці гроші витягла з сумки і простягла Саші.

– Візьми.

– Дякую, я тобі віддам!

– Добре, – я була певна, що він цього не зробить, хіба передасть гроші через Наталю і то не знати чи захоче він ще її бачити.

Грошей я так і не отримала і Наталя ще довго з мене кпила, що я надто сердобольна.

І ось зараз він переді мною.

– Я не віддав тобі гроші лише через те, що не хотів більше ніколи бачити Наталю. Але совість мене таки гризла і я зараз маю шанс тобі тут віддячити, – радо сказав він.

Він не тільки мені купив проїзний, він ще й почав мені допомагати і з житлом, як оформити виплати, бо знав мову і вмів писати, як записати дітей в школу. я б без нього точно не справилася.

Хоч його турбота вже завелика, але я хочу вірити, що це через те, що я йому подобаюся, а не через те, що він колись не віддав мені гроші. Як гадаєте – є в мене надія на міцне чоловіче плече?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.