Третій рік Ліда жила сама після втрати чоловіка. Її оселя знаходилась у мальовничому селі, де вона вела своє спокійне життя. У неї був син Денис, але він залишився в місті після закінчення навчання.

Денис навідувався до матері час від часу. На питання про свої справи відповідав коротко: “Все добре!”. Привозив продукти, одяг, взуття, хоча Ліда й запевняла, що їй нічого не потрібно.

Коли у Дениса з’явилася машина, він став приїжджати частіше, інколи навіть щотижня.

Одного дня сусідка поділилася новиною:

– Я бачила твого Дениса у місті. Їхав на машині, а поруч із ним сиділа жінка – старша за нього, повнувата, з довгим темним волоссям.

– Що? Хто бачив? Він мені нічого не казав, – здивувалася Ліда.

Невдовзі, повертаючись із магазину, Ліда побачила біля свого будинку машину сина. Денис вийшов із неї, а за ним хлопчик років восьми.

– Привіт, мамо! Познайомся, це Павлик. Він мені як рідний син, – сказав Денис.

– Привіт, проходьте до хати, – усміхнулася Ліда і взялася накривати на стіл.

За обідом син нарешті розкрив карти:

– Мам, я маю сказати, що минулого року я одружився.

– Ого! А хто вона?

– Її звуть Марія. Вона чудова жінка, а це її син Павлик.

– Чому ж вона не приїхала з тобою?

– У неї важкий досвід із першим шлюбом. Свекруха постійно дошкуляла, і вона не витримала. Вдова вона вже кілька років. А зараз Марія вагітна, і їй важко впоратися з Павликом. Тож я вирішив, що він проведе це літо у тебе.

– Оце так новини! Ну, залишай хлопця, – зітхнула Ліда. – А він знає про це?

– Так, Марія йому все пояснила.

Син повернувся до міста, а Ліда спробувала знайти спільну мову з хлопчиком.

– Павлику, називай мене бабуся Ліда. Ходімо, покажу тобі двір, песика, город.

– Ні! Мама казала, що ви зла людина, – відрізав Павлик.

Ліда лише сумно зітхнула, вирішивши, що все виправиться з часом.

Перші дні Павлик тримався осторонь, але поступово почав цікавитися собакою, а потім згодився сходити з Лідою до магазину. Дорогою розговорився, навіть із сусідськими дітьми подружився.

– Дякую за морозиво! Дуже смачно! – сказав хлопчик.

– На здоров’я! Хочеш, пограєш із сусідами у футбол?

З того дня Павлик став відкритішим, допомагав у саду, а вечорами грався з дітьми. Два місяці пролетіли непомітно, і Ліда навіть не хотіла з ним розлучатися.

На початку серпня Денис знову приїхав.

– Мамо, знайомся, це Марія, – представив він жінку. З машини Денис дістав конверт із немовлям. – А це твоя онучка Єва.

– Дуже гарно! Проходьте, я борщ зварила і картопельку запекла!

За обідом Марія спостерігала за Лідою, але згодом розговорилася. Вихідні пройшли у дружній атмосфері: Денис допомагав матері по господарству, Павлик тішився з сусідськими дітьми, а Ліда дбала про всіх.

Перед від’їздом Марія підійшла до Ліди:

– Дякую, мамо, що прийняли нас. Я раніше боялася вас, але ви – найкраща свекруха у світі.

– Не варто дякувати, головне, що ми стали однією сім’єю, – відповіла Ліда, витираючи сльозу.