– Ти мені більше не сестра! – крізь сльози сказала Валентина. – Ідіть геть!

– Знаєш, Валю, ти ще прийдеш до мене, – Зіна почервоніла від необґрунтованого докору. – Вибачатимешся! Тільки знай, що тебе для мене не стало!

Зіна взяла за руку свою дочку, яка плакала, і вийшла.

Слова рідних сестер, сказані в запалі сварки, були надмірно різкими, а й пророчими. За життя Валентина та Зіна більше не зустрілися…

Все змінилося… Але близькі люди так і не змогли пробачити один одного. А чи було що пробачати?

…Валя і Зіна були сестрами-двійнятами, але характери у них були абсолютно протилежні. Флегматична та сором’язлива Зіна завжди залишалася у тіні експресивної та яскравої Валі. Ще б пак! Адже Валентина на чверть години старша, тож має нести «тягар старшої сестри» до кінця життя!

Сестри рідко сварилися. А коли в дев’ятнадцять років осиротіли, стали ще ближчими, наскільки це можливо.

Але життєвий вир нікого не милує і розкидає по різних кутках навіть найближчих.

Валя перша вийшла заміж і поїхала в інше місто. А через пів року під вінець пішла Зіна, яка вирішила залишитися в рідному селі. Незважаючи на відстань, сестри не втрачали зв’язку.

Зіна стала матір’ю раніше: кирпата зеленоока Алла була її точною копією.

Валя ж довго не могла завагітніти. Аж через п’ятнадцять років шлюбу у неї народився довгоочікуваний син Андрійко, який одразу став центром всесвіту для всієї великої родини.

Зіна з Аллою часто приїжджали в гості, щоб відвідати рідню й подарувати сільські гостинці.

І як Валя опиралася, сестра все одно привозила величезні сумки дарів природи й городу.

Ну звідки в місті такі яблучка, малина і молоко! А бульйон із молодого півника – це ж насолода для дитячого шлунка!

– Он який худенький мій племінничок, – щоразу казала Зіна на претензії сестри. – Це тому, що сиру домашнього зі сметанкою мало їсть!

Валя зітхала, посміхалася і щиро дякувала за турботу. І в ці моменти вона була найщасливішою жінкою на Землі!

Але погане відбувається у найнесподіваніший момент. Чоловіка Валентини раптово не стало. Серце. Лікарі тільки розвели руками – надто стрімко… Світ її зник. На руках трирічний син, якого тепер треба виховувати самій. Добре, що є деякі заощадження, але чи надовго їх вистачить?

Зіна підтримувала сестру. Як могла. Але що вона могла зробити, щоб якось заспокоїти її? Тільки бути поряд.

– Слухай, Валю, давай Алла в тебе залишиться? Школу вона закінчила, літо попереду. І з Андрійком посидить, коли треба. І по господарству допоможе… Та й веселіше вдвох. Якщо ти не проти.

Зіна дуже хотіла довше затриматись у сестри. Але вдома господарство, чоловік один залишився… Тож без її нагляду ніяк не обійтися. Але й Валю кидати не можна!

– Ну ти ж знаєш, Зіночко, Алла мені як дочка. Якщо вона не проти, то нехай лишається.

– Так Алла двома руками «за»! Якщо чесно, вона сама й напросилася… Мовляв, вступатиму вчитися, відпусти до тітки пожити! Бач яка! У селі роботи купа, а вона в місто біжить… Ні, я розумію, дівка молода, і все життя попереду… Вчитися треба. До вступних екзаменів під твоїм наглядом готуватиметься. Ну і, ясна річ, допомагатиме.

Валентина була дуже рада, що племінниця залишиться з нею. Хоча б на якийсь час. Дуже страшно й самотньо було в спорожнілій квартирі… При синові вона ще абияк трималася. Але як тільки Андрійко засинав у ліжечку, давала волю емоціям. Може, хоч Алла трохи полегшить відчуття порожнечі і безвиході.

Присутність племінниці справді допомогла. Поки Валентина була на роботі, Алла забирала Андрійка з садка, готувала обід і лише після цього сиділа над підручниками: іспити не за горами. Життя потроху поверталося у звичне русло.

Але, як виявилось, ненадовго…

Наближалися сороковини за чоловіком. Валя вирішила покликати на поминальний обід тільки найближчих. Але навіть з огляду на це їй дуже не вистачало грошей. І зарплатня тільки за тиждень.

– Візьму трохи з нашої заначки, а потім із зарплати докладу, – вирішила Валя і полізла у шафу по баночку з написом – «Цукор».

Саме там чоловік ховав сімейні заощадження. Він мріяв назбирати на новеньку машину. Але задуманому збутися вже не судилося, а ось у нинішній ситуації ці гроші виручать.

– Навіщо тепер їх так ​​зберігати? – спитала сама себе Валя і одразу почервоніла від сорому. – Ні-ні, він би не пробачив мені таких бездумних витрат!

Валя відкрила схованку.

Пройшла секунда і… Земля пішла з-під її ніг…

Бляшана баночка з написом «Цукор» була порожньою!

Думки металися в голові, як зграя птахів – хто міг забрати гроші? Коли це сталося? Валя не зазирала у схованку майже пів року – дуже слабий був Андрійко, і відкладати не виходило. А потім біда з чоловіком…

Але ніхто не знав, що в них зберігаються великі гроші. І кому б на думку спало зазирати в цю банку?

Раптова здогадка знову вивела її колії. Забрати міг тільки близький…

…– Тітко Валю! – з порога гукнула Алла.

Їй не терпілося поділитися радісною новиною.

– Перший іспит я склала! Ще два, і я – студентка! Тітко, ти мене чуєш?

Валентина чула, але не реагувала. Вона сиділа на кухні з незворушним обличчям, тримаючи в руках ту саму баночку…

– Алло, зізнайся, куди ти діла гроші? Сама витратила чи комусь віддала? Краще скажи правду, бо інакше буде гірше!

Пазл у голові склався миттєво. Алла постійно залишалася вдома сама і могла випадково натрапити на заощадження. Далі справа за малим – племінниця витягла гроші! Безперечно! Навіть найпорядніші люди можуть втратити голову, побачивши велику суму. Аби Алла не встигла багато витратити!

– Тітко Валю, які гроші? – Алла щиро не розуміла, про що йдеться.

– А ті гроші, які ти взяла з цієї банки, – Валентина жбурнула банку в стіну.

– Я… Я вперше бачу цю… Цю ба-а-анку, – сльози пішли з очей племінниці.

– І що це ви тут галасуєте, та ще й з відчиненими дверима, – Зіна поставила важкі сумки, голосно видихнувши.

Вона вирішила приїхати на кілька днів раніше і допомогти з поминками.

– А, от і матуся твоя! – Валентина заводилася все сильніше: тепер дістанеться і сестрі. – Виховала шахрайку, тепер відповідай за неї!

– Матусю, я нічого не брала!

– А хто? – сказала Валя. – Якщо не ти, то матуся твоя! Ви обидві заходите до мене в дім! Якщо зараз гроші не повернете, напишу на вас заяву! Сядете! І повернете все до копійки!

Ситуація зайшла в глухий кут. В розпал сварки сестри прийняли єдине і дуже погане рішення забути одна про одну…

– У мене більше немає сестри, – обоє ображено прокручували в голові такі думки.

Так і сталося…

…Валентина почувала себе обманутою. І що більше вона звинувачувала сестру і племінницю, то сильніше зростала нелюбов до них. Дивно, як іноді близькі люди відразу стають затятими ворогами…

Тепер на підтримку та співчуття Валентині чекати не було звідки. Доводилося справлятися самостійно. Валентина працювала за трьох.

Ох, як часом хотілося Валентині побачити Зіну! Розповісти, як дістало це життя і виживання. А може, навіть попросити допомоги: тоді продукти з власного городу допомагали. Якби Валя сказала хоча б одне слово, Зіна одразу примчала б на виручку!

Але образа виявилася сильнішою за потребу. На жаль…

У постійних клопотах непомітно пролетіло життя. Валентина більше не вийшла заміж – не до того було. Син виріс і вже жив окремо. Андрій переїхав від матері ще у вісімнадцять. Строге випробування «життям» остаточно зіпсувало характер Валентини, тому син втік спочатку на службу, потім у гуртожиток при інституті. А зараз був щасливо одружений, мав непогану посаду і майже купив собі квартиру.

…– Привіт, мамо! Що ж ти не береш слухавку! Я мчав через все місто, вже понавигадував собі всякого…

– Та вимкнувся твій цей телефон, а я щось не зрозумію, як його увімкнути!

Андрій матір дуже любив, незважаючи на поганий характер і постійне бурчання. Щодня він набирав її номер, щоб побалакати хоча б кілька хвилин. А у моменти, коли Валентина не відповідала, поспішав до неї. Сімдесят дев’ять – солідний вік, не дай Боже що…

– Зараз розберемося, мамо. Може, хоч чаю запропонуєш? – Андрію треба було сказати матері дещо важливе, але правильні слова ніяк не знаходилися…

– Ваші телефони взагалі якісь надто складні! От були стаціонарні, – Валентина покрутила в руках слухавку старенького настінного телефону, який багато років уже було відключено. – Хоч об стіну кинь – нічого не буде!

Андрій усміхнувся – мама любила розповідати про ті речі, які були в її молодості. Стаціонарні телефони, залізні бігуді на гумці… І вона молода, красива…

Ймовірно, тому Валентина й заборонила робити ремонт.

Пожовклі шпалери міцно трималися на газетах, якими попередньо обклеїли стіни понад сорок років тому.

Вицвілий настінний календар за 1983 рік – рік, коли не стало батька – теж не можна було прибирати. Наче час застиг чотири десятиліття тому.

На найвиднішому місці була величезна різьблена картина. Її батько зробив власноруч, тому торкатися до неї було строго заборонено – пам’ять!

Валентина тільки обережно витирала з неї пил старенькою вельветовою ганчірочкою. Дивно, але вона виглядала дуже гармонійно в квартирі.

Та й сама господиня вписувалася в інтер’єр, наче була його частиною.

– Мамо, ти тільки не нервуй… Вчора не стало Зіни…

Валентина аж ніяк не відреагувала на слова Андрія. Точніше, не показала цього.

– Звідки ти знаєш?

– Мені Алла подзвонила…

– Я не зрозуміла, синку, ти спілкуєшся з цією пройдисвіткою? – голос Валентини став сталевим.

– Мамо, ну припини! Так, ми списалися років десять тому, з того часу спілкуємося, – Андрію було соромно, що він не зізнався раніше, але мати не зрозуміла б.

– Та ти знаєш, що мені довелося пережити через цих…? Не хочу й казати, – Валентина занервувала.

Навіть зараз вона не пробачила своєї сестри.

– Я гарвала на трьох роботах, щоб тебе одягнути й нагодувати! А ці шикували за мої гроші! Якби не вони, то досі жили б ні в чому не потребуючи!

– Ой, та прямо мільйони там у вас лежали! Матусю, ось ти через усе життя образу пронесла. А не доведено ж, що саме Алла…

– Іди геть! – Валентина не дала сину договорити. – Якщо ти замість матері обираєш цю пройдисвітку, то Бог тобі суддя! Йди!

Андрій пішов. Він розумів, що матері треба трохи охолонути. Якщо спробувати пояснити щось зараз, то вона тільки сильніше розсердиться, рознервується…

Краще поговорити з нею завтра. Вона ж має почути про останні хвилини життя молодшої сестри, дізнатися, що та кликала свою Валечку…

Так сильно їй хотілося піти з легким серцем і без образ. Жаль, що не вийшло…

Дуже важливо тепер провести її в останню путь, незважаючи ні на що.

Андрій вирішив заїхати до матері наступного дня і спробувати поговорити про Зіну ще раз.

Вже на півдорозі додому його зупинив телефонний дзвінок. Сусідка сказала, що у Валентини піднявся тиск, і швидка відвезла її у лікарню. Тривожне передчуття біди задзвеніло у скронях, і він поспішив до матері. Але було вже пізно – Валентини не стало. Всього лише на день вона пережила молодшу сестру…

…– Любий, якщо ми хочемо вигідно продати цю квартиру, то треба зробити хоча б косметичний ремонт!

Дружина Андрія ретельно досліджувала отриману спадщину.

Загалом непогано!

Але стільки непотрібного мотлоху!

Доведеться наймати машину, щоб вивезти це все на смітник.

А от ця різьблену картину треба викинути в першу чергу!

Вона ледь-ледь зняла картину з іржавого гвіздочка, поклала її на підлогу і здивувалася.

– Що це таке?..

На підлогу посипалися різнокольорові папірці…

Блакитні, кілька фіолетових, але переважно червоні…

Андрій так і застиг.

Мабуть, батько тоді переховав гроші, але не встиг розповісти…

А тепер і розповідати нема кому…

джерело