Інформація про те, що українські сили оборони успішно атакували російський завод у Брянську є не звичайним ураженням ворожого заводу. 

На думку аналітика Ігоря Савчука, цей прорив можна назвати радіолокаційною асфіксією або Чому російське небо стало прохідним двором і що буде далі.

Те, що зараз відбувається з російською системою ППО, – це не окремі удари і не випадкові успіхи. Це системна операція виснаження і демонтажу однієї з ключових опор російської військової машини. І якщо розкласти все по фактах, цифрах і подіях, стає очевидно: процес уже запущений і він матиме стратегічні наслідки.

Почати варто з удару по заводу «Кремний-Эл» у Брянську. Багато хто звернув увагу лише на красиву картинку прильоту п’яти крилатих ракет.

Але реальна сенсація була не в цьому. Над стратегічним підприємством Росії довгий час висів український розвідувальний безпілотник і спокійно проводив об’єктивний контроль. Причому за ракурсом відео видно, що дрон облетів місто і знімав завод уже з північної сторони. Це означає одну просту річ: він перебував у глибині російської території, фактично над великим містом, і його не просто не збили – його, ймовірно, навіть не виявили.

Якщо подивитися російські моніторингові канали, то тривогу щодо безпілотників у Брянську оголосили приблизно за дві години до удару. Це означає, що або дрон понад дві години спокійно літав над регіоном, або російські системи його взагалі не зафіксували. Обидва варіанти означають одне і те саме: серйозні проблеми з радіолокаційним полем.

І ці проблеми не випадкові. Росія реально втрачає радіолокаційні станції в промислових масштабах. А виробництво РЛС – це складна високотехнологічна галузь, де неможливо швидко наростити обсяги. І тут знищення «Кремний-Эл» стає ключовим фактором.

Цей завод – один із найбільших центрів мікроелектроніки в Росії. Він забезпечував до 80% мікросхем і діодів для радарів із активною фазованою антенною решіткою. Йдеться про технологію АФАР – активну фазовану решітку, яка значно перевершує старі системи. Саме вона дозволяє одночасно відстежувати сотні цілей і ефективно виявляти малопомітні об’єкти – крилаті ракети, безпілотники, літаки п’ятого покоління.

Такі радари стоять у найсучасніших російських системах. Наприклад, у комплексах С-350 «Витязь» і частково в С-400. Також подібні технології використовує радар «Небо-СВУ». І саме для цих систем частину компонентної бази виробляв брянський завод.

Коли такий завод вибуває з гри, виникає не просто дефіцит деталей. Починається ланцюгова реакція: ремонт старих РЛС затягується, виробництво нових падає, а втрати на фронті продовжують накопичуватися.

А втрати величезні. Лише з початку 2026 року було знищено 39 російських зенітно-ракетних комплексів із бортовими радарами і ще 15 стаціонарних радіолокаційних станцій. Найбільша концентрація знищення – Крим і Донбас.

Особливо показовою є ситуація саме в Криму. Якщо подивитися геолокаційні дані OSINT-проєктів, то стає очевидно: там буквально йде системне вибивання ППО. Кожні кілька днів знищується або радар, або зенітний комплекс.

Це змушує російське Міністерство оборони постійно перекидати нові системи на півострів. І цей процес почався ще у 2024 році.

Показовий епізод – перекидання до Криму новітнього комплексу С-500 для заміни втраченого С-400. Його радар 98Л6 «Єнісей», який лише у 2022 році поставили на бойове чергування, був знищений практично одразу після розгортання.

Тобто відбувається постійний цикл: систему ППО знищують – Росія тягне нову – її знову вибивають.

І тут виникає стратегічна проблема. Крим – це не просто окупована територія. Це ключовий вузол системи протиповітряної оборони всього півдня Росії. Саме звідти прикриваються Новоросійськ, залишки Чорноморського флоту і нафтоналивні термінали.

Але висока концентрація ППО в одному регіоні має і зворотний бік. Такі системи легко «світяться» на радіолокаційному фоні. Їхні сигнали зчитують літаки електронної розвідки НАТО, наприклад RC-135. Ці літаки спеціально створені для збору і аналізу радіолокаційного випромінювання.

Фактично вони будують повну карту роботи російських радарів. Після цього координати систем ППО стають відомі українській стороні. І далі по них летять дрони з управлінням через Starlink.

Це вже нова модель війни: стратегічна розвідка НАТО плюс українські безпілотні платформи.

Якщо порахувати лише втрати ППО в Криму за перші два місяці 2026 року, їхня приблизна вартість перевищує 600 мільйонів доларів. Але головна проблема навіть не гроші.

Кожен знищений радар – це місяці або роки виробництва.

І саме через це виникають ситуації, які ще кілька років тому здавалися неможливими. Наприклад, коли велика крилата ракета пролітає понад 1300 км територією Росії, перебуває в повітрі майже дві години і вражає стратегічний завод у Воткінську.

Це не проблема перехоплення. Це проблема виявлення.

Коли радіолокаційне поле розріджене, ракета просто не фіксується вчасно. А без цього неможливо видати цілевказання ні зенітному комплексу, ні винищувачу-перехоплювачу.

Саме тому зараз відбувається головне – поступове руйнування системи раннього виявлення.

А без неї будь-яка ППО перетворюється на набір дорогих, але сліпих установок.

Це не швидкий процес і не миттєвий перелом війни. Фронт усе ще залишається війною піхоти. Дрони лише змінюють форму бою, але основне навантаження все одно несуть солдати в окопах.

Однак стратегічно ситуація інша.

Будь-яка сучасна війна починається з одного – боротьби за домінування в повітрі. Саме так діяли США в Іраку під час операції «Буря в пустелі». Спочатку знищувалась система ППО, радари, командні центри. І лише потім починалася наземна операція.

Те, що зараз роблять ЗСУ, – це саме перший етап такої логіки.

Україна методично проріджує російську систему ППО.

І якщо цей процес продовжиться, наслідки будуть неминучими.

Чим менше радарів, тим більше «дірок» у повітряному просторі. Чим більше таких дірок, тим частіше будуть проходити крилаті ракети і далекобійні безпілотники. Чим більше ударів по військовій промисловості, тим швидше буде падати здатність Росії вести довгу війну.

У якийсь момент кількість перейде в якість.

І тоді почнеться зовсім інша фаза війни.

Росія втратить контроль над частиною свого повітряного простору. Україна отримає можливість системно бити по логістиці, виробництву ракет, авіабазах і складах.

І це вже не тактична історія.

Це стратегічне виснаження держави, яка намагалася вести війну ресурсів.

Російська система ППО – одна з найдорожчих і найскладніших частин цієї машини.

І саме її зараз розбирають по частинах.

Повільно.

Методично.

І дуже боляче.

Фінал цієї історії виглядає доволі очевидно.

Якщо тенденція збережеться, російська ППО перестане бути суцільною системою і перетвориться на набір ізольованих зон прикриття. А між ними залишаться коридори, через які будуть регулярно проходити ракети і безпілотники.

А це означає лише одне.

Стратегічна ініціатива в повітрі поступово почне переходити до України.

І коли цей момент настане, війна почне змінюватися набагато швидше, ніж зараз.

Читайте також: в українському небі загинув український пілот