Республіка Мальта – нейтральна держава, яка не є членом НАТО,  не може надавати військову підтримку іншим, проте,    засуджує  агресію росії  після вторгнення її в Україну та, як член Європейського Союзу, приєдналась до усіх його санкцій проти москви, підтримує  Україну  на всіх міжнародних майданчиках. Маленька острівна країна  з високим рівнем доходу, яка має до 500 тисяч населення, прийняла понад 4 тис. українців, надавши  документ, який дозволяє працевлаштовуватися, отримувати медичну  і фінансову допомогу.

Багато українців стали волонтерами і внесли величезний вклад в організацію допомоги тим, хто на фронті, на   передовій, і тимчасово переміщеним.

Мої співрозмовниці, з якими ми зустрілися у самому  серці острова, в його столиці біля водограю Трітон, приїхали сюди з війною. Їхня українська мова, що звучить в географічному центрі  Середземного моря, десь між Сицилією та Північною Африкою,  нагадує  людям, що є на мапі світу Україна.

Наші народні посли  багато докладають зусиль, щоб світ чув не тільки нашу солов’їну, а й знав  блакитно-жовті кольори нашого національного прапора, вник у нашу історію і зрозумів, чому ми стали таким ласим шматком для росії, яка напала на нас і чинить геноцид української нації.

Мої співрозмовниці – киянка Юлія Рей родом з Чернігівщини, рівнянка Тетяна Войчишина і львів’янка Софія Старух  приїхали на Мальту з початком повномасштабного вторгнення росармії.

Команда, в якій  Тетяна працює ризик-менеджером,  перейшла  спочатку в Австрію, а потім волонтерка  отримала пропозицію роботи  на  Мальті. Пані Юлія першими на кордоні зустріла мальтійських волонтерів  і поїхала з ними  сюди. У Софії так склалося, що вона в тому році  одержала пропозицію руки і серця. Всі вони знайшлися через соціальні мережі і об’єдналися  уже навколо свого сайту « Підтримка України з Мальти»(Support Ukraine Malta),  влившись  у волонтерський рух.

– У мене завжди була активна життєва позиція, тяга до волонтерства, яке фокусувалося у слова «допомогти ближньому», – розповідає Тетяна. – Коли переїхала на Мальту, то не стояло  питання робити щось чи не робити, я знала, що треба робитиІ Ми списалися із кількома дівчатами і вийшли  на свій перший стихійний мітинг під парламент  у Валлетті. На плакатах ми написали, що Україна в біді, росія знищує наші землі, Україні потрібна допомога. Ми тоді не знали, що дозвіл поліції потрібен. Але, вони нам навіть зауваження не зробили, прочитавши плакати, – говорить волонтерка.

Так українці тут стали командою, почали розробляти і втілювати свої наміри,  опанувавши  інформаційний напрямок. Тетяна показує мені зразки листівок із світлинами  з українських розбитих міст, які вони роздають, розказуючи правду про війну.

– Мальтійці  дуже схожі на нас: відкриті, співчутливі, доброзичливі. А ще тут багато туристів, можуть бути і політики, і священники, – каже дівчина. – Люди підходять до нас, цікавляться новинами з України. Ми   показуємо  карту України, світлини окупованих територій, зруйнованих шкіл, лікарень, фото поранених  дітей.  Я хочу візуально донести до людей світу правду з перших рук. Вони читають новини, дивляться телевізор, але то для них далеко, вони захищені в родині Євросоюзу. А Україна  сам на сам з окупантом. Зазвичай, ми збираємося тут. Водограй – найлюдніше місце столиці.

А ще ми  розробили  календар історичних дат України, розповідаємо  місцевим про дати, які змінили нашу історію, вплинули на розвиток держави. Потім до акцій приєдналися ярмарки, концертні виступи дітей з танцювального колективу «Калина». На День Вишиванки  ми прикрасили сходи головної вулиці Валетти і вийшли на крочистий мітинг. Так ми збираємо пожертви. Ми не стомлюємося нагадувати, а в нас цілорічно туристи зі всього світу, що нам потрібна зброя, щоб допомогли  закрити небо над Україною. Я вдячна всім, хто долучається до наших акцій, бо в нас також і град, і дощ буває, і спека та урагани, але ми не відкладаємо заходи. Воїни ЗСУ захищають Україну за будь-яких умов, – говорить Тетяна.

Про дієвість таких просвітницьких заходів дівчина знає   із власного досвіду  і вважає це своїм особистим досягненням.

За словами Тетяни, якщо раніше, колеги  не дуже підтримували тему України, то зараз вони стали більше залученими в інформаційне поле  про жахіття, які кояться в Україні, цікавляться чи все гаразд з  рідними і друзями, порушують   політичні теми з акцентом на Україні.

– Я відчуваю, що вони почали розуміти, що ми дуже любимо свою Батьківщину і що серцем і душею я там. А , бачачи жовто-блакитні кольори, мої колеги кажуть, що це кольори моєї країни. Така відбулася лагідна українізація в моєму колективі. Я дуже вдячна за це своїм колегам, – каже Тетяна. – А якщо говорити про  суспільство,  то я вірю, що ми торкаємося  душ багатьох людей і ми завжди їм дякуємо за допомогу, за приєднання до акцій. На концерт до Дня Незалежності України до нас приходив мальтійський уряд. Ми робили презентацію України і дякували  їм за надану допомогу. Ми завжди дякуємо поліції, що вони нам не відмовляють у підтримці,  охороняють наші акції.

Знайшла себе у волонтерстві і Юлія Рей. Вона викладач англійської мови, має  диплом Магістра з відзнакою з Історії України Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка, координатор-волонтер проєкту “Український Підлітковий клуб” та людина неймовірно закохана у свою справу, що всім серцем любить Україну. Так пані Юлію представляють там, де  вона проводить заняття, на публічних дискусіях, на зустрічах з представниками Єврокомісії та інших заходах.

– Коли ми в соцмережах почали шукатися, перше, що мене запитали ті, хто тут давніше, що я можу і що я хочу,- розповідає Юлія. – Я і запропонувала недільну школу, де я могла б розповідати історію України. Я ж дуже люблю свою роботу, тому із задоволенням дві-три години я проводила у цьому волонтерському центрі. Дітей до 13 років ми розділили на групи для навчання української мови, історії, традицій, катехитики, бо ми і на службу Божу ходили. Дуже велика група дітей від 3 до 5 років.  Це не моя парафія, але я дівчатам  допомагала.  Мені вдалося вже втілити мій давній проєкт  про роботу з підлітками.

Я знаю, як важливо тінейджерам  мати друзів. Не маму з татом, а людину, з якою  можна про щось корисне для себе поспілкуватися. Ми збираємося,  щоб познайомитися, знайти друзів. Мета цього проєкту в тому, щоб ці діти могли  побачити перспективи,  отримати якісь навички,  знайти сенс і чули  наголос на українській темі. На семінарах з історії вони запитують про наших поводирів нації: Бандеру, Шухевича, Коновальця.

Я хочу донести цим молодим людям, що історія — це  цікаво. А ще — дуже важливо.  Знання історії — це теж захист України: на культурному, історичному фронті. Цінність української  ми вже всі розуміємо, але є діти з російськомовних регіонів, яким хоч тут треба збагнути свою рідну мову. У нас є правило, якщо ми кудись виходимо, ми розмовляємо тільки українською мовою.  Так я почала зустрічатися з 37 підлітками.

Ми виходили на пляж, грали в розвиваючі ігри, знайомилися  з визначними містами та місцями острова. Тут є час, коли безкоштовно всі музеї працюють. Ми всю ніч і проводимо в цих закладах.  Через рік-два цим дітям треба буде визначатися з професією, можна зараз у чомусь спробувати своє вміння, або здобути його.

Тепер у групі  – 52 людей, з них  двоє – дорослих. Усі самостійно приїжджають на зустрічі,  є 10 дуже активних. Ми ходили на зустріч з представниками Європейської комісії, яка  проводила  презентацію. Серед запитань представника було і про те,  чи відчуваєш себе європейцем? Наші діти гарною англійською відповідали, задавали запитання. Представник не міг приховати свого захоплення і від того, що всі українці прийшли у випрасуваних  сорочечках, красиві,  охайні, ніхто не спізнився. Це дуже вирізняло їх на фоні мальтійських підлітків, які прийшли, як на пляж  чи як грають у футбол.

Я пишаюся вже тим, що вони приходять, що мені цю складну підліткову категорію вдалося зацікавити, що багато з них подружилися, мають свої компанії, спілкуються, тримаються один одного. Це дуже важливо в мультинаціональній країні. Ця робота за велінням серця дарує своїх людей, однодумців, рідних за духом. Всі ми  змінюємося разом з появою бажання  допомогти. І хай москалі кидають у світ свою інфу, що всі стомилися, щоб про Україну замовкли говорити, їм нічого не вдасться. Бо українці не дадуть нікому спокою, і  люди у світі не камінні, всюди знають біду і  співпереживають,  хочуть  допомогти, щоб знищити зло нашими руками. А ні, то доведеться брати зброю  всім світом і повалити  цю тьму.

Софія Старух приїхала зі Львова. Вишкіл у волонтерстві пройшла у МотоДопомозі з 2018 року. Це громадська організація  надає допомогу постраждалим при ДТП на мото- та велотранспорті.

– Тому я готова була і на фронт іти, мала досвід допомоги потерпілим, – розповідає Софія. – Я приїхала з думкою  все робити, що зможу, для  допомоги Україні. Перше, що я зробила,  зателефонувала в наше консульство на Мальті і запитала чи не потрібно якоїсь допомоги. Мене запросили посидіти на рецепції  в ролі диспетчера на додатковій лінії, яку відкрили  на допомогу  українцям.

Дзвінків було дуже багато, як від українців, які прибували на острів, так і від мальтійців із питанням чим допомогти. Потім при консульстві був сформований кризовий центр  і  команда волонтерів. Робота була на складі, де збирали речі першої необхідності – одяг, харчі, засоби гігієни. Це було гаражне приміщення, яке надав приватний власник. Коли  зменшився потік людей, ми щотижня почали  проводити мітинги  на підтримку України, збирати гроші.

Нас запрошували в місцеві засоби інформації, прагли знати правду про  війну, про Україну, бо росію  знали, вони тут жирують із своїм бізнесом.  Мальтійці  не могли збагнути причину нападу такої великої  країни на Україну, як і те, що у 21 столітті  колонізатори і окупанти  не перевелися.

Ми часто були в Колцентрі на прямому зв’язку, куди телефонували місцеві жителі, розпитували нас про  проблеми, співчували, казали, що моляться за Україну, щоб війна закінчилася, і робили пожертви. Таким чином ми доклалися до збору коштів на карету  швидкої допомоги і передали її волонтерам України. Це навчило нас, що дешевше товар купити в Польші чи деінде на материку  і швидше доставити в Україну.  Потім ми так і робили із замовними товарами для ЗСУ.

Я тут знайшла себе ще й у професії. Я художниця, закінчила Львівську Національну Академію, факультет дизайну костюму. Але зі мною завжди було прагнення малювати  надзвичайні квіти, такий своєрідний петриківський розпис.  Я багато малюю, роблю виставки, беру участь у мистецьких ярмарках.

На цих заходах ми не тільки представляємо культуру і мистецтво України, а й нагадуємо, що в нас війна, що в нас зараз говорять не слова, а бомби, що  росіяни вбивають нас на нашій же території, нам потрібна допомога.

Ми робили майстер-класи для мальтійців. Зібрані кошти відправляли в Україну. Ми всі, а особливо творчі люди, тримаємося разом, нам є чим презентувати Україну у її святкові дати, відзначаючи героїчні і сумні  події нашої історії. Ярмарки, концерти, популяризація наших традицій  – це наше волонтерство, яке відгукується допомогою Україні. Але ось нас запросили на фестиваль, де росіяни виступатимуть і я відмовилася. Я сказала, що ми не вийдемо з ними на одну сцену, бо москалі  вбивають наших дітей, а ми будемо усміхатися з однієї сцени з ними?

В «хароших» руських я не вірю, бо жоден з них не зібрав мітинг і не сказав, що він проти війни в Україні, не вимагав виводу путінської орди з нашої землі чи просив допомоги для України у світових лідерів.

Хочеться, щоб наші люди себе більше поважали, були українськоцентричними, мали той стержень, який тримає биття серця в унісон з Україною. Просто наше завдання ще й у тому, щоб і тут пробудужувати свідомість українців.

Я поділилася з українками  своєю мрією, яка визріла за ці роки  широкомасштабної війни, щоб волонтери лишилися без роботи. Думала, що  співрозмовниці підтримають, бо ж включає мрія в себе безмір достатку і в Україні, і в світі і перемогу над ворогом. Але вони мене не підтримали і не тому, що не мріють про  світ без темряви.

– Мрія у нас усіх  єдина – щоб  якомога швидше закінчилася війна нашою перемогою. Якщо навіть світ одужає  і всі будуть щасливі і багаті, самодостатні, ніхто нічого не потребуватиме, то волонтерське начало все одно житиме.

Тільки на Мальті  є дуже багато громадських організацій, які опікуються  тваринами, птахами,  дозвіллям людей з обмеженими можливостями, завжди є потреба у волонтерських послугах у  найбільшій лікарні Мальти, закладах мистецтва, культури, вивчення національної спадщини, – каже Юлія. – Мрію, щоб не було такої держави, як росія. Але доки вони є, нам доведеться не розслаблятися,  бо іншої землі у нас нема, треба  бути готовими давати відсіч. Хочу, щоб ми ввійшли в  безпекові об’єднання світу ще до закінчення війни, – сказала Юлія.

– Думаю, що волонтерство вічне. Воно було до нас і буде після нас,  бо в серці нормальних людей завжди є  бажання допомогти потребуючому, – продовжила  Таня. – Зараз ми підтримуємо рідну землю, захисників. Навіть, коли Україна переможе, а це буде обов’язково, треба буде розбудовувати нові міста і села. З нами буде завжди необхідність допомогти слабшому за себе. А сьогоднішнє волонтерство залишиться зі мною, як спогад про війну за визволення від раші.

– Волонтерство дає унікальний досвід, який ти більше ніде не отримаєш,гуртує з друзями і однодумцями, дає  можливість відчути власну впливовість, – говорить Софія. – Зазвичай будь-який проєкт, навіть зовсім крихітний, змінює життя людей. Ми завжди дякуємо всім, хто долучається до наших заходів, кажемо, якщо ви допомогли у цьому зборі, ви допомогли врятувати життя, зробили внесок, щоб  свобода вистояла.  Навколо нас твориться історія, і в кожного з нас є свої ролі, великі чи маленькі, які ми можемо зіграти, щоб зробити свій внесок у боротьбу зі злом, яке хоче торжествувати над землею. Дякуємо  кожному, хто вірить у перемогу України та підтримує її!