– Андрійку, ну скільки можна? Ти ж обіцяв мені, що поговориш з дружиною!

– Катрусю, припини псувати мені настрій. Адже я тут, з тобою, а не там. Це все-таки щось та й означає, чи не так?

– Так, але… Як подумаю, що ти засинаєш і прокидаєшся з нею поруч, як вона тобі готує сніданки, пере і прасує сорочки, так я сама не своя стаю!

– Я тобі обіцяю, я скоро поговорю з дружиною, а потім переберуся до тебе.

– До мене? Я думала, вона переїде… У тебе така шикарна квартира, невже ти все залишиш їй?

– Діти мене не зрозуміють, та й не по чоловічому так вчиняти із жінкою, яка народила від мене дітей.

– Добре влаштувалася! Значить, ми будемо тулитися в моїй однокімнатній квартирі, а їй трикімнатна квартира?!

– Не гарячкуй, куплю я нам нову квартиру. Є в мене деякі заощадження, а якщо не вистачить, то візьму кредит…

Здавалося, дівчина трохи заспокоїлася, хоча на вигляд все одно ображено насупилася. Вона сама не розуміла, що в ньому знайшла, адже Андрій був майже вдвічі старший за неї.

Може, її привабила в ньому надійність і те захоплення, з яким він завжди на неї дивився, а може, стабільність і фінансове благополуччя, адже після знайомства з ним, Каті більше не треба було думати про те, що важливіше – оплатити рахунки або купити собі нову сукню.

З Андрієм завжди було легко й просто, варто було їй тільки натякнути, і він одразу біг виконувати всі її бажання.

Він оплачував рахунки, купував продукти, дарував їй прикраси, навіть гроші давав на кишенькові витрати, хоч вона теж працювала.

Їй би жити й радіти, от тільки дівчину не влаштовувало те, що їй доводилося ділити такого чоловіка з іншою жінкою.

Вона, звичайно, намагалася зробити так, щоб його дружина здогадалася про пригоди чоловіка, от тільки та або зовсім нічого не бачила, або вдавала, що нічого не розуміє.

Але вона більше це терпіти не мала наміру, вона поставила йому умову – або він розлучається, або вона його кидає.

– Котику, ти мене любиш?

– Чому ти питаєш? Ти ж знаєш, як я до тебе небайдужий.

– І все-таки… Ти мене любиш?

– Звичайно люблю!

– А її?

– Кого?

– Дівку свою!

– Марину? Розумієш, мені просто її шкода. Ну хто вона без мене? Ніхто! Вона навіть прогодувати себе не зможе.

– Ну й нехай! Ми не зобов’язані через неї переживати! Вибирай – або я, або вона!

– Катрусю…

– Я серйозно! Або ти розлучаєшся, або між нами все скінчено!

– Вмієш же ж ти зіпсувати настрій і це в такий день!

Андрій скрушно похитав головою, всім своїм виглядом даючи зрозуміти своїй коханці, що він дуже засмучений, але їй було все одно, вона хотіла всього й одразу, і мала намір вирішити це питання прямо зараз.

Поступово атмосфера напружувалася. Катя вимагала зупинити авто. Андрій, як міг, її заспокоював.

Він сам не помітив, як виїхав на зустрічну… А потім тиша…

…Марина знову і знову набирала номер телефону чоловіка, але він, як і раніше, був недоступний.

Скільки можна? Міг хоча б попередити, що затримається… Гаразд вона, але ж перед гостями незручно.

Марина давно звикла до того, що Андрій пізно приходить і одразу лягає спати.

Про сімейні вечори та вечері Марина забула давно. Діти роз’їхалися хто куди, син одружився, дочка вийшла заміж, і вони з чоловіком наче втратили сенс життя.

Ні, вона так само як і раніше прибирала, прала, готувала, загалом, поводилася так, як поводяться мільйони домогосподарок, а ось Андрій дуже змінився.

Він став затримуватися на роботі, перестав обідати й вечеряти вдома, часто приносив додому документи і працював над ними допізна.

Марина розуміла, що Андрію нелегко, адже навколо багато амбітної молоді – так і дивись підсидять, а хороша робота зараз велика рідкість.

Ось і зараз був день народження. Марина накрила стіл, приїхали діти, а Андрія все не було й не було.

– Мамо, година вже пізня, ми мабуть підемо, – сказали діти. – Передавай батькові привіт і наші вітання!

– Добре передам… – махнула рукою Марина. – Вибачте, що так сталося.

– Не вибачайся, ти ні в чому не винна! А от батько міг би й попередити.

…Діти поїхали, а Марина повільно сіла на стілець і окинула вітальню поглядом.

І навіщо вона тільки прикрашала все кульками й квітами, ніби готувалася до прийому важливих гостей? А наготувала скільки…

Вона вже закінчила прибирати зі столу, як раптом у  двері подзвонили.

– Ну, нарешті з’явився! – вигукнула вона і пішла в коридор.

Вона відкрила двері й застигла від побаченого.

То був не чоловік…

– Здрастуйте, Марина Іванівна?

– Так… Щось трапилося? Щось із Андрієм?

– Ваш чоловік зараз у лікарні, з ним у машині була жінка.

Вона відбулася легко, а ось він зараз на процедурах. Вам дзвонили з лікарні, але…

– Напевно недавно розрядився… Я зараз поїду до нього. Дякую що попередили. Я ж йому дзвонила весь вечір, чекала, і діти чекали. У нього ж сьогодні день народження, а он воно як. Зачекайте, ви сказали, що він був із якоюсь жінкою?

– Так, з нею все добре, її оглянули і вже відпустили додому.

– Зрозуміло…

Серце зрадливо стрепенулося. Марина вперше відчула ревнощі. Хто ця жінка? І чому Андрій цей вечір вирішив провести з нею, а не з родиною?

Хоча яка зараз різниця? Треба якнайшвидше поїхати до нього, і дізнатися, як він почувається.

Марина не пам’ятала, як дзвонила дітям, як викликала таксі і їхала у лікарню. У голові була тільки одна думка – хоч він отямився!

І Андрій оклигав. З Катею Марина лише одного разу зустрілася біля палати Андрія.

Дівчина зневажливо глянула на Марину, ніби це не вона була коханкою і розлучницею, а Марина.

– Так ось ви яка!

– Яка?

Марина була спокійна, до цього часу новина про те, що її чоловік був не сам, а швидше за все з коханкою, була для неї не секретом, тому вона вміло тримала себе в руках.

– Стара…

– Стара?! Ми з Андрієм ровесники, тільки це тебе чомусь не збентежило. Видно його гроші, затьмарили твій розум.

– Я з ним не через гроші! У нас з Андрійком кохання!

– Що справді?

– Так! І він обіцяв, що розлучиться з вами, і ми одружимося! А ще він обіцяв купити нам простору квартиру, навіть більшу, аніж ваша!

– Я дуже шкодую, але ваше останнє бажання навряд чи справдиться. На рахунок розлучення, я не проти, я навіть сама подам на розлучення, і одружитися ви можете будь-якої миті, тільки…

– Що тільки?

– Андрію потрібні тривалі процедури, потрібен час і гроші, щоб поставити його на ноги, хоча у вас же ж кохання, я вірю, що ви впораєтеся.

Катя навіть не стала нічого відповідати, а швидко побігла до лікаря Андрія, а коли вийшла звідти, зневажливо пирхнула і сказала:

– Забирайте ви свого Андрійка собі! Я ще дуже молода, щоб тягти на собі слабого старого! Я заслуговую на краще, а не таке життя! І передайте йому, хай про мене забуде!

Андрій весь час ховав погляд, ніби переживав побачити в очах дружини докір.

А Марина просто мовчки виконувала свої обітниці – обітниці бути поряд і в горі і в радості…

Діти не розуміли матір, адже батько так довго її обманював, і якби не це все, напевно давно вже пішов би до своєї коханки, але Марина була непохитна.

Вона має бути поруч і буде з ним доти, доки вона йому потрібна. Вона продала всі свої прикраси, що в неї були, щоб спочатку їм було на що жити.

Коли чоловіка виписали, вона робила йому масаж, готувала винятково корисну їжу.

Коли жінка дізналася про приватну клініку, де обіцяли поставити Андрія на ноги, вона без роздумів наважилася продати їхню квартиру, аби йому допомогли.

І ось квартиру продано, Андрія відправлено на процедури, а Марина зайнялася переїздом.

Знайомі її осуджували, діти не розуміли, як вона могла пробачити батькові його зради і носитися з ним, як з дитиною.

Адже такі люди не змінюються, і одного разу він зрадить і вдруге, але у Марини, здавалося, були якісь свої особисті мотиви.

Марина змінила зачіску на модну стрижку, змінила колір волосся і купила кілька ділових костюмів.

Вона влаштувалася на роботу, хоча до цього не працювала багато років, адже вона чудово розуміла, що тепер їй більше нема на кого покластися – у дітей своє життя й родини, ну а чоловік…

Коли Андрія виписали, він був здивований змінами в Марині. Більше не було тієї простачки в домашньому халаті, яку він звик бачити.

Перед ним стояла доглянута успішна жінка, яка не тільки змогла допомогти йому, а й, судячи з усього, досягла успіху сама.

– Чудово виглядаєш!

– Дякую.

– Ну що, поїхали?

– Так, поїхали.

– Ти так і не сказала, де ми житимемо…

– Немає більше ніяких «ми». Є я і є ти, але окремо…

– Марино, я думав, ми закрили цю тему!

– Ні, Андрію, ми її не закрили, а тимчасово відклали. Я просто не хотіла виглядати, як зрадниця, здатна кинути рідну людину у скрутний момент. Мені було важко, але я змогла пересилити себе. Зараз ти став на ноги, і більше не потребуєш моєї допомоги, настав час і мені подумати про себе, я й так багато пропустила.

– В тебе що хтось з’явився? Ти, напевно, завела коханця за моєю спиною! Ну, правильно, чоловік у лікарні, а вона з іншим!

– Думай, що хочеш, але після того, що ти накоїв, я більше не зобов’язана перед тобою звітувати. На розлучення я вже подала, а це ключі від твоєї однокімнатної квартири, твої речі там.

– Недолуга! Ти ще пошкодуєш!

– Я вже пошкодувала, що стільки часу з тобою втратила, хоч у мене ще все попереду! Ти так не думаєш?

Андрій зайшов у квартиру, де він мав тепер жити. У квартирі було чисто й затишно, було видно, що Марина постаралася зробити все ідеально, щоб до неї не було жодних претензій. Він сів на одне з крісел у вітальні та набрав номер Каті.

– Катрусю, куди ти зникла?

– Я… У мене багато справ…

– Ну що ти як маленька їй-Богу! Я подав на розлучення і купив окрему квартиру. Приїдь, сама все побачиш.

– Давай зустрінемося в парку.

– Добре, о п’ятій вечора тебе влаштує?

– Влаштує.

– Чекатиму тебе біля нашої лавки.

…Марина розуміла, що вчинила правильно, подавши на розлучення. Андрій ніколи не зміниться, і знову і знову зраджуватиме їй. Краще вона буде одна, зате більше ніколи не переживатиме таке. Хоча одна, це поняття відносне. До неї вже тиждень залицяється її колега, може, варто дати йому шанс?

Андрій повільно йшов до лавки, він спеціально прийшов раніше, щоб Катя не бачила його стану, але він трохи не розрахував.

Катя давно спостерігала за ним із вікна кафе. Ось Андрій пройшов повз, ось він озирається на всі боки і сідає на лавку.

Ні, не про такого чоловіка вона мріяла. Їй всього двадцять шість, у неї ще все попереду, а що він може їй запропонувати?

Дівчина допила каву і вийшла з кафе.

…І поки Марина сиділа в ресторані зі своїм колегою, Андрій все ще дзвонив Каті, але у відповідь чув лише неприємне – «Абонент поза зоною дії мережі»…

…Кожному своє. Той хто заслуговує на щастя – нехай буде щасливий, а той хто своє щастя проґавив… Втім, це вже не нам вирішувати.

Джерело