Я знала, що рано чи пізно це станеться, але не уявляла, що так швидко. Якось в п’ятницю ввечері я прийшла з роботи, написала чоловікові список продуктів, і відправила його в магазин. А сама стала готувати вечерю.

І тут забігає на кухню щаслива Оленка і показує мені руку. Я не можу второпати – на що дивитися. А виявляється, дивитися треба було на безіменний палець, на якому повним ходом красувалася каблучка.

– Мамо, Денис зробив мені пропозицію! Я так довго на це чекала! – Оленка на радощах стала мене обнімати.

І тут до мене почало доходити – щойно мені моя дитина повідомила, що заміж виходить. Але це були ще не всі сюрпризи.

– Мамо, Денис з батьками до нас в гості збираються, – радісно продовжує донька.

– Коли?

– В неділю.

– В яку неділю?

– В ту, що прийде, тобто післязавтра.

У мене був один день, щоб підготуватися до приходу сватів. Я набрала чоловіка, і продиктувала йому новий список продуктів, які треба купити. Він здивовано перепитав мене, чого це я так різко змінила плани, що святкувати збираємося, та я відповіла йому, що все вдома поясню.

Не можу сказати, що я засмутилася, але не зраділа теж. Дочці моїй лише 23 роки, нам з чоловіком ще 50-ти нема. Ну куди їй поспішати?

Живемо ми не дуже багато, але маємо доволі простору двокімнатну квартиру, у дочки окрема кімната. З повчаннями ми їй не набридаємо. Освіту в університеті Оленка отримала, зараз працює по спеціальності. Багато вона ще не заробляє, але на помаду і на шпильки їй вистачає, а про такі речі як комуналка і їжа вона не думає, поки дочка живе з нами – це наш обов’язок.

Саме тому я і не вважаю, що у доньки була аж така нагальна проблема заміж виходити.

– Доню, тебе ніхто з хати не жене, – підтримав мене мій чоловік, коли я йому розповіла, які у нас новини і навіщо стільки продуктів.

– До чого тут це? Справа зовсім не в цьому, – відмахнулася невдоволено дочка.

– А в чому ж?

– Ти чого з мамою так рано одружився, вам приблизно було стільки ж років, скільки зараз мені?

– Бо я любив твою маму і боявся втратити. Знаєш, скільки у неї було залицяльників? Я боявся, що її у мене вкрадуть з-під носа, – замріяно став згадувати мій чоловік. Та так це смачно розповідав, що я сама мимоволі усміхнулася, бо ми і справді дуже любили одне одного.

– От і я люблю Дениса, а він мене, тому ми і вирішили одружуватися, – пояснила Оленка.

Дочка пішла в свою кімнату, а ми з чоловіком стали думати, що тепер робити, бо до весілля ми аж ніяк не були готові, самі знаєте яка тепер у кожного фінансова ситуація. Але ми собі подумали, що наперед хвилюватися не будемо, нехай прийдуть спершу свати, ми з ними поговоримо, порадимося, а тоді вже і будемо вирішувати, що і до чого.

В неділю ми приймали гостей, прийшли до нас батьки Дениса. З перших хвилин я відчула, що просто не буде.

– О, то що, ви в такій маленькій квартирі живете? – майже замість привітання сказав сват.

Ми з чоловіком переглянулися і запросили гостей у велику кімнату, де ми накрили стіл.

– Таки дуже мало місця, нема де розвернутися, – батько Дениса явно був не задоволений нашими умовами проживання.

Майбутня сваха критично оглянула стіл, і стала витягати з сумки харчі, які вони з собою, виявляється, привезли. Вони – люди з села, і у них все домашнє, свіженьке, не те, що у нас.

Чесно кажучи, я не знала, як на це реагувати, бо такого я ще не бачила, щоб люди в гості зі своїм ходили. Сваха стала розкладати домашню ковбасу, сало, голубці та холодець навіть принесла. І все це вона припідносила як те, що у нас такого смачного немає і бути не може.

Сіли ми обговорювати весілля. Сват набундючився і питає:

– А що ви за свою дочку в придане збираєтеся давати?

Ми з чоловіком знову лише здивовано переглянулися. Яке придане? Середньовіччя якесь. Ми не проти, щоб молоді спочатку пожили у нас, навіть готові їм більшу кімнату звільнити. А потім нехай працюють і заробляють на своє. Чи не так?

Але у сватів на це інша думка. Не знаю, на що вони сподівалися, але пішли від нас дуже розчаровані, тим, що побачили. Про весілля ми так і не домовилися нічого конкретного.

Діти теж засмутилися. Денису незручно за поведінку своїх батьків, він сказав, що в такому разі вони з Оленкою просто розпишуться і все.

Чоловік мій розізлився, каже, що дочці заміж рано, нехай ще біля нас буде. Я його заспокоюю, кажу, що нам з сватами не жити, вони просто такі люди специфічні, треба змиритися.

Але мій чоловік вважає, що батьки Дениса будуть втручатися в життя наших дітей і їм заважатимуть.

От що тепер робити? Як бути? Боюся, що якщо ми не підтримаємо дочку, то вона від нас відвернеться. Дайте пораду, як правильно нам діяти?

Джерело