В неділю стою я в церкві і чую, як священик в оповіді говорить, що весілля буде в дівчини, якій тільки но 18 років. Ледве достояла ту службу, тільки і думала про свою доньку, якій вже 23, а в неї навіть хлопця немає і не було за життя. Краще б я не слухала порад Валентини і пускала свою Світланку на вечірки, і краще б дочка в подолі принесла, ніж ось це, що є тепер
Переживаю дуже я за свою дочку…
Ми з чоловіком Миколою маємо двох дітей: сина Мар’яна і дочку Світлану.
З Миколою вже багато років живемо душа в душу. Любимо один одного і піклуємося про дітей.
Знайома я зі своїм чоловіком, ще зі школи. Ми були однокласниками, разом росли, а в старших класах почали зустрічатися. Потім я чекала Миколу з армії, а після того, ми весілля скромне відгуляли.
В Миколи є рідна сестра Валентина, ми її звали просто Валя. Вона молодша від мене, та попри те, вмудрилася стати мамою раніше. Так склалося, що не пощастило Валі з чоловіком, кинув він її, ще коли дитини не було.
Попри все це Валентина привела на світ здорового хлопчика, назвала Андрій. А я допомагала, як тільки могла.
Часто сиділа з дитиною.
Згодом в мене появилась вже свої дітки. Я була дуже рада.
Діти ростуть швидко, ось вони тільки вчаться ходити, а тут вже садочок, школа, навчання і доросле життя.
Синочок мій ще маленький, тож історія буде більше про старшу доньку.
Коли Світланка почала підростати, Валентина тільки те і робила, що лізла із своїми порадами, як не дати дочці принести в подолі.
Так вона мене налякала тим, що я майже не пускала Світланку на вечірки.
Доньку не пускала на вечірки, аж поки вона не виросла і так, що навіть не питала потім дозволу.
Читайте також: Я не проти була, коли діти ремонти капітальні затіяли, хоча перед весіллям всі кімнати я перебілила. Невістка закомандувала все змінити: і вікна поміняли і двері, хоча ще добротні були. На підлозі майже всюди плитка. Коли все закінчилося, я з горища давай килими знімати. – Тепер таке не модно!, – сказала невістка. – Дитинко, все у вас вийшло біло-сіре! Хоч трохи кольорами розбавимо. Та й в ноги вже тепліше буде! – І що ви думаєте, мене хтось послухав?
Час минав і ось моїй доньці вже 23, а вона ще досі в дівках сидить. Я часто питаю, чи немає часом в неї хлопця, але вона шукає того єдиного. Шукає і безрезультатно, а я все надіюсь, що стану бабусею.
І ось нині стою я в церкві і чую як священик в оповіді говорить, що весілля буде в дівчини, якій тільки но 18… Ледве дослухала ту службу, тільки і думала про свою доньку, якій вже 23, а в неї навіть хлопця немає і не було.
Краще б я не слухала порад і пускала свою Світланку на вечірки, і краще б дочка в подолі принесла, ніж ось це, що є тепер.
Підкажіть, люди добрі, що мені робити? Внуків дуже хочеться, але донька схоже про це навіть не задумується.
Може то спробувати її із кимось звести?
Автор – “АанГа”