– Що подарувати твоїм хлопчикам на день народження? – запитала свекруха й відпила з чашки кави. – Не можу ніяк придумати…

Наталя прикинулася задумливою. Вона добре знала, що сини-двійнята вже котрий місяць просять у неї дорогий конструктор.

Жінка обіцяла подарувати його на день народження, але швидко зрозуміла, що сімейний бюджет таких витрат не потягне.

– Діти просили у мене купити їм конструктор, – ніяково посміхнулася Наталя.

– Який? – Єва Дмитрівна зацікавилася словами невістки. – Напиши мені на папірці назву.

Жінка спочатку взяла ручку і стала поглядом шукати придатний для запису листок, але потім подумала про те, що варто зробити для свекрухи важливе уточнення.

– Конструктор дорогий. Може нам з вами скинутися разом?

– Думаєш, що я не потягну подарунок? – засміялася Єва Дмитрівна. – Триста гривень не потягну?

Наталя підібгала губи. Їй не хотілося розчаровувати свекруху в тому, що подарунок коштує набагато дорожче.

– Кожен по дві тисячі коштує, – напівпошепки сказала невістка і побачила, як поповзли догори брови Єви Дмитрівни.

– Нічого собі подарунки! – свиснула свекруха. – Ви щось надто балуєте дітей.

Наталя знизала плечима. Що вона могла сказати жінці? Те, що сини просять собі те саме, що є в інших дітей?

– Конструктор золотий чи що? – насупилась Єва Дмитрівна. – Ціни нечувані якісь…

– Саме тому я й пропоную вам скластися на подарунки дітям, – нагадала про свої слова Наталя.

– Ти хочеш два? А що їм одного не вистачить? – свекруха з надією подивилася на невістку.

Жінка заперечливо похитала головою. Вона знала, що кожному синові треба купувати окремий подарунок.

– Сваритимуться, зрештою нікому не дістанеться, краще купити і Мишкові, і Павлику, – розважливо відповіла Наталя.

Єва Дмитрівна задумалась. У її плани витрати понад п’ятсот гривень на подарунки онукам не входили.

– Ой, дорого, я пенсію копійчану отримую, – нарікала свекруха. – Навіть не знаю, що робити…

– Давайте у складчину купимо? Розділимо на трьох: ви, я та Олексій, – запропонувала Наталя.

Єва Дмитрівна задумалася на кілька хвилин, а потім дала свою згоду невістці.

– Тільки ти мені скажи, де купити, я сама куплю! – діловато промовила жінка, давши зрозуміти, що Наталя повинна віддати їй гроші.

Невістка сходила в кімнату по гаманець і простягла свекрусі гроші.

– Здачі немає, – розвела руками Єва Дмитрівна.

– Та не треба, звісно. Вам взагалі не так дорого подарунки онукам обійдуться, – з гордістю сказала Наталя.

Вона чомусь думала, що свекруха почне їй дякувати, але та мовчки взяла купюри і поклала їх у сумочку.

– Зачекайте, адресу треба написати! – вигукнула невістка і почала знову шукати папірця.

– Ти повідомленням мені скинь чи назви, у мене пам’ять хороша, – нетерпляче промовила Єва Дмитрівна.

Наталя кілька разів назвала їй адресу іграшкового магазину, де продавався потрібний конструктор.

– Не забудьте, потрібен, що світиться, – кілька разів уточнила жінка.

– Я все зрозуміла, – закотила очі Єва Дмитрівна, – не треба мені сто разів говорити про це.

Наталя провела свекруху до дверей і нагадала, що день народження синів за три дні.

Жінка кивнула і пішла. Увечері невістка зателефонувала Єві Дмитрівні і запитала, чи купила вона подарунки дітям.

– Купила, не хвилюйся! – коротко відповіла жінка і, пославшись на втому, закінчила розмову з родичкою.

Через три дні, коли настав день народження синів, Наталя занервувала. На годиннику була дванадцята, а Єва Дмитрівна не з’являлася.

Жінка почала дзвонити свекрусі, але не встигла вона почути гудки, як у двері постукали.

Наталя одразу зрозуміла, що нарешті прийшла Єва Дмитрівна і побігла їй відкривати.

Ошатна і радісна свекруха стояла на порозі з двома пакетами в руках. Посміхнувшись невістці, вона обережно прослизнула в квартиру.

– Мої онуки вдома? – напівпошепки запитала жінка.

– Так, на вас чекають. Я їм сказала, що ви прийдете з подарунками, – нервово відповіла Наталя.

Почувши голоси у коридорі, восьмирічні хлопчики визирнули з кімнати. Їхні обличчя осяяли посмішки, коли вони побачили бабусю з пакетами.

– Я вам подарунки принесла! З днем ​​народження, мої любі! – Єва Дмитрівна почала обіймати онуків, а потім вручила їм пакети.

Хлопчики одразу витягли коробки з конструкторами.

Наталя глянула, що там і застигла від побаченого. Вона з подивом зрозуміла, що подарунки зовсім не ті, які вона просила купити свекруху!

Сини теж помітили це і, хоч і подякували бабусі, але залишилися засмученими.

Як тільки вони пішли в кімнату, Наталя повернулася до Єви Дмитрівни і строго запитала:

– Це не ті конструктори. Вони без підсвітки. Я сказала вам, що саме купити!

– Зате на п’ятсот гривень дешевше вийшло! – з розумним виглядом промовила жінка.

– Звичайно, але нам потрібні були саме ті, що я вам сказала! – роздратовано заявила Наталя. – Навіщо економити?

Єва Дмитрівна сердито подивилася на невістку.

– Хлопці! – голосно покликала бабуся. – Ідіть, будь ласка, з подарунками сюди!

На заклик жінки тут же поспішили діти. Єва Дмитрівна забрала з їхніх рук коробки з конструкторами і, взявши під пахви, пішла геть.

Наталя з синами продовжувала стояти в коридорі і дивитися на двері, що зачинилися перед ними…

Хлопчики дуже засумували. Тільки в цей момент Наталя опам’яталася.

Вона почала дзвонити свекрусі, але та слухавуц не взяла. Натомість надіслала повідомлення, в якому сказала невістці про те, що вона прямо зараз іде здавати конструктори в магазин.

Наталя почала просити жінку повернутися назад, але свекруха більше їй не відповідала.

Навіть здавши подарунки онукам, вона не зволила передзвонити. Гроші невістці Єва Дмитрівна теж не повернула.

Жінка показала, що образилася і перестала відповідати на дзвінки Наталії і сина.

З’явилася вона тільки тоді, коли була впевнена, що з нею не стануть сваритися і згадувати про гроші.

Невістка хоч і не заводила розмови про подарунки, але для себе вирішила більше ніколи не зв’язуватися зі свекрухою…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело