Герої

Робота фронтової розвідки часто лишається непомітною, проте саме від неї залежать рішення штабів, успіх інших підрозділів і результат битви. Журналісти дізналися у бійців тактичної групи «Реванш» Головного управління розвідки, як вони місяць жили буквально під ногами у ворога. Про це повідомили журналісти видання Texty.Org.Ua.

Вихід у тил: трьоє проти ворога

У розвідку вирушили троє бійців. Завдання: пройти 7 км у тил ворога, знайти укриття і передавати дані про противника.

Озброєння — мінімальне: німецькі штурмові гвинтівки HK433, американські ручні гранати. Разом із набоями, їжею та спорядженням кожен ніс близько 30 кг.

Маршрут поділили на кілька відтинків і рухалися переважно вночі, обходячи відкриті ділянки через городи, двори й розбиті будинки. Першу ніч провели в льосі, другу — у покинутій хаті з кухнею, ліжками та навіть чайником.

Небезпека на кожному кроці

«У небі постійно висіли наші й ворожі «очі», — розповідає Меля. — Територію прострілювали ударні БпЛА та артилерія. Ворог міг бути будь-де».

До точки призначення дісталися лише через дві доби. Крайня точка — розбомблене обійстя з літньою кухнею та підвалом. Розвідники знайшли залишки російського спорядження, червоний скотч, яким окупанти позначають своїх. Це дало підказку: противник вважав місце непридатним, тому тут можна залишатися.

Перші контакти з ворогом

«Окупанти не ховалися. Таскали міномети, боєприпаси, ставили «сигналки», підбирали провізію, яку скидали дрони», — згадує Меля.

Вже першого дня вони натрапили на підозрілий люк, накритий вагонкою. Звідти крикнули «Свои!». Меля кинув гранату — і голосів більше не було.

Невдовзі стався другий контакт: окупант зайшов у двір метрів за 15. Меля «відпрацював» із глушником, а поручишній солдат був нейтралізований дронами.

Побут у підвалі: виживання у чотирьох стінах

Підвал був тісний і вологий: стояти на повний зріст неможливо.

«Ми або сиділи, або лежали. У темряві очі поступово звикли до контурів. Кожен знав, де можна ступити без шуму», — каже Меля.

Постачання надходили дронами: пляшки води, їжа, іноді навіть шмат сала.

«Кожна посилка була цінна. Навіть проста пляшка води ставала рятівною у спеку», — додає Даллас.

Бійці чергували: один на спостереженні, один поруч, ще один відпочивав. Підвал був буквально під ногами у ворога, і будь-який звук чи рух міг стати останнім.

Звуки ворога як орієнтир

Ворог залишав сліди: скрип дерев’яних піддонів, скрегіт металевих ящиків, дзвін скла. Навіть розстібання кишень чи затримка дихання допомагали визначити присутність росіян.

Дрони ворога з вантажами летіли різними шляхами, але розвідники навчились розпізнавати їх за шелестом мішка чи скреготом металу. Іноді посилки скидали під прикриттям обстрілів сусідніх будинків.

«Це справжня хореографія виживання», — каже Даллас.

Втрата часу та фізичний виснаження

Годинник втратив сенс, дні йшли один за одним. Вилазити назовні — самогубство: дрони з тепловізорами кружляли постійно. Спостереження велося переважно на слух: кроки, шелест, стукіт по металу, паузи перед пострілами — усе передавалося командирам.

Фізично та психологічно розвідники виснажувалися: вологість, відсутність руху й свіжого повітря викликали головні болі, проблеми з тиском, ризик зневоднення.

«У спеку найважливіше — не зневоднитися. Від цього залежить життя», — пояснює Меля.

Запахи, ізоляція та психологічний тиск

Запахи стали важливою частиною орієнтування: цвіль, піт, метал. Зміни запахів сигналізували про небезпеку.

Дні перетворилися на абсолютну економію — води, слів, думок. Інколи бійці просто дивилися один на одного, виробляючи власну мову поглядів та легких помахів.

«Більшу частину часу залишаєшся наодинці зі своїми думками про дім, тих, хто чекає, або що буде, якщо нас виявлять», — додає Даллас.

Команда на вихід

Через місяць надійшла команда «вихід». До проміжної точки йшли без пригод, проте дорогою трапився бій: одного бійця поранили осколками гранати.

Далі — вигоріле поле, всіяне нерозірваними касетними елементами, і приватний сектор, де чекала евакуаційна машина. Вийшли всі дев’ятеро: один поранений середньої тяжкості, решта — з легкими травмами.

Вперше після місяця вони заговорили на повний голос, випили чаю під звуки прильотів і насолодилися відчуттям безпеки.

Висновок: цінність перебування на місці

Чи варто було місяць проводити у підвалі? Бійці вважають: так. На місці видно і чутно те, що неможливо визначити із дронів або супутників — запахи, рухи, деталі поведінки ворога.

Їхні дії дозволили відстежити маршрути окупантів, запобігти накопиченню сил ворога та виграти час для зміцнення позицій. Оборона на цій ділянці тримається й досі.

Завдання виконано: довго, важко, проте результат на боці тих, хто залишився вірним справі.

Раніше «Київщина 24/7» повідомляла про те, що військовослужбовець 5 батальйону 112 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Володимир Александров із позивним «Позитив» зумів пораненим вийти з російського полону та забрав із собою одного з окупантів.

Читайте також: Маленьке диво під сирени нічного міста: у Києві батько став акушером для власної дитини – дівчинка народилася просто в автівці

Фото: РЕВАНШ

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.