Те, що у Львові робили щоденно і свідомо, прийняли на державному законодавчому рівні. Йдеться про хвилину мовчання, яку ще від минулого року щодня о 9.00 ранку проводять у Львові та й у інших містах України, віддаючи шану тим, хто загинув у цій кровопролитній для українського народу війні, що її розв’язала росія. 

Тепер цей щоденний ритуал пам’яті узаконили народні депутати.

Верховна Рада України на законодавчому рівні закріпила проведення загальнонаціональної хвилини мовчання. За це рішення проголосували 260 народних депутатів. Йдеться про ухвалення в цілому законопроєкту щодо вшанування пам’яті співвітчизників, які загинули внаслідок збройної агресії Росії (№14144).

Законопроєктом передбачається, що загальнонаціональна хвилина мовчання за співвітчизниками, загиблими внаслідок збройної агресії Росії проти України, проводиться щодня о 09:00.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування забезпечують інформування про початок і завершення загальнонаціональної хвилини мовчання на підприємствах, в установах, організаціях, які належать до сфери їх управління, а органи та посадові особи місцевого самоврядування – на території, в межах якої вони здійснюють свої повноваження.

Оголошення загальнонаціональної хвилини мовчання здійснюється через медіа незалежно від форми власності, системи оповіщення та інформування у сфері цивільного захисту.

Голодомор 1932-1933 років

Серед іншого, цим же законом передбачається з метою гідного вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу – Голодомору 1932-1933 років в Україні щороку, в четверту суботу листопада о 16:00, проводиться ритуал подяки, пошани та пам’яті – загальнонаціональна хвилина мовчання та розпочинається всеукраїнська акція “Запали свічку”.

Чи потрібно нам, українцям, щоб вшанувати наших Захисників та усіх, хто загинув у цій війні, яку розпочали російські окупанти. примусово нагадувати про пам’ять ?

Своїми міркуваннями у соцмережах поділився журналіст Остап Дроздов. 

На його думку, “загальнообов’язкова хвилина мовчання 09:00 узаконює примус до пам’ятання, що автоматично відносить наше суспільство до стадних і незрілих. Здорові й зрілі цього не потребують, бо здатні практикувати колективну ритуалізацію пам’яті добровільно, без штрафів, примушування, нав’язування й зобов’язалівки. Примусу до пам’ятання потребують якраз таки незрілі спільноти.

Відтепер можна засікати відлік часу (його буде небагацько) до того прикрого моменту, коли спрацює неспростовна й прогнозована людська біхевіористика: щойно така інтимна емоція, як скорбота, траур чи поминання, набуде масово-екстравертного загальнообовʼязкового прояву – вона з часом стане механічною, бездушною й бездумною, навіть якщо на початках усе буде розчульно й сентиментально.

Повага до загиблих тут ні при чім. Просто все загальноприйнятне з часом девальвується, бо все масове завше має малу цінність. Загальнообов’язковість спровокує збайдужіння і втрату чутливості. Механічна ритуалізація уб’є трепетний сакрум. Одностайне породить супротив і непокору.

Це дуже тонкі матерії. Перетворившись у заїжджений ритуал, тонкі матерії згрубіють і втратять первинну чистоту. Цього й слід боятися: щоби сенсоємкий почин 09:00 не вичахнув, не виродився в бездушну механіку, не згубив свого первинного задуму, не здеградував у бездумність, не спровокував цілком зворотний ефект знецінення, знеохочення, а затим – відторгнення, девальвацію сенсу, роздратування, охолодження. Це найгірше, що можна зробити для меморіялізації жертв війни.

Більшовицький нарком освіти Луначарський казав: «Якщо ми хочемо виховати покоління атеїстів – треба ввести катехизм як обов’язковий шкільний предмет», – закінчив Дроздов цитатою більшовицького пропагандиста. 

Редакція може не поділяти думку автора. Пряма мова у публікації збережена.

Читайте також: політичне бажання і реалії війни: чи є зв’язок