– От правду кажучи, совісті зовсім у неї немає. Тобто, ви ось просто так поневіряєтеся по чужих кутах постійно. Можна сказати, просто бідуєте. А вона, подивіться, постійно покращує свої житлові умови. Ще й збирається, з якогось дива, заміж виходити у свої роки. Зовсім байдужа якась стала. У неї двоє онуків, а вона ні про них не дбає, ні дітям власним не допомагає. Ех, доню, не пощастило тобі зі свекрухою дуже – завершила свою розмову Валентина Петрівна, з жалем поглянувши на свою дочку.

Її дочка, Поліна, сумно дивлячись у вікно, кивнула на знак згоди зі своєю матір’ю:

– Так, так. І уявляєш собі, коли в нашого синочка Михайлика був день народження, вона не прийшла навіть. Ти розумієш? Вона сама не з’явилася, лише на картку нам перевела дві тисячі гривень і лише написала повідомлення з привітаннями. А сама навіть не удостоїлася приїхати, зайнята, бачте вона.

Тим часом свекруха Поліни, Дарина Олегівна, поспішала на зустріч. Їй було всього шістдесят років, і життя її лише починалося.

Невдалий її шлюб залишився позаду, але з’явився новий супутник життя Іван Миколайович, з яким вона зустрілася в затишному кафе.

Куди їй поспішати за “свідомою” бабусею Валентиною Петрівною, мамою Поліни! Та ніколи не шкодувала сил, допомагаючи дочці справлятися із турботами про її дитину. Був час, що вдень і вночі вона була поруч із молодими батьками, коли тим важко було і була потрібна допомога.

Але потім молодий чоловік дочки Роман вказав їй на цей факт, помітивши, що їх синові Михайлові вже п’ять років, а бабуся, схоже, має намір залишитися в них надовго.

Куди не подивишся, скрізь була Валентина Петрівна. Як саме Поліна переконала матір свою рідше до них приходити, залишилося суцільною загадкою. Але, після цих розмов, незабаром бабуся таки стала скорочувати свої візити.

Минув час, як це зазвичай буває, і Михайлика до школи влаштували, а в молодих Поліни з Романом з’явилася донечка – Златка.

Для того, щоб забрати молоду маму з немовлям зі стаціонару, зібралася вся родина. Валентина Петрівна не стримала сліз, забравши на руки онучку, тоді як бабуся Дарина Олегівна лише мило посміхнулася.

Поліна з матір’ю це добре тоді помітили і переглянулися між собою.

Пізніше, у родинному колі відзначили появу на світ Златки, але Дарина Олегівна довго у них не сиділа, а якось швидко пішла, сказала, що має багато справ.

– Оце у тебе свекруха недобра, доню! Якась груба і байдужа до вас! Я за дітьми дивилася весь вечір, щоб ви з чоловіком хоч трішки відпочили, а вона просто сидить, наче в гостях і посміхається щасливо! Але ж вона теж бабуся і могла б з онуками допомогти, – відразу висловила невдоволення Валентина Петрівна, коли зять пішов у магазин на прохання дружини.

Поліна не раз таки намагалася донести до чоловіка свої невдоволення з приводу поведінки його матері, на що Роман відповідав, що його мати працює ще і їм непогано допомагає.

– Мама моя зараз працює, на двох роботах, між іншим. І нам грішми непогано допомагає, завжди дає мені якусь тисячі-другу, коли я звертаюся до неї, якщо ти помічаєш. І холодильник вона нам купила хороший влітку, і посудомийку нову. Коли я купував новий автомобіль, вона теж мені дуже допомогла фінансово, я б без неї не справився тоді. Ти що хочеш, щоб вона сиділа ще тут з ранку до ночі? Але навіщо? Мама твоя он і днює, і ночує знову в нас. Їй робити нічого зовсім, сидить вдома все одно, не працює. Отож нехай і допомагає тобі, якщо їй так хочеться і ти не можеш справитися сама. А мою маму не чіпай. Вона має своє життя і заслуговує на повагу, не рознось про неї пліток.

В Поліни від цих слів стали вологими очі, але, побачивши рішучість свого чоловіка, передумала плакати.

Тим часом Дарина Олегівна та Іван Миколайович подали заяву до РАГСу, про що повідомили своїм рідним. На їхню честь організували невеличку урочистість, на яку запросили найближчих людей.

Вранці гості вирушили на реєстрацію шлюбу, а згодом продовжили пішли відсвяткувати в маленьке кафе.

Дарина Олегівна світилася щастям, її сукня підкреслювала її струнку постать не дивлячись на вік, немолодий наречений виглядав гідно. На їхньому фоні Валентина Петрівна у своїй темній сукні, здавалася недоречною, але це не заважало їй насолоджуватися частуваннями та тостами на честь молодят.

– Бажаю тобі, свахо, всього найкращого. І діток ще мати! – сказала вона з посмішкою. Навіть Поліна зніяковіла від такої не доречної прямоти її матері.

Але все хороше колись закінчується, у тому числі й свята. Весілля добігло кінця, гості вже розійшлися. Романові довелося практично вести вже свою доволі веселу тещу на четвертий поверх, оскільки ліфт не працював. Теща ж говорила вже не зрозуміло що безмовно, розповідаючи про все на світі.

Тижнем пізніше Дарина Олегівна зателефонувала до сина.

– Ромчику, ми з чоловіком вирішили покращити наші житлові умови. Я щось відклала там за ці всі роки, у Івана також заощадження є. Хочемо придбати більшу оселю. Оформлю її на себе. Іван згоден. Ти все зрозумів? Тобі потрібно виписатися з моєї квартири, бо я хочу продати її, а потім прописатися до моєї вже нової квартири. Зрозумів?

Роман, втішений за власну матір, погодився відразу. Але Поліна, вислухавши чоловіка, з хвилюванням сказала:

– Ти серйозно? Вона хоче просто тебе виписати, позбутися, щоби потім не прописати назад!

Роман, замість того, щоб підтримати дружину, просто відповів.

– Не зовсім розумію, правду кажучи, які у тебе претензії до маминої квартири? Яке ти маєш до неї відношення? Адже ми збиралися брати житло в кредит, не забувай про це. У нас є відкладені гроші на перший внесок. Мама має право розпоряджатися власною квартирою, як вважає за потрібне. Вона заробила її своєю працею, працюючи на двох роботах усе життя. Не те що ти зі своєю мамою.

Дружина лише розвела руками. Остання фраза дуже засмутила її, вона заплакала і мало не зібрала речі, щоб поїхати до матері.

Але, заспокоївшись, відразу сама набрала їй номер. Мама, почувши дзвінок доньки, негайно кинулась, як завжди, їй на допомогу.

Переступивши поріг квартири доньки, Валентина Петрівна покликала дочку на кухню і зачинила двері.

Вони почали обговорювати Романа і його вчинок та нового чоловіка Дарини Олегівни, не знаючи, що стіни в панельному будинку тонкі. Роман, почувши їх, не змовчав і швидко відчинив двері, зайшовши на кухню до них з обуренням.

– Востаннє повторюю: справи моєї матері – це її власні справи, і вас це не стосується зовсім. Особливо вас, Валентино Петрівно. Краще займіться власним життям. А ти, Поліно, потурбуйся про дітей. У нашого сина сьогодні погані оцінки двійка, а донечка он плаче. Якщо лад у нашому домі не налагодиться і ви будете пліткувати про маму мою, я влаштую вам, Валентино Петрівно, графік відвідувань. Зрозуміло? – сердито сказав Роман та вийшов відразу.

Жінки переглянулися між собою здивовано. Але сказати нічого не могли.

Тим часом Дарина Олегівна з чоловіком поїхали в санаторій, тиждень там відпочивали. Потім мама приїхала до сина, навезла гостинців онукам, попила чай, поспілкувалася з сином і додому поїхала.

Поліна сердиться й досі. Ну що це за бабуся, що не приїде до них на день-два, з онуками не допоможе, як добра мама її? Що це за весілля в 60 років? Живе собі як молода дівчина в свої роки, а про сім’ю сина забула? Чи правильно це?

Фото ілюстративне.

Джерело