Жовтень видався напрочуд теплим. Дні були сонячні, сухі. Валентина любила цю пору року — природу ніби прикрасили яскравими фарбами перед довгою сплячкою. День хилився на вечір, а сонце вже починало спускатися до горизонту.

А Валентина не поспішала додому. Вона йшла алеєю парку, насолоджуючись останніми теплими днями. Навколо, шаруділо різнобарвне листям, бігали діти. Молоді мами котили колиски, на лавках грілися на останньому сонечку бабусі. Валентина передчувала вечір. Вона планувала провести його із чоловіком. Смачна вечеря, цікавий фільм.

Роздуми зупинив дзвінок мобільного. На екрані висвітлилося фото чоловіка — Сергій посміхався своєю чарівною усмішкою. Валентина мимоволі посміхнулася у відповідь.

– Привіт, коханий! — лагідно промовила вона в слухавку.

– Привіт, Валю! Ти де?

— Та ось трохи гуляю у парку. А ти вже вдома?

— Поки що ні. Слухай, купи, будь ласка, хліба дорогою. А то в нас, здається, скінчився.

— Звісно, ​​куплю, — усміхнулася Валентина.

Валентина зайшла до супермаркету, купила свіжий багет та ще кілька тістечок до чаю — вирішила побалувати себе та чоловіка.

Відчинивши двері, Валентина відчула дуже знайомий аромат парфумів.

“Тільки не це”, – промайнуло в голові. У вітальні на дивані сиділа Лариса Василівна. Валентина подумки важко зітхнула.

Вони їй дали ключі, щоб у крайньому випадку вона могла потрапити до квартири, а свекруха цим безсовісно користувалася.

— О, Валю, привіт, — простягла свекруха. — Нарешті прийшла. Я вже думала, ти зовсім чоловік голодом залишиш.

— Здрастуйте, Ларисо Василівно, — крізь зуби процідила Валентина. — А що ви тут робите?

– Як це “що”? — театрально здивувалася свекруха. — До сина прийшла, онуків провідати. Чи я вже й у гості до власного сина без дозволу не можу?

— Ну, що ви, Ларисо Василівно, — відповіла Валентина.

— Ну, я ж не до чужих людей їду. Ти б краще он із сином своїм розібралася. Хоч скажи йому. Що він все в телефоні сидить? Зір посадить собі в край!

Валентина мовчки пройшла на кухню і поставила на стіл пакет із хлібом та солодощами. Лариса Василівна, що зайшла за нею, невдоволено пробурчала:

— Валю, тістечка? Ти б краще фрукти купила! Від них хоч користь якась, а не один цукор.

Валентина глибоко зітхнула.

Лариса Василівна продовжувала висловлювати зауваженнями. Валентина потихеньку закипала. Свекруха мала талант виводити її з себе буквально за пару хвилин.

— Сергію скажи, щоб він мені завтра подзвонив. А то в мене телевізор щось барахлити почав. Нехай подивиться, — додала свекруха, виставляючи тарілки на стіл.

— Та ви самі скажіть, додому скоро прийде, — крізь зуби процідила Валентина.

Лариса Василівна щось там пробурчала собі під ніс.

— Щось у холодильнику пусто у вас. Ковбаси копченої немає. А Сергій у мене салати любить. Я б вам зробила свій фірмовий, із ковбасою.

Валентина вже була готова щось відповісти свекрусі. У цей момент у коридорі почувся звук дверей, що відкриваються. Незабаром на кухню зайшов чоловік.

– Мамо, привіт! Не чекав тебе побачити.

— Привіт, синочку! – розпливлася в посмішці Лариса Василівна. — А я ось вирішила вас відвідати. Картоплю вже приготувала.

Валентина мовчки кришила овочі для салату. От і подивилися фільм разом із чоловіком.

— Валю, а де ти купила цей сир? — раптом спитала Лариса Василівна. — Він якийсь не такий…

— Та звичайний сир, — знизала плечима Валентина.

Свекруха зітхнула.

– Ось я домашній беру. Ти б теж краще спробувала, ніж цей магазинний.

Коли на стіл накрили, Сергій спитав:

— Ти щось притихла. Втомилася?

— Та ні, — видавила Валентина, — все нормально. Просто трохи голова важка.

— Може, пігулку? — дбайливо спитав Сергій.

— Та не треба, зараз поїмо і ляжу, — відповіла Валентина.

Вечеря пройшла в гнітючій тиші. Сергій з апетитом уплітав смажену картоплю Денис з ними трохи посидів і пішов з в комп’ютерні ігри грати.

Лариса Василівна залишилась у них ночувати. Таке було вже не вперше. Валентина вже майже упокорилася і в них завжди була готова для свекрухи кімната.

Вранці Валентина встала раніше за всіх — треба було бігти на роботу, там проєкт терміновий. Машина була у ремонті, і зараз вона їздила громадським транспортом. І ось вже до зупинки дійшла, як руку в кишеню засунула і зрозуміла, що гаманця в кишені нема. Важко зітхнувши, Валентина поспішила назад додому.

Тільки-но вона зайшла, забрала гаманець, як почула з кухні голоси. Мабуть, чоловік зі свекрухою снідали. Тільки вони розмовляли на таких тонах, що це мимоволі переконало Валентину прислухатися.

— Ну, скільки можна! – обурювався Сергій. – У нас своя родина. Вистачить мене вже проти дружини налаштовувати.

— Синку, — заспокоювала Лариса Василівна, — ну що ти так розхвилювався? Я ж не чужа людина. Я тобі поганого не пораджу.

– Та Валя вже не знає, куди від тебе подітися! Та й я, якщо чесно, також. Ти приходиш без попередження. Ми ключі навіщо тобі дали?

– Я просто хочу допомогти! — ображено промовила Лариса Василівна.

— А в результаті тільки все псуєш, мамо! Ну от серйозно.

Валентина застигла біля дверей, боячись поворухнутися.

— Сергію, — продовжувала Лариса Василівна, — ти маєш мене зрозуміти. Я просто хвилююся, що ти повториш мої помилки.

– Які ще помилки? – Не зрозумів Сергій.

— Ти ж знаєш, як я маялася з твоїм батьком, — голос Лариси Василівни здригнувся. — Він теж постійно зникав на роботі, не звертав на мене уваги.

– Мамо, – зупинив її Сергій. — Ну, до чого тут батько?

— Я просто не хочу, щоб ти так само переживав, як я! — у голосі Лариси Василівни почулися сльози. — Валя — гарна жінка. Але надто зайнята своєю роботою! Тобі нормальна дружина потрібна.

Валентина перехопила подих. Так ось у чому річ! Вона й так знала, що Лариса Василівна не в захваті від неї. Але щоби настільки… Не в силах більше слухати, Валентина увійшла на кухню. Обидва і Сергій, і Лариса Василівна обернулися до неї.

— Вибачте, що завадила вашій душевній розмові.

— Валюш, ти ж начебто пішла? — заметушилася Лариса Василівна.

— Та ось, гаманець забула…

Лариса Василівна проковтнула.

— А я сирники приготувала. Із родзинками. Ти бери.

— Дякую, я вже поснідала. Піду на роботу.

Валентина вийшла з квартири, відчуваючи, як до горла підкочує комок. «Нормальна дружина»… Слова свекрухи дзвеніли в голові. Так, не так багато вона чоловікові приділяла часу останнім часом. Працювала багато. Ну то й що? Валентина завжди вважала, що у них із чоловіком повне порозуміння.

Повернувшись додому, Валентина поводилася як завжди. Але коли вони сиділи за вечерею, вона раптом чоловіка спитала:

— Тебе справді турбує, що я багато працюю?

Сергій зітхнув.

— Валю, та не зважай ти на маму. Ти ж знаєш, вона дуже турбується про мене. Просто переживає, що я нещасливий, як вона з батьком. Але в чомусь вона і має рацію. Ти справді багато працюєш.

— Сергію, ну від проєкту залежить моє підвищення! Добре, – процідила Валентина. — Давай поговоримо відверто. Тебе що, не влаштовує, що я заробляю більше за тебе?

— Валю, до чого тут це? Мені абсолютно байдуже, хто скільки заробляє.

Валентина зітхнула. Вона знала, що не має права ображатись на Сергія. Але діалог ранковий їх просто з колії похитнув.

— Гаразд, вибач. Просто мама твоя, ти вже вибач, у дістала мене.

– Валю, – Сергій узяв її за руку. — Я розумію, що мама буває нестерпною. Але не будемо через неї сваритися. Може, візьмемо відпустку? Ну, як ти проєкт закінчиш. Поїдемо кудись?

Так, давно вона нікуди не їздила.

— А давай, — посміхнулася Валентина. — Кудись подалі.

Сергій засміявся.

– От і чудово!

— А ще ключі в мами заберемо, — додала Валентина.

— Це обов’язково, — посміхнувся чоловік.

Дивилася Валентина в ці улюблені очі й думала — хіба можна знайти чоловіка краще?