Аліна влаштувалася на підробіток, щоб не залежати від чоловіка. Валера працював у будівельній бригаді, займався ремонтом і йому часто затримували зарплату. Іноді виходило так, що в будинку не було ні шматка хліба.

— Валеро, я просила тебе зайти в магазин…

— Вибач, Аліна, я хотів, але мені не було на що купити продукти. Нам знову затримали зарплату і я витратив останнє на обід.

— Ти міг взяти обід із собою, а не купувати цю шкідливу їжу у кафе швидкого харчування!

— Я не міг відмовитись, мужики заїжджали за шаурмою та піцою. Я повинен був дивитися на них і давитися слиною?

— Треба їсти корисну їжу, брати з дому контейнер. Так роблять багато хто.

— У нас цього не прийнято. Розігрівати нема де, ти чудово це знаєш!

— Бери термос із супом.

— Це не зручно.

— Набагато зручніше витрачати останні гроші на шкідливу їжу! — спалахнула Аліна. Вона не знала, як донести до чоловіка те, що він має думати не лише про себе. Незабаром у їх сім’ї очікувалося поповнення і Аліні було сумно усвідомлювати, що чоловік поводився як доросла дитина.

За два роки спільного життя Аліна розпестила чоловіка так, що він забув, що таке самостійність.

Аліна не розуміла, як чоловік, який займається ремонтом, міг місяцями ігнорувати прохання дружини полагодити дверцята шафи або поміняти лампочки.

Чи варто говорити про те, що Валера не займався справами вдома? Все, що стосувалося прибирання, приготування їжі та господарства було на плечах Аліни. При цьому сам Валера постійно нарікав на втому.

«Потяг спину, вивихнув ногу, вдарив палець, натер мозоль»… — усе це звільняло голову сім’ї від будь-якої справи.

Аліна спочатку шкодувала його, потім намагалася достукатися до чоловіка, але потім зрозуміла, що швидше та простіше зробити все самою. Навчилася міняти лампочки, лагодити кран, прибивати цвяхи…

— Ну що ти лаєшся, Алін? — голос чоловіка повернув її в реальність із роздумів про сімейне життя. — У нас взагалі немає продуктів?

— Є. Крупи та скисле молоко.

— Чудово. Напечи-но млинців!

— Ти знаєш, що жирне та смажене мені в такому положенні не можна.

— А ти сама не їж, напечи для мене, — знизав плечима Валера.

— А що мені їсти?

— Крупу поклюй, моя пташка, — засміявся він і пішов у спальню. Аліна пішла за ним, але чоловік уже надів навушники і захопився грою по мережі.

— Так не піде! — Висмикнула шнур і привернула його увагу.

— Та що ти пристала? Дай відпочити! Невже так складно зрозуміти, що мені потрібна турбота, а не вічні закиди!

— Я теж була на роботі! І теж утомилася! Тільки на відміну від тебе я ще ношу під серцем дитину!

— Гаразд, чого ти хочеш від мене?

— Сходи в магазин і купи продукти, які можна їсти!

— Давай список та гроші.

Аліні довелося просити у борг у своєї сестри, Діни. Батькам вона не хотіла говорити, що вони з Валерою живуть настільки погано. Її батько був суворим чоловіком, а мати вважала, що шлюб це один раз і на все життя.

— Алін, як ви будете жити, коли дитина народиться? — Сестра перевела потрібну суму, і горе-чоловік пішов до супермаркету зі списком.

Слова сестри засіли в голові Аліни. Вона подумала про те, що настав час щось міняти. Але в цьому становищі міняти чоловіка не було можливим, тому вона вирішила змінити своє ставлення до сімейного життя.

— З цього моменту я не готуватиму і наводитиму чистоту. Їж що хочеш, і сам стеж за порядком.

— Що за бунт на кораблі? – здивувався Валера.

— Я більше часу присвячуватиму підготовці до материнства, — сказала Аліна. У її словах була лише частка правди. Насправді майбутня мати погодилася на пропозицію сестри про підробіток. Діна влаштувала Аліну неофіційно, їй потрібно було вести соціальні мережі організації, де працювала Діна. Зарплата була невелика, але це стало б хоч якоюсь підмогою та «заначкою» на чорний день.

Спочатку Аліна хотіла розповісти чоловікові про підробіток, але потім вирішила, що не варто цього робити. Вона потай завела нову картку, куди їй і переказували зарплату.

Підробіток так захопив Аліну, що вона витрачала весь вільний час на покращення спільнот у соцмережах. Керівник відзначив її старання та запропонував вести сайт компанії, а потім віддав Аліні ще й особисту сторінку у соціальній мережі, піднявши зарплату.

Дохід став відчутнішим, і Аліна навіть подумала, що під час декрету вона займатиметься веденням соціальних мереж «на повну ставку», вона сподівалася, що дитина дозволить їй працювати та заробляти.

За п’ять місяців такої роботи у Аліни нагромадилася певна сума, яку вона хотіла витратити на комфортні пологи. Валерій вважав, що в цьому немає потреби і не прагнув знайти гроші на оплату гарної палати та інших «плюшок» комерційних пологів.

— Усі народжують, і ти народиш. Ні до чого ці надмірності. Он на колись жінки в полях народжували і нічого.

— І нічого?! Та ти знаєш, яка була смертність! І якою була середня тривалість життя! – обурилася Аліна.

— Я гадаю, що зараз все не так погано. Та й про що говорити, грошей у нас на це все одно нема.

— Є! — промовилася Аліна, але одразу прикусила язика. — Сестра обіцяла допомогти…

— А потім ми їй будемо до кінця життя зобов’язані!

Того вечора подружжя сильно посварилося. Аліні довелося піти до батьків, а чоловік залишився вдома, за своїм звичним робочим місцем — комп’ютером.

— Що у вас відбувається, Аліна? Тобі скоро народжувати, а ти від чоловіка пішла, напружилася мати.

— Просто… Валера захворів. Ось я й змушена тимчасово перебратися до вас, — обдурила Аліна. Їй не хотілося засмучувати матір.

Валера ж, залишившись без дружини, ходив обідати та вечеряти до батьків, але коли його матері це набридло, вона відправила його додому. Валера вирішив, що і сам впорається, але швидко зрозумів, що навіть макарони зварити без досвіду досить складно, а його речі самі не відпираються і не відгладяться. Тому він зателефонував дружині та попросив повернутися.

— Я щось вигадаю, знайду гроші… — пообіцяв він.

Аліна повірила. Декілька днів Валера приходив додому за північ, а йшов дуже рано, коли дружина спала.

А до вихідних чоловік приніс великий кошик із делікатесами.

— Ось, їж! Тут ананас, полуниця, риба солона… все, що хочеться вагітним, — сказав він. Аліна посміхнулася і поцілувала чоловіка.

— Молодець! Я ж казала, що ти можеш, якщо захочеш.

Валера не відповів. Він трохи поспав і пішов працювати. Грошей у сім’ї так і не з’явилося, а через місяць, коли настав час домовлятися про пологи, Аліна не знайшла своєї картки.

Вона точно знала, що картка лежала в конверті будинку. Аліна не брала її з собою, щоб не втратити, і тепер не розуміла, куди могла випаруватись її карта.

— Ти бачив мою карту? Брав її? — Аліна вчепилася за рукав чоловіка, але той мовчав.

Тремтячими руками вона відкрила додаток банку і побачила, що всі її накопичення було знято. Аліна не думала, що хтось полізе до її шафи і вкраде гроші. До того ж пароль від карти: дату її народження, знало лише обмежене коло осіб.

— Куди поділися мої гроші?

— Вони не твої, а наші, — сказав Валера.

— Мої! Я заробила їх! Я і тільки я!

— Ми з тобою сім’я, і ​​ти мала сказати мені про те, що потай переказуєш гроші на карту. Це не чесно, приховувати прибутки від чоловіка! Якби я не побачив карти, то ти так і водила б мене за ніс.

— Я не зобов’язана тобі звітувати!

— Тоді і я не зобов’язаний звітувати перед тобою.

— Ти чоловік, здобувач! Ти мусиш утримувати сім’ю, а з тобою я тільки й роблю, що економлю і думаю, як прожити від зарплати до зарплати! Своєї зарплати, між іншим, а не твоєї! – Заплакала Аліна.

— Я не винен, що нам її постійно затримують, — пирхнув Валера.

— Якщо не платять за роботу, може, настав час знайти іншу?

— Цим я й займаюся останні півроку, а ти тільки про себе й думаєш.

— Куди ти подів гроші з карти?

— Купив щось, — туманно відповів Валера.

— Що?

— Новий ноутбук та навушники з мікрофоном. Мені дуже потрібні ці речі, ти просто не розумієш!

Аліна присіла від чоловікових слів. Вона не вірила, своїм вухам.

— І де ж твої покупки?

— У надійному місці…

— Потрібно все повернути. Негайно.

Аліна зрозуміла, що чоловік міг сховати покупки лише в одному місці у своєї матері. Мабуть, саме туди він і їздив «на роботу», поки дружина працювала в поті чола, заробляючи на життя.

Аліна швидко набрала номер свекрухи та поставила кілька запитань.

— Так, були якісь ящики… батько на балкон забрав. Я думала, це молодший син купив… А що у вас із Валерою? Щось не так? – Уточнила свекруха.

— У нас все не так! — Аліна розповіла матері чоловіка про те, що сталося, і свекруха підтримала невістку. Вона знайшла чеки та змусила сина повернути гроші дружині.

Виявилося, що Валера влаштував справжній склад у кімнаті молодшого брата. Гроші, які йому «не платили і затримували» на роботі, він витрачав на «залізо» замість того, щоб приносити до родини. Він знайшов цілий арсенал аксесуарів для кіберспорту, а залишок коштів Валера витрачав на ігри та вдосконалення персонажів, якими грав. Всі гроші він зливав на ігри в мережі, граючи у батьків та вдома, коли дружина була на роботі. Часті прогули не подобалися начальнику бригади, і він перевів Валеру на угоду. Тому той виходив тоді, коли хотів чи доводилося.

Вся ця інформація позначилася на стані Аліни. Вона надто розхвилювалася і в неї почалися передчасні пологи.

Про те, що сталося, дізналися батьки Аліни. Від них не сховалося те, як поводився зять. Тож із пологового будинку Аліна їхала до батьків. Вони не дозволили дочці повернутись до безвідповідального, інфантильного ігромана.

— Краще без батька, ніж із таким, — відрізав тато Аліни, коли Валера приїхав за дружиною та донькою. Він би не наважився з’явитися до будинку тещі, та його послала до дружини мати. Втім, коли зятя не пустили на поріг, він зітхнув з полегшенням.

До сімейного життя Валера виявився не готовим, але родина Аліни була налаштована твердо: з тата належали аліменти. І тесть присягнув, що змусить зятя працювати та утримувати новонароджену дочку.

Аліна ж хоч і переживала, але пробачити чоловіка не змогла. Вона знайшла втіху в улюбленій дочці, і підтримка близьких допомогла їй пережити розлучення.

— Тобі треба було раніше йти від Валери, — сказала Діна.

— Я боялася, що мати та батько мене засудять.

— Вони бажають тобі тільки добра, дурненька, – сестра обняла Аліну, і вони ще довго сиділи в тиші. Дочка спала під наглядом бабусі, і Аліна зрозуміла, що впорається.

Можливо, за кілька років Аліна ще зустріне своє щастя. Але висновки з першого шлюбу було зроблено. Вдруге на ті ж граблі Аліна вже не наступить.