— Тобі добре на дивані лежати вдома цілими днями? А я, між іншим, втомилася з роботи мчати в сад, а потім нашвидкуруч готувати щось, щоб нагодувати вас вечерею. Прекрасно ти влаштувався, тільки толку від тебе зовсім ніякого. Ти забереш сьогодні сина з саду, і мені все одно чи в тебе голова болить, або ти домовився зустрітися зі старим другом. Настав час подумати про свою сім’ю, якщо ти ще хочеш залишатися її частиною!

Тепер ці слова здавались Вероніці надто жорстокими. Може, слід було повестися м’якше? А з іншого боку, вона втомилася залишатися м’якою. Поки жінка пропадала на роботі, ще й по дому крутилася, як бджілка, чоловік лежав на дивані, іноді щось робив у ноутбуці і скаржився, що знайти нормальну роботу він зараз не може, бо почувається неважливо. А як вона почувалася? Пурхала і раділа життю? Здавалося, що це зовсім не хвилювало чоловіка. Останнім часом Вероніка відчувала себе конячкою. Здавалося, що ніколи не закінчиться ця непроглядна рутина, що засмоктала її у свій вир.

Почувши, як заскреготів ключ у замковій свердловині, Вероніка стрепенулась. Вона замислилась і не помітила, як чоловік із сином увійшли до під’їзду. Жінка поспішила зустріти їх і одразу ж обняла синочка. Серце відчайдушно билося в грудях.

— Ви чому так довго? І на телефон не відповів! Я переживала. Звелася вся. Думала, що з вами трапилося щось дорогою, – почала Вероніка.

Микола виглядав виснаженим, блідим. Він видавив стомлену посмішку і похитав головою. Син широко посміхався. Його щічки, зворушені морозом, були холодні. Вероніка допомогла Степанкові роздягтися і послала його мити руки.

— І за стіл одразу. Я суп приготувала і макарони із котлетами.

— Ти така господиня, – сказав Микола, цмокнувши дружину в верхівку. Від чоловіка повіяло дивним, начебто знайомим, але в той же час вкрай незрозумілим запахом.

«Напевно, на вулиці повз щось ароматне проходили? Чи в автобусі хтось їхав, що сильно надушився?».

Вероніка не стала питати у чоловіка, що це за запах, і поспішила накрити на стіл. Хвилювання трохи вляглося. Відпустило. Жінка раділа, що її улюблені люди разом із нею.

— Мамо, а ти можеш приготувати смачні булочки з кремом усередині? Мені вони так сподобалися! – почав Стьопка.

— Вас у саду сьогодні булочками пригощали? – З усмішкою подивилася на сина Вероніка.

— Ні. Не в садка. Ми з татом після садка до тітоньки ходили. Вони з татом в іншій кімнаті зачинилися, а мене вона булочками смачними пригостила і смородиновий чай налила.

Очі Вероніки поповзли на лоба від подиву. Жінка перевела погляд на зблідлого а чоловіка. Так ось чому вони затрималися! Ось яка невідкладна справа в нього була, і він не міг забрати сина з саду? У скронях із силою запульсувало. Вероніка навіть поворухнутися не могла. Вона проковтнула солоний ком, що підступив до горла. Сліз не було, тільки лють, що кип’ятить у венах кров.

— Мам, а ти приготуєш такі ж смачні булочки? – долинуло до Вероніки питання сина.

— Так. Я приготую тобі булочки з кремом… Ще смачніші, – видавила з себе розгублена жінка відчуженим голосом.

— Нік, це не те, що ти…

— Забирайся геть із моєї квартири! – Закричала Вероніка, бо сил стримуватися вже не залишилося. Як він смів сидіти з нею за одним столом? Як міг тепер дивитися в очі після правди, що відкрилася?

— Саме тому ти не міг сьогодні зайти за сином? Зустріч із нею скасувати не виходило, так? Ще й зачинилися в іншій кімнаті. Чудово просто! Спасибі хоч, що не в тій самій лишилися! Як тобі не соромно? Ти хоч про дитину подумав? Бачити тебе не хочу! Іди прямо зараз і не смій виправдовуватися тут переді мною. Булочками вони дитину відвернули, щоб самим займатися… Терпіти тебе не можу! Ненавиджу! Як же сильно я тебе ненавиджу! Стільки часу сидів у мене на шиї, щоб бігати по бабах, а я дура!

— Веронік, будь ласка!..

Микола доклав ще однієї спроби заспокоїти дружину, але яке там? Вероніка розійшлася не на жарт. Вона готова була розбити щось важке об голову чоловіка, якщо він не зникне. Жінку трясло так сильно, що здавалося нереальним заспокоїтися.

Степан заплакав, злякавшись стану матері. Скосившись на переляканого сина, Микола зрозумів, що продовжувати цю розмову з дружиною далі не може. Не хотілося йому сильніше залякувати дитину, яка і без того тряслася. Вставши з-за столу, чоловік мовчки пішов у кімнату, а Вероніка кинулася за ним. Вона почала скидати речі чоловіка у валізу, сиплячи на його адресу звинуваченнями. Жінка висловила все, що накипіло за цей час. Вона не соромилася вибирати вирази, та навіть і не вибирала їх зовсім, говорила все, що крутилося на язиці, а Микола мовчав, не бажаючи сильніше розізлити дружину. Чоловік мовчки взяв чемодан, мовчки пішов. Він не промовив жодного слова, це сильніше зачепило Вероніку. Невже вона була такою поганою дружиною, що він навіть не спробував вибачитися? Не спробував виправдатися. Глибоко в душі хотілося знайти виправдання його вчинку, але хіба можна таке виправдовувати? Потягнутися з дитиною до коханки. Якому нормальному мужику таке взагалі на думку може спасти? Очі щипало від сльоз, що наверталися. Випивши дві склянки води, Вероніка постаралася дихати глибше і поспішила заспокоїти сина.

— Чому ти вигнала тата? Він нічого поганого не зробив! – спитав Стьопка.

— Ти поки що багато чого не розумієш, синку. Як тільки підростеш, станеш дорослішим… ти зрозумієш обов’язково, чому я так вчинила.

— Я засинатиму сьогодні один!

Син образився. Вероніка розуміла, що вона зірвалася. Налякала дитину. Слід було поговорити з чоловіком віч-на-віч, але спокійно говорити в поточній ситуації просто не вийшло б. Ком стискав горло, хотілося кричати від болю, ридати так голосно, щоб стискало горло, і фізичний біль заглушив душевний.

Згорнувшись на ліжку, уткнувшись носом у подушку, Вероніка довго плакала, а потім нарешті заснула. Їй снилися якісь жахіття, вирватися з них здавалося нереальним. Наче клята липка темрява затягувала у своє болото. Хрипучи від болю, Вероніка розплющила очі. Вставши з ліжка і відчинивши вікно, жінка втягнула у легені морозне повітря. Вона зиркнула на наручний годинник чоловіка, що залишився на тумбочці. Адже він клявся, що якщо з’явиться хоча б найменше бажання зрадити дружину, поговорить із нею. Говорив, що краще розлучитися, ніж зрадити кохану людину. Як насмілився тепер піти набік, ще й дитину залучити?

Вмившись і приготувавши сніданок, Вероніка почала збиратися на роботу. Тепер їй піднімати на ноги сина. Звичайно, нічого практично не зміниться в порівнянні з останніми місяцями, але ця думка лякала. Чи впорається вона? Чи зможе все зробити правильно? Син міг зненавидіти її через те, що прогнала батька. Адже він не розумів поки, що таке зрада. І пояснювати йому, сильніше ламаючи дитячу психіку, не хотілося.

— А тато повернеться додому? – спитав Степан, сівши за стіл, щоб поснідати.

— Може, сонечко. Їж. Зараз поїдемо до садка. Я відвезу тебе машиною. Ти любиш кататися з мамою на машині?

Не повертався язик сказати синові, що тато більше не повернеться, що немає в нього більше тата. Дозволяти Миколі спілкуватися із сином, Вероніка не планувала. Якщо він настільки нахабнів, що посмів потягти дитину до коханки, то як можна довіряти людині? І якщо спробує оскаржити її рішення, вона зробить усе, щоб позбавити батьківських прав.

Відвезши сина до саду, Вероніка поїхала працювати. Вона робила все на автоматі, зуміла трохи відволіктися від образи. Удар, завданий коханим чоловіком, важко забути. Впоратися з болем – теж. Вероніка була готова миритися з багатьма. Вона могла б пробачити чоловікові те, що так довго шукає роботу, але зраду – це просто неможливо пробачити. Як заплющити очі на те, що тобі знайшли заміну? Ні. Таке неможливе.

Колеги питали, чи все гаразд у Вероніки. Особливо цікаві цікавилися, як у неї стосунки з чоловіком. Хтось помітив, що вона надто зла стала і роздратована, через що жінка злилася ще сильніше, адже пліткарям аби кісточки перемити, посудачити. Нікого з них насправді не цікавила її душевна рівновага, її самопочуття.

Дні перетворилися на низку сірих буднів. Розуміючи, що вона вигоряє і потребує відпочинку, Вероніка попросила начальницю дати їй відпустку на тиждень. Грошей поки вистачало, були деякі накопичення. Потрібно було відпочити, провести більше часу із сином. Подати на розлучення, зрештою!.. Думаючи про розлучення, Вероніка вкривалася мурашками. Вона поки що не казала батькам, що прогнала чоловіка. Боялася вимовити це вголос, тому що визнавати, що поставлено крапку, а рана в твоєму серці все ще кровоточить, дуже непросто.

Збираючи речі чоловіка, що залишилися в квартирі, Вероніка дістала папку з його паперами. Із записів чоловіка, які він робив по роботі, що виконується на ноутбуці, випав напрям на МРТ головного мозку. Вероніці подумалося, що це марення якесь. Чоловік не казав їй, що його так сильно непокоїть щось. І тим паче й натяку не було на те, що він планує проходити обстеження. Дати на напрямі не було, тому Вероніка вирішила, що його давали на колишній роботі, де рік у рік співробітники проходили повне медичне обстеження.

Склавши залишки речей у валізу, Вероніка вирішила запропонувати синові прогулятися. Вони пішли до парку, що знаходився приблизно у зупинці від будинку. Машину Вероніка залишила. Все-таки йти недалеко, а зарядка їм із сином буде корисною. Свіжим повітрям подихають, а якщо сильно втомляться, то сядуть на автобус і назад уже проїдуть зупинку.

Міцно стискаючи руку сина, Вероніка згадувала, як вони гуляли в цьому парку втрьох. Ще недавно вони були щасливі, насолоджувалися життям. Нічого не віщувало лиха, і ось тобі… сюрприз, якого ніхто не міг чекати.

— Мам, мамо-а! – Вирвав з роздумів голосок сина. — Пам’ятаєш, ти мені булочки обіцяла приготувати, як у тітки? Ти їх зробиш?

Чому він раптом знову згадав про ці булочки? Вероніка стиснула зуби, але сердитись на дитину їй зовсім не хотілося, і вона посміхнулася.

— Чому ти знову згадав про них? Вони настільки смачні були?

— Ага! Ось сюди ми з татом до тьоті ходили!

Син тицьнув пальцем на будівлю міської лікарні. Вероніка насупилась і уважно подивилася на Стьопу. В голові раптом виплив напрям, який вона побачила в речах чоловіка.

— Синку, ти певен, що ви саме сюди ходили з татом? – Перепитала жінка невпевненим, схвильованим голосом.

— Так. Там пахло бабусиними ліками сильно, але булочки були дуже смачні.

Серце забилося сильніше. Невже це була не зрада? Чоловік дійсно погано почувався і проходив обстеження? Але чому він нічого не сказав?

— А ти згадаєш, де саме сиділа ця тітка? Я хотіла б запитати у неї рецепт булочок.

— Я добре запам’ятав! – Досить усміхнувся Степашка.

Вероніка сама не знала, що творить, але вона йшла за сином. У голові панував туман, поки не опинилась біля кабінету дільничного терапевта. Так як черги не було, Вероніка обережно постукала.

— Увійдіть, – почувся втомлений голос.

— Ось ця тітка дала мені смачні булочки, – прошепотів Стьопа матері, а сам почервонів і опустив голову.

Тетяна Василівна посміхнулася, дивлячись на Стьошку, і перевела погляд на Вероніку.

— У мене прийом вже закінчився … Якщо ви хотіли отримати рецепт, то краще звернутися до моєї помічниці.

— Скажіть, а Микола Васильєв… він справді приходив до вас кілька тижнів тому зі Стьопкою?

Літня жінка гірко посміхнулась і кивнула головою. Вона чомусь дивилася на Вероніку з жалем та нерозумінням.

— Приходив. Крапельницю йому медсестра робила, а ліки він у мене брав, бо підзвітний.

— Крапельницю? Ви можете мені сказати, що з ним?

Вероніка стурбувалася. Тепер вона гостро відчувала провину через те, що не вислухала чоловіка. Потонувши в роботі та прагненні заробити якомога більше грошей, Вероніка звинувачувала чоловіка, що не допомагає їй, але не вдавалася до подробиць його самопочуття. Вона до ладу не знала, що відбувається з чоловіком, а тепер ненавиділа себе за це.

— Малюк, а ти хочеш чай із булочками? – добродушно посміхнулася Тетяна Василівна. Стьопка посміхнувся і закивав, і жінка поспішила посадити його за стіл. — Давайте поговоримо з вами у процедурній. Там зараз пусто.

Вероніка пішла за терапевтом на ногах, що ледве рухаються. Невже все було так погано? Але якщо так, то чому чоловік не поділився із нею? Навіщо було тримати все у секреті?

— У вашого чоловіка пухлина мозку. Терміново була потрібна операція, але чекати місце на безкоштовну дуже довго. У нього стільки часу просто не було. Вартість операції немаленька. Микола сказав, що таку ви не витягнете, тож одразу відмовився від операції. На безоплатну чергу я його поставила, звичайно, постаралася поквапити, але ви зрозумієте, що там усім терміново потрібно. Я намагалася зробити для нього все, що могла, адже добре знайома з його матір’ю. Микола благав мене нічого не розповідати матері та дружині. Я лікар, я не маю права розголошувати лікарську таємницю, але зараз випадок інший. Микола вже другий день перебуває у реанімації. Його стан оцінюється як тяжкий. Можливо, у вас ще є шанс попрощатися з ним?

Ком підступив до горла. Сльози миттю бризнули з очей. Вероніка навіть поворухнутися не могла від того, як сильно її шокувала новина. Микола не хотів розповідати їй про те, що йому лишилося небагато часу?

— Скільки коштує ця операція? – Захлинаючись сльозами, запитала Вероніка і втерла вологі щіки.

— Вона дорога… – Тетяна Василівна озвучила вартість, але сума не лякала Вероніку. Вона боялася іншого – що вона не встигне попросити у чоловіка вибачення за свою поведінку. — Якщо я зберу її за пару днів… Ми ще встигнемо?

— Маємо встигнути, – закивала Тетяна Василівна.

Втрачати час було не можна. Вероніка помчала до села до батьків, залишила в них Степана. Вона коротко розповіла матері, що сталося, і та побажала дочці сил та спокою, щоб грамотно розпорядитися часом.

Вероніка відразу ж здала всі коштовності в скупку, виставила дачу, що залишилася їй від дідуся, та машину на продаж. Ціну довелося знижувати, встановлювати нижче за ринкову, але тільки так можна було зробити все швидко. Покупець на машину знайшовся відразу. Він не став довго розглядати її та викупив. На дачу намагалися збити ще, але на другий день Вероніка все-таки продала її і примчала в лікарню на таксі. У реанімацію до чоловіка її ніхто пускати не збирався, але тішило, що після оплати операції вдалося швидко знайти лікаря, готового провести її.

Наступного дня Миколі мали провести операцію. Вероніка сиділа в коридорі, молилася, щоби все пройшло добре. Вона, звичайно, знала, що як тільки чоловік прийде до тями, оклемається трохи, вона здорово його поб’є за те, що не повідомив правду, але зараз це не мало високого значення.

— Ніка … Мені тільки розповіла Танечка, що ти сплатила операцію, – підсіла до Вероніки свекруха.

Жінка подивилася на схвильовану свекруху затуманеним поглядом і кивнула.

— Веронічко, якщо все вийде, я буду половину пенсії віддавати тобі, щоб ви змогли машину купити. Дякую тобі за все.

— Не треба, Маріє Олександрівно. Ви чого? Ну про які зараз гроші говорити? Будь ласка, давайте разом помолимося, щоби все пройшло успішно.

Жінки взялися за руки і невпинно молилися, поки хірург не вийшов з операційної та не повідомив, що все пройшло успішно. Пухлину вдалося видалити повністю, життю та здоров’ю пацієнта більше нічого не загрожує.

Цієї миті Вероніка розридалася, уткнувшись у плече свекрухи. Наче важкий тягар звалився з плечей. Невже все справді вийшло?

Через три дні Миколу перевели до палати. Він ще виглядав надто слабким, ледве міг говорити, але дивився на дружину з ніжністю та любов’ю.

— Пробач мені… Я егоїстка. Як я могла подумати, що ти зраджуєш мене? Це все в голові не вкладається, але я присягаюсь тобі, що як тільки ти відновишся остаточно, сама настукаю тобі по голові бідолашній за те, що приховував правду від мене і відразу не повідомив про операцію.

Пізніше Микола розповів дружині, що він не хотів стати тягарем для неї. Втративши роботу через постійний головний біль та відсутність концентрації, він обходився підробітками, за які отримував копійки. Дружина і так забезпечувала сім’ю, сама тягнула всіх. Микола навіть толком по дому допомогти не міг, тому що його постійно штормило, і почував себе неважливо. Він не хотів, щоб вона ще й на операцію шукала гроші.

— Ми сім’я, ти це пам’ятаєш? А в сім’ї не можна мовчати про таке! Більше жодної недомовленості. Ти мене зрозумів? Інакше може статися те, що мало не сталося… адже я теж накручувала себе, зробила неправильні висновки. Страшно навіть уявити, де ми всі опинилися б зараз. Ми зі Стьопкою дуже любимо тебе, а машина та дача – це справа наживна. Якщо потрібно, купимо знову. Головне, щоб усі були живі та здорові.

Микола стискав руку коханої дружини та обіцяв, що як тільки він відновиться, вони обов’язково куплять нову машину, і він більше ніколи не мовчатиме, адже щирість у стосунках понад усе.

За три місяці Микола повністю відновився. Степан був радий, що тато повернувся додому, і батьки більше не сваряться, а часом у них на столі з’являлися ті самі булочки. Тетяна Василівна сказала Вероніці, в якій кулінарії вона купує їх, і та забігала туди дорогою за сином до саду.

Сім’я возз’єдналася і стала навіть міцнішою. Кожен врахував свої помилки, щоб не допустити їх у майбутньому.