Валентина Миколаївна завжди мала дар переконувати, але виявилося, що її обіцянки – це пусті слова. Однак справжня правда відкрилася лише кілька тижнів тому, і дізналася її від Іри, сестри Артема. Тепер не можу мовчати. Тому пишу сюди та прошу вашої поради. 

Все почалося ще до нашого весілля. Валентина Миколаївна тоді дуже почала підлещуватися:

– Артеме, виручіть мене, будь ласка. Потрібно терміново закрити борг за бізнес. Це тимчасово, я ж віддам усе, як тільки справа піде вгору. Ви ж молоді, вам легше.

Артем, як завжди, був на боці мами:

– Звісно допоможемо. Ми ж сім’я.

Сім’я… Ще вірила в це слово. Гроші ми віддали (6 тисяч доларів), але замість вдячності почули лише нові прохання.

Після весілля все стало ще гірше. Всі подаровані гостями гроші теж пішли до свекрухи. Вона грала на почуттях:

– Діти, ну подивіться на мене. Ви ж знаєте, як важко буває. А вам ще життя будувати, вам усе повернеться сторицею.

– Але ж ви ще попередній борг не повернули. 

– Я все віддам. Та і годі пертися, що, шкода для свекрухи гроші чи що? 

Я мовчала, бо ми жили в неї, і сперечатися було незручно. Але одного разу я почула, як вона шепоче Артему “Ваша Оля така скупа. І куди вам ті подорожі? Краще подумайте про майбутнє”

Наш медовий місяць перетворився на вихідні в Карпатах, бо “це практично”. А через рік помітила, що Валентина Миколаївна постійно тягне гроші, а натомість купує подарунки для Іри:

– Валентино Миколаївно, чому ви не почнете хоча б частково повертати борг? Ми теж потребуємо грошей. Хочемо квартиру власну купити

Її відповідь була зухвалою:

– Ти що, Олю? Я ж усе поверну, не хвилюйся. Мені ще Іру треба забезпечити, бо я ж їй мати.

Ця фраза мене добила. Виходить, я – чужа, а Артем – просто гаманець?

Минуло вже багато місяців. Вона повертала копійки – по 500 гривень, іноді 1000. Я зрозуміла, що борг нам так і не повернуть.

Але кульмінація сталася недавно. У гості на свята прийшла Ірина зі своїм кавалером. Спілкування спершу було натягнутим, але Іра, певно, вирішила покрасуватися:

– Мам, а скільки ти вже відклала нам на квартиру? Я тут недавно бачила житло в оголошенні продають. Ціна класна!

Я застигла:

– Які гроші?

– Ну ті, що мама відкладала з вашою допомогою. Ти що, не знала?

Я подивилася на свекруху. Вона лише зухвало посміхнулася:

– Олю, це не твоє діло. Я – мати, і вирішую, як розпоряджатися грошима.

– Вибачте, але це наші гроші! Ви ж обіцяли їх повернути, а тепер відкладаєте на квартиру Ірі?

Свекруха спокійно взяла чашку кави:

– Ви теж у мене жили. Це як компенсація.

Не могла повірити, що вона це сказала. Артем спробував втрутитися:

– Мамо, це несправедливо. Поверни гроші.

– Що? Ти теж проти мене? – свекруха різко встала. – Все життя вам допомагала, а тепер мене звинувачуєте?

– Допомагали? Ви оформили кредит на Артема, а платити за нього довелося нам! Бо так захотілося новий телевізор та холодильник!

– І не забудь, хто вам весілля організував! – кричала свекруха.

– За наші ж гроші!

Ця розмова закінчилася скандалом. Ми з Артемом пішли, але тепер я вирішила діяти рішуче.

Того вечора я сказала Артему:

– Я більше не хочу з нею спілкуватися. Якщо ти хочеш – твоє право. Але гроші вона має повернути. Інакше подам до суду. 

Він мовчав, але я знала, що цей конфлікт – лише початок. Я більше не дозволю Валентині Миколаївні втручатися в наше життя. І тягнути гроші, ми не благодійний фонд! 

“Ви сміялися, плакали чи, можливо, просто задумались? Дайте знати своїм емодзі — це важливо для нас!” 😂, 😔, 🤔, 😊