Єдиний син оженився і треба було гроші на весілля. А влітку купили квартиру в іпотеку, тому от допомагаю виплачувати. 

Жили ми не те, що бідно, але й не багато. Я медсестра в школі, чоловік фельдшер на катері швидкої допомоги. Зарплати у нас мінімальні були. Та і я давно думала поїхати закордон на роботу. Тим паче, в Італії працює моя рідна сестра. І я бачила, що заробляє вона багато. Дітям по квартирі та машині купила, собі ремонт в хаті гарний зробила. 

Однак, стали мені ті заробітки в поперек горла. Ні, ви не думайте, що це через сина та невістку. Мирон старанно працює на меблевій фабриці, невістка Мартуся вчителька англійської в школі та ще бере діток на додаткові заняття. Діло в інших родичах. Відколи я подалася на заробітки, то від свекрухи нема спокою. 

Перше Орися Василівна просила мало, 50-100 євро. Та і я розуміла – вона ж пенсіонерка, отримує мізер. Живе у невеличкому селі та має город. Але в хаті давно треба було зробити ремонт, утеплити стіни до зимівлі. І туалет в неї досі на вулиці, треба через весь город бігати. 

Та потім виявилося, що всі гроші вона віддає Христині – молодшій доньці. Десь у травні, якраз перед Великоднем я зібрала велику сумку гостинців та поставила туди 100 євро. Аби свекруха мала до то столу купити. Приїздимо у гості – а нічого нема! Ні закруток, ні панетоне, ні сирів та ковбас!

– Мамо, то ви все так швидко з’їли? 

– Ой, та то Христина приїздила. Я їй віддала. Ти ж знаєш, що вона не так багато заробляє, а ще донька студентка. Хай вони твої смаколики покуштують, а я сама паски напекла.

Влітку знову ситуація повторилася. Свекруха хотіла новий паркан поставити, бо деякі дошки вже прогнили, випали та лаз зліз. Тим паче, хтось міг спокійно залізти на двір та щось вкрасти, бо пса у пані Орисі не було. Я вислала їй 250 євро, попросила чоловіка уважно проконтролювати ситуацію. Бо знаєте, деякі недобросовісні майстри хочуть обдурити та накрутити ціну в рази більше. 

Приїхав Микола тоді до мами на вихідні – а грошей знову нема! 

– Сину, Христя зателефонувала, сказала, що їй терміново треба.

– На що?!

– Диван новий хотіли купити. Не сердься, вона сама потім допоможе мені зремонтувати паркан.

А зовиця і диван купила і новий телефон! Ходила модна фіфа та всім у селі хвалилася. Христя допомогла мамі – купила фарбу та перемалювала паркан. Ось така допомога на 250 євро! 

Я дуже розлютилася та й сказала, що свекрусі вже ні копійки не дам. Навіть продукти не хочу висилати, бо все і так дістанеться Христині.

І от цього місяця у свекрухи був ювілей, 75 років. Подзвонила до неї, привітала. А пані Орися одразу почала натякати на подарунок:

– Надійко, я б хотіла, аби ти дала мені все грошима. А я сама вирішу, на що і як їх витратити.

– Скільки? 

– Та 500 євро. То ж не так багато для тебе, правда? 

Ну була в мене чуйка, що не просто так свекруха натякає на гроші. 

– Мамо, давайте я краще приїду і сама з вами поїду в магазин. Куплю в що захочете. Шубу вам треба на зиму, аби мати в чому гарному до церкви ходити. 

– Та ні то довго, а мені готівка вже потрібна. 

– Вибачте, мамо, але я тут в Італії гроші з нема не ловлю. Тим паче, ви вже 2 рази до того всі євро віддавали Христині.

Як виявилося цього разу, Христина з чоловіком взяли в кредит авто. 

– Якщо ж ваша донька така мудра, то хай їде сюди на заробітки. Я їй допоможу роботу знайти. І не забувайте, що я в першу чергу сюди поїхала, аби синові допомогти, а не ваші захцянки виконувати!

Свекруха та зовиця на мене, звісно, образилися. Та і Слава Богу, менше грошей витрачатиму на них! 

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!

Що ви думаєте про цю новину? ✍ Поділіться своєю думкою в коментарях та обговоріть з іншими! 💬