Військові з позивними Пако, Сноу та Фрутті розповіли, як захищали Маріуполь, потрапили до полону та зазнали тортур.

Полон та перші допити

За словами Пако, коли захисник дізнався, що треба виходити у полон, відчув розчарування у долі і, як і будь-яка людина, не був до цього готовий.

«Всі хлопці знали, що полон — це найгірша стадія твоєї служби, яка може бути. Але наказ є наказ, я вірив, що наш командир, Денис Прокопенко, зробив все для того, щоб врятувати особовий склад. До нас на „залізяку“ прийшов Редіс і сказав, щоб ми довіряли, що все робиться для того, щоб не звести на „ні“ всю нашу роботу. Коли нас, тяжкопоранених, на ношах погрузили в автомобілі, коли ми проходили крізь коридор російських військових, — страшна картина. Велика кількість поранених на ношах, навколо військові РФ та „ДНР“, мені підняло дух, коли ми проходили біля бійців „ДНР“, й один із них сказав: „Дякую за службу“. Я думав, що мені почулося, я перепитав хлопця, який мене ніс, це мій боєць, а він сказав, що не почулося. Як це можна назвати? Хвилинка військової солідарності? Нас посадили в авто, мені стало лячно, я не знав, що буде далі, і я, щоб себе заспокоїти, почав читати Молитву українською націоналіста», — зазначив захисник.

Після того, як військові потрапили у полон, їх відвезли до лікарні, де і почалися перші допити. За словами Пако, йому одразу почали висувати звинувачення та примушували визнати вину.

«Коли був другий допит, я сказав, що беру на себе справу. Під час суду мене посадили у клітку, я подивився на суддю, адвоката та прокурора і зрозумів, що це все вистава. Адвокат просто говорив мені, що потрібно казати. Я дивився на адвоката, а він просто грав на телефоні у гру. Я думав, якщо мене побачить мама в такому стані, я виглядав жахливо, у неї серце стане. Коли суддя запитав мене, що я хочу сказати наостанок, я сказав: «У злочині я не винний», — розповів азовець.

Сноу зазначив, що допити були сюрреалістичними. Росіяни питали, де розташовані американські біологічної лабораторії з виготовлення зброї та де тунель з Азовсталі до Запоріжжя, через який до українських захисників потрапляє свіжа сила.

«Пізніше нас, поранених, перекинули до лікарні в Донецьк. „Цікавий“ персонал. Бігала медсестра, яка била нам термометри з криком, щоб „здохли“, ми потім замітали цю ртуть», — пригадав захисник.

Умови утримання та тортури у полоні

За словами Сноу, росіянам необхідно було звинуватити когось у тому, що відбувалося в Маріуполі, перекинути відповідальність за воєнні злочини з себе. Їхній вибір пав на бійців бригади Азов.

«Тебе приводили у кімнату тортур і протягом двох годин застосовували електрошокери, різні предмети. Тебе катували та змушували визнати щось, і все залежало від тебе — чи витримаєш, чи ні. У них був регламент, все залежало від посади — офіцер чи не офіцер, у тебе був певний час і ти мав протриматися. Вони змушували або визнати самому, придумати щось, або скинути на когось, так навіть краще, тоді ти будеш одразу свідком. Так було, доки мене не перекинули на іншу колонію. У Таганрозі я був рік та чотири місяці. Їхній настрій напряму був пов’язаний з новинним контентом, який у них крутили по телевізору, тому всі погані події, які відбувалися з їхніми військовими, відображалися на нас», — зазначив Сноу.

Фрутті розповів, що камера, в якій утримували українських полонених, замість 10 людей було 24. Їм забороняли сидіти, а з посуду були тільки декілька одноразових тарілок і ложок, які майже одразу зламалися. Також у військових не було одягу, хтось був у жіночих шортах, хтось без взуття. Зимувати було важко, адже окупанти дали лише одну ковдру, якою треба було завісити вікно для утеплення. Матраси, на яких спали захисники, розсипалися.

«Заїжджаємо у прокуратуру, кабінети, де проводились ці „опроси-допроси“. Особисто в мене це був четвертий поверх, і от до четвертого поверху я „зібрав“ усі сходинки своєю головою, поки мене вели. Потрапляємо туди, там знову ж таки: де був, що робив, „опрос-допрос“, відкатують пальці, всі стандартні схеми. Тут мене питають: „У туалет не хочеш?“. Я кажу: „Хочу“. Це була помилка, треба було казати: „Ні, я не хочу“. Кажуть: „Добре, пішли“. Веде мене мій конвоїр до туалету, заходимо ми до вбиральні, там була кімнатка з умивальником і кімнатка з туалетом, і в цій кімнатці з умивальником він дістає шокер, ставить мене на розтяжку, відпрацьовує по мені шокером в бочину, ляжки, кудись в ноги, отримую я шокером… Таким чином він мені пояснив, що таких відповідей, як „я не пам’ятаю, я не знаю“, немає», — поділився спогадами Фрутті.

Також захисники висловилися про теракт в Оленівці. За їх словами, атака була здійснена цілеспрямовано, адже це було пряме влучання. На момент прильоту охорона покинула свої пости, а ліжка для полонених розмістили біля станків з маслом.

Повернення з полону та життя після тортур

У мене було так, що по поверненню не спав дві-три доби. Я не можу, сну наче не існує. І я не втомлений, в тому-то й проблема. Зрозумів, що це не в порядку. Не сплю день, два — і на третій такий же бадьорий, на «подриві». Розумію, що так не має бути. Спочатку не відчувалося так сильно… Я це відчув коли вперше вийшов на вулицю. Вийшов зі своєю мамою, коли вона до мене приїхала, ми пішли в магазин, зайшли всередину будівлі, я побачив великий гурт людей, всі ходять, щось собі купують, а у мене весь полон перед очима пробіг, я дивлюся на ці прилавки повні, де все, що хочеш, згадав, як у полоні ми з побратимами хотіли всю цю їжу. Я сказав побратимам по камері, що все скуплю, зайду до будь-якого магазину і буду кидати у пакети все. Проблема в тому, що я зайшов до цього магазину — і я нічого не хочу. Мені згадались хлопці, які й досі сидять в російських катівнях, і мені стало погано. Тремор, збите дихання, я відчував, що задихаюся”, — пригадав перші дні після повернення з полону Пако.

Сноу розповів, що йому інколи сниться, ніби він знову у полоні. Також у житті після російських катівень з’явилися речі, які стали тригерами, зокрема деякі звуки.

У полоні ти ніколи не можеш залишитися на самоті. Просто побути самому. Це проблема досі продовжується тут, я досі у лікарні, і я не до кінця морально можу видихнути, у мене немає можливості побути самому якийсь період часу, без лікарні та руху. Є загального характеру тригери, які викликають невеликі флешбеки, наприклад, різкий звук, шелест, свист, звук скотчу, який розмотують, навіює спогади. Там часто снилося, що я повертаюся додому, а тут сниться, що я повертаюся у полон. Щоразу дивні сценарії: то до мене приїжджають, кажуть, відбулась бюрократична помилка, тебе поміняли замість іншого хлопця, тобі треба повернутися, а він приїде, але ти не переживай, скоро і тебе витягнемо, і я повертаюсь туди, й далі у полоні. І такого роду сценарії чи не щодня сняться», — поділився чоловік.

Спілкувалася з українськими захисниками журналістка Раміна Есхакзай, яка опублікувала відео на своєму YouTube-каналі.