Перед Різдвяними святами отримала трагічну звістку – не стало моєї мами. Я працювала в Італії, але відпросилася з роботи, щоб швидко повернутися додому і попрощатися як слід. Поки ми готувалися до похорону, не могла не звернути увагу на стан дому. Все залишилося так само, як і було до мого від’їзду – ні ремонтів, ні новобудов.

– Мамо, не починай зараз. Проведемо бабусю, як годиться, а тоді поговоримо про все, – сказав син Орест. 

Я погодилася почекати. Усе-таки головним було попрощатися з мамою. Але сумніви мене не полишали….

Рік тому Орест одружився і привів невістку до старої хати. Ще до від’їзду домовилися: допомагаю йому фінансово, а він облаштує будинок, проведе воду, зробить санвузол і добудує літню кухню. Працювала в Італії не покладаючи рук, висилаючи гроші – загалом понад 10 тисяч євро за останній рік. Все складаю копійочку до копійочки, собі жалую кави купити чи якийсь одяг. Ходжу в старій кофтинці та легкій курточці. Але добре, що в Італії зима не така люта, як в Україні. 

Син обіцяв, що облаштує все, аби мені було комфортно повернутися додому. Поставить сонячні батареї для додаткової енергії, паркан та бруківку на двір викладе. Спала і бачила, який то буде палац. 

Але коли приїхала, то побачила лише пустий город і все… Після похорону зібралася поговорити з сином:

– Оресте, поясни, будь ласка, куди поділися всі гроші? Висилала тобі щомісяця, аби облаштував будинок і почав літню кухню

– Мамо, я витрачав на сім’ю.

– На яку сім’ю? Де хоча б ремонт у старій хаті?

– Ми ж вирішили трохи відпочити. Літом їздили в Буковель, а ти сама знаєш, які там ціни космічні. А ще я мріяв про машину. Бо не можу автобусом до міста на роботу добиратися. Купив новенький позашляховик.

– Тобто витратив гроші, які заробляла важкою працею, на розваги і машину? – ледве стримувала сльози.

– Ну, що ти починаєш? Автомобіль – це інвестиція, вона нам потрібна. А на будівництво ще встигнемо. Головне, не переживай. Може, ще трохи попрацюєш за кордоном і допоможеш?

Слухаючи це, відчула, як всередині закипає злість. Моя сестра, яка була поруч, не витримала:

– Орест, серйозно? Твоя мама ночами не спала, важко працювала, щоб міг усе це зробити, а ти гроші просто на вітер пускаєш!

– Не треба втручатися. Це наші сімейні справи, – огризнувся він.

– Тоді поясни, чому в хаті навіть води немає? “Сімейна справа” полягає лише в тому, щоб жити на широку ногу?

Згадала, як Орест під час телефонних розмов нахвалявся, що вже замовив матеріали для ремонту, найняв робітників. Казав, що ось-ось завершить облаштування старої хати й почне зводити нову. 

Але зараз я бачила лише пусті обіцянки.

– Сину, а ти хоч щось зробив для дому? 

– Мамо, казав ж, що все буде. Ми просто трохи розтягнули час. Тим паче, сама розумієш, що в країні війна! От недавно купили меблі для кухні, але вони ще на складі, не встигли доїхати…. А у серпні ще були в Одесі, бо Оксана хотіла море побачити.

– Одесу? На ці гроші? А як же літня кухня? А водопровід? Ти розумієш, що це – мій труд? Я тяжко працювала, а ти… 

–  Мамо, не перебільшуй. Це ж для нашої родини. Хіба важко ще трохи почекати? Все буде, але не зараз! 

Сестра, яка стояла поруч, лише похитала головою.

– Знаєш, він просто використовує доброту твою. Якщо зараз поїдеш і далі висилатимеш гроші, то наступного разу він, мабуть, яхту купить. А ти так і будеш на заробітках горбатитися та в могилі за мамою опинишся! 

Я мовчала, хоча всередині все кипіло. Вночі довго не могла заснути, розмірковуючи над тим, як дозволила сину так ставитися до мене. 

Наступного ранку прийняла рішення.

– Сину, це були останні гроші, які отримав від мене. Я втомилася жити для інших. Якщо хочеш побудувати будинок, працюй сам.

– А як же всі наші плани? Ми ж родина!

–  Родина – це підтримка, взаємоповага і відповідальність. А не те, щоб жити за рахунок іншого. 

Син був явно не радий такому рішенню. Але нарешті зрозуміла, що треба дбати насамперед про себе!