Останні події навколо Білорусі та поглиблення її військової співпраці з Росією викликають певне занепокоєння в Україні. Президент Білорусі Олександр Лукашенко нещодавно заявив про отримання десятків ядерних боєголовок від Росії, а також звернувся до Володимира Путіна з проханням розмістити на білоруській території новітні ракетні системи «Орєшнік» в рамках підписання договору про гарантії колективної безпеки. Ці заяви збіглися з оголошенням масштабних військових навчань у Білорусі, які триватимуть до кінця 2024 року.

Слова Лукашенка є просто політичною риторикою чи за ними ховається щось більш важливе? Наскільки реальною є загроза з боку Білорусі? Чи готова Україна до потенційних викликів? Агентство UA.News разом із експертами розбиралося в питанні.

 

Ядерна зброя в Білорусі: політичний сигнал чи реальна загроза

Розміщення тактичної ядерної зброї в Білорусі вже створило нові ризики ескалації в регіоні. Лукашенко стверджує, що отримані боєголовки знаходяться під повним білоруським контролем. Водночас в самій Москві наголошують, що реальний контроль залишається за Росією, і будь-яке їх використання потребує схвалення Москви.
«Я сюди ввіз ядерні боєголовки. Не один десяток штук. Багато хто пише, що це жарт, ніхто нічого не ввіз… Ввезли. А те, що вони кажуть, що це жарт, значить, вони проґавили. Вони навіть не помітили, як ми сюди їх (ракети – ред.) завезли», — стверджує Лукашенко.Президент Білорусі пригрозив, що застосує ядерну зброю, якщо якась країна перетне кордон і здійснить агресію проти Мінська. Він таким чином нібито попередив про це своїх «ворогів, друзів і суперників».

«Я не буду дивитися — ядерна зброя чи ще якась. Про це ми домовилися з росіянами ще до того, як вони повернули нам ядерну зброю. Ще не ту зброю, яку ми їм віддали. Там була стратегічна зброя. А це тактична ядерна зброя», — розповів президент Білорусі.

Нагадаємо, що тактична ядерна зброя, зокрема боєголовки потужністю до 100 кілотонн, призначена для бойового застосування проти конкретних військових цілей, а не для стратегічних ударів. Однак її розміщення в Білорусі значно знижує час для реагування сусідніх країн, зокрема й України. Це чинить психологічний тиск як на українське керівництво, так і на Захід.

Фактично за Лукашенка Білорусь стала «напівядерною» державою. Достеменно невідомо, чи справді білоруський диктатор має коди запуски ядерних ракет, чи все-таки це право залишається за Кремлем. Скоріше друге, але в будь-якому разі навряд чи є багато бажаючих перевіряти це на практиці.

Та ж сама практика доводить, що найчастіше президент сусідньої країни більше говорить, аніж діє. Навряд чи Лукашенко стане тим, хто перший натисне на «червону кнопку» та розпочне ядерну війну. Події останніх років демонструють, що навіть від війни в Україні він намагається триматися подалі, з одного боку допомагаючи Росії як союзнику, а з іншого – не беручи участь в агресії напряму.

Російський «Орєшнік» у Білорусі

Ракетні комплекси «Орєшнік» є новітньою розробкою Росії, здатною завдавати ударів на значні відстані. Очікується, що перші такі ракети можуть з’явитися в Білорусі у 2025 році, що дає Україні та її партнерам час на підготовку. Хоча ефективність цих ракет ще достеменно невідома, їхня потенційна поява поблизу українських кордонів є викликом, особливо для північних областей нашої держави. Згадаємо, врешті, удар по Дніпру 21 листопада, коли ППО не змогла впоратися з новою ракетою.

Лукашенко заявив, що для «Орєшніка» вже підготовлено близько 30 майданчиків, розташованих «недалеко від потенційних цілей». На думку білоруського лідера, ці ракетні комплекси є потужними засобами стримування.

«Якщо в нас буде… така потужна зброя, перш ніж до нас сунутися з танками, які поляки закуповують там від Кореї до Америки і якимись іншими БМП, ракетами, вони дуже подумають. Тому що відповідь буде серйозна. І справді проти цієї зброї «протиотрути» немає. Її неможливо перехопити, збити і так далі», – заявив Лукашенко.

Суттєвий ризик полягає у тому, що ці системи можна буде використовувати для залякування як України, так і інших сусідів Білорусі, таких як Польща та Литва. Власне, перш за все Варшаві та Вільнюсу постійно публічно погрожує Лукашенко. Таким чином, Білорусь стає своєрідною платформою для демонстрації російської військової сили – не тільки в бік України, але й на найближчих сусідів Мінська та Москви на заході.

Масштабні військові навчання в Білорусі: чи є загроза

Наразі в Білорусі оголошені військові навчання на пару з РФ, які триватимуть до кінця року. Подібна активність може використовуватися для приховування підготовки до агресивних дій – так сталося у 2022 році. Однак аналіз подій показує, що ці навчання, скоріше за все, мають на меті відпрацювання оборонних сценаріїв і демонстрацію можливостей військових Союзної держави РБ і РФ.

На думку військового експерта Валерія Романенка, зовсім знецінювати гіпотетичний агресивний потенціал Білорусі не варто. Однак і переоцінювати також.

«Враховуючи те, що Білорусь фактично залежна від Росії і є васалом, і з території Білорусі був вчинений напад на нас у 2022 році, дійсно небезпека не виключена… Тут треба скоріше запитати співробітників ГУР, які мають більш точні оцінки завдяки різним радіотехнічним, агентурним і іншим засобам. Те, що можна отримати з медіа… не дає такої однозначної оцінки», – вважає Романенко.

Навчання насправді можуть слугувати для відпрацювання координації між російськими та білоруськими військами. Найчастіше саме це є метою будь-яких військових навчань, які проводяться між двома та більше арміями. Однак реальна готовність білоруських сил до бойових дій проти України залишається сумнівною: є питання до їхньої боєздатності та до браку реального бойового досвіду – не дивлячись навіть на інструктаж з боку «вагнерівців».

Політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко досить скептично ставиться до мілітаристської риторики Лукашенка. На думку експерта, все це є елементами інформаційно-психологічної спецоперації Кремля та його сателіта в обличчі Білорусі. До того ж ця гра, як каже політолог, взагалі не направлена на Україну.

«Лукашенко не є самостійним гравцем. Він не може використовувати самостійно ані ядерну зброю, ані «Орєшнік»… Ці заяви — похвальба, яка має на меті підняти статус Лукашенка. Путін дозволяє йому погратися в самостійність, але запустити жодну з цих ракет він сам все одно не зможе. І вся ця гра… це спрямовано на Захід. Це перфоманс, інформаційно-психологічна операція по залякуванню Заходу… Для України це не має значення. Для нас немає жодної різниці, звідки по нам вдарять: з Білорусі чи з Астрахані. Лукашенко грає роль, яка написана в Кремлі… І все. Прямої загрози з боку Білорусі немає», – впевнений Фесенко.

Причини активізації Лукашенка

Активізацію войовничої публічної риторики Олександра Лукашенка можна пояснити кількома факторами.

1. Прагнення зміцнити свій статус. З огляду на залежність від Росії, Лукашенко демонструє лояльність Кремлю, використовуючи спільні ініціативи та наративи для збереження своєї влади. Водночас він намагається зарекомендувати себе як окремий центр сили, в тому числі й військової – особливо напередодні президентських виборів.
2. Психологічний тиск на Україну та Захід. Гучні заяви про ядерну зброю і розміщення нових систем озброєння часто є інструментом політичної гри для залякування супротивників та зміцнення переговорних позицій.
3. Відволікання уваги. У той час, як Росія концентрує сили на сході та півдні України, Білорусь може виконувати роль дестабілізуючого чинника на півночі. Адже ЗСУ змушені реагувати, постійно тримаючи військове угруповання на кордонах із сусідньою державою.

Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік впевнений, що риторика Лукашенка пояснюється трьома причинами: близькістю виборів, прагненням «вбудуватися» в діалог із Заходом та підігруванням інтересам Росії.

«По-перше, нагадаю, що у Лукашенка вже скоро вибори… І звичайно, це мілітаристська риторика, демонстрація «сильної руки». Вона має на меті переконати білоруське суспільство, що Бацька сильний як ніколи, він єдиний лідер, і треба прийти голосувати, бо іншої альтернативи немає. По-друге, це прагнення спровокувати Захід та вийти на діалог як учасник міжнародної політики, продемонструвати себе як зацікавлену сторону, яка має вплив на російсько-українську війну. І третє – це тиск на кордоні, який створює умови для зберігання українських резервів на цьому напрямку… Це вже гра в інтересах Росії», – вважає Бортнік.

Чи можлива участь Білорусі у війні проти України

Попри співпрацю з Росією, пряма участь білоруських військ у війні проти України поки що залишається малоймовірною. Про це неодноразово казали як в ГУР, так і в ДПСУ. Основними стримуючими факторами є:

• Внутрішнє незадоволення. Населення Білорусі не підтримує пряму участь у війні та в цілому переважно негативно ставиться до російської «СВО», що може стати причиною політичної нестабільності.
• Обмежений військовий потенціал. Білоруська армія поки що не готова до повномасштабної агресії, особливо без значної підтримки Росії, основні сили якої вже перебувають в Україні.
• Міжнародний тиск. Участь у війні означатиме посилення санкцій проти Мінська, що ще більше погіршить економічну ситуацію в країні.

Україна ж, за офіційними повідомленнями, весь цей час вживає заходів для посилення оборони північного кордону. Основні зусилля зосереджені на укріпленні інженерних споруд, розгортанні підрозділів територіальної оборони та підготовці резервів. Окрім цього, постійно триває моніторинг активності білоруських військ.

Повноцінний напад з боку Білорусі політолог Руслан Бортнік вважає майже нереалістичним. Однак зазначає, що Мінськ вже бере участь у війні, хоча й не напряму, а опосередковано.

«Білоруські резерви, ресурси, військові можливості вже застосовуються у війні. Білоруський ВПК працює на війну, військові бази та інфраструктура Білорусі також використовується силами РФ… Якщо війна продовжиться, то рано чи пізно Росія знову спробує у військовому плані оволодіти Києвом. І тоді вторгнення з боку Білорусі може повторитися… Цього не буде в найближчий рік, але якщо війна продовжиться… то вірогідність такого сценарію буде зростати», – резюмував Бортнік.

Підбиваючи підсумки, можна припустити, що ситуація навколо Білорусі є частиною ширшої стратегії Росії щодо тиску на Україну та Захід. Попри заяви Лукашенка, реальна загроза наразі обмежується демонстрацією сили та спробами створити атмосферу нестабільності та непередбачуваності.

Україна ж повинна залишатися пильною, зміцнювати оборону та співпрацювати з міжнародними партнерами для стримування будь-яких можливих провокацій. Не зайвими будуть і прямі контакти Києва з Мінськом: на відміну від РФ, дипломатичні відносини між Україною та Білоруссю досі не розірвані, і цим шляхом комунікації також не варто нехтувати.

Микита Трачук