Коли Віктор зробив Оксані пропозицію, вона без роздумів відповіла йому згодою!

Хіба можна було сумніватися в ніжному, скромному і привабливому чоловіку, з яким вона зустрічалася вже майже рік?!

Свого житла у них не було і, звісно, постало питання про місце проживання після весілля.

– Мої батьки ще півроку тому забрали бабусю до себе, – сказала Оксана. – Тож ми можемо жити в її двокімнатній квартирі.

– Я згоден, – просто сказав Віктор і обійняв кохану.

Наступного ж дня Оксана познайомила Віктора з новим місцем їхнього проживання.

Квартирка була чистою й затишною. Ось тільки в спальні у деяких місцях трохи обдерлись шпалери.

– Це все бабусина кішка таке наробила, – пояснила Оксана. – Вона разом із бабусею до нас переїхала тепер.

– Оксано, а давай поки у нас є час до весілля, зробимо тут невеликий ремонтик, га?! – запропонував Віктор.

Оксана не заперечувала.

Наступного дня Віктор з Оксаною поїхали в будівельний магазин, придбали гарні шпалери, які їм дуже сподобалися і всіляке приладдя для роботи.

Проблем із підготовкою стін не виникло. І ось настав день, коли Оксана з Віктором нарешті почали клеїти нові шпалери.

Все виконувалося за інструкцією.

Першу смугу приклеїли без суперечок.

Все почалося з другої смуги… Навичок у виконанні цієї роботи не було ані у Віктора, ані в Оксани.

Віктор стоячи на табуретці, тримав двома руками верхній шматок смуги, а Оксана підтримувала шпалери знизу.

Але коли вони спробували з’єднати дві смуги, то спочатку вони наклеїлися одна на одну. А коли вони зробили другу спробу, то між шпалерами утворився просвіт…

Наступні спроби теж були невдалими.

І тут раптом, зазвичай, ввічливий Віктор, почав сваритися.

Дівчина спочатку мовчки вислуховувала докори на свою адресу.

А потім спробувала пояснити Віктору, що саме він, тримає шпалери зверху і дає напрямок смузі.

Але Віктора її доводи не переконали.

– Я й не думав, що ти ні в чому не розумієшся! – раптом заявив він.

Оксана так і застигла від несподіванки. Вона слів не могла підібрати від обурення.

– Ну і йди звідси! – гукнула Оксана у відповідь чоловіку. – Пошукай собі розумну! А я ще заміж за нього зібралася… Та нащо ти мені такий потрібен?!

Віктор скочив зі стільця, взяв свою кофту і вискочив з квартири.

Прогулявшись трохи по вулиці, він заспокоївся і вирішив повернутися.

Віктор піднявся по сходах, відкрив двері й оторопів.
На підлозі у коридорі стояли чужі чоловічі черевики.

Віктор швидко відкрив двері в кімнату і застиг від побаченого!

Більша частина кімнати була вже обклеєна шпалерами, а його Оксана злагоджено працювала з його старшим братом Андрієм.

– А ти як тут опинився, – здивовано запитав Віктор.

– Вітю, ти ж мені сам учора казав, що ви сьогодні будете клеїти шпалери, от я і вирішив зайти до вас і допомогти, – сказав брат. – Тебе не було, тож ми з Оксаною і взялися до роботи.

Віктор хмикнув і запропонував:

– Ну, давай клеїти шпалери з тобою, а Оксана нехай відпочине.

– Ні, Вікторе, це ти, будь ласка, відпочинь, а то знову все піде погано, – зупинила Віктора Оксана.

Віктор відчув, як знову починає нервуватися.

– Тобто, ти хочеш сказати, що вся річ у мені?! – запитав він.

– Звісно, – відповіла Оксана. – Ти ж бачиш, що все у нас виходить, і твій брат, на відміну від тебе, жодного разу не підвищив на мене голос.

– А з чого він на тебе підвищуватиме голос, адже він практично тебе не знає?!

– Значить, якщо ми з тобою близько знайомі, то ти маєш право кричати? – запитала Оксана. – Уявляю, як ти будеш поводитись після весілля…

– Вітю, може досить сваритися, – втрутився в розмову Андрій.
Але Віктор його вже не чув. Він миттю відкрив вхідні двері і вискочив з квартири…

…Віктора не було три дні. Він був упевнений, що Оксана перша піде на примирення, тим більше, що до весілля залишалося не так багато часу.

Але Оксана мовчала… І тоді Віктор нарешті наважився зателефонувати їй.

– Оксано, пробач мені, я був неправий, – защебетав він у слухавку. – Видно такий уже в мене характер.

– Вікторе, я ще не вирішила, чи варто нам продовжувати стосунки, – відповіла Оксана.

– Оксано, досить прикидатися! – знову завівся Віктор. – Ми вже й ресторан замовили і гостей запросили! Ти що знову хочеш усе зіпсувати?!

– Вікторе все, – спокійно сказала Оксана. – Я визначилася. Весілля не буде! І більше можеш мені не дзвонити. Мені не потрібен такий чоловік, який все життя буде себе так поводити.

В слухавці почулися короткі гудки. Оксана поклала слухавку.

Віктор стояв з телефоном в руках і не розумів, як таке могло з ним статися…