У Національному  заповіднику «Софія Київська» відбувся благодійний концерт найтитулованішої української оперної  співачки, професорки Віденської консерваторії, народної артистки України Вікторії Лук’янець, примадонни Національної опери України і Віденської Штаатсопер.

Киянка своїм колоратурним сопрано підкорила сцени найпрестижніших оперних театрів світу:  Ла Скала у Мілані,  Ковент-Гаден у Лондоні, Метрополітен-опера, театру «Колон» у Буенос-Айресі,  Національної опери Японії, Королівської  опери Валлонії у Льєжі, Опери «Бастилія» у Парижі, Баварської   державної   опери у Мюнхені, Гамбурзі, Німецької державної опери у Берліні, у  Женевському  великому  театрі.

Найтитулованіша українська співачка виступає в Києві не лише в Національній опері і Національній філармонії,  а й у Музеї книги та друкарства України, в Андріївській  церкві, у трапезній  Києво-Печерської   лаври, у  Національному заповіднику «Софія Київська». Саме тут, у тисячолітній українській святині, під вівтарем, під Орантою, де, як  каже співачка, над нею  Син Божий,  вона дала найбільше благодійних концертів, здобувши новий   унікальний досвід акапельних виступів. Раніше з оперних сцен вона співала два-три твори, переважно українські народні пісні, які світ пізнавав, аплодував і доводилося ще і на «біс» виконувати.

– Але десять творів на годину тільки голосом — це дійсно унікальний випадок. І я дуже вдячна людям за те, як вони уважно слухали і як сприйняли виступ — це теж велика слухова робота, – каже зіркова співачка.

У репертуарі артистки   понад  п’ятдесят провідних оперних партій сімома мовами, народні співанки,  романси, твори українських композиторів: Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Якова Степового, Льва Ревуцького, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Левка Колодуба, Леопольда Ященка, Валентина Сільвестрова, Юрія Іщенка, Лесі Дичко.

До всесвітнього Олімпу і визнання  було тернисте  сходження, яке ця  тендітна, світла, красива, харизматична жінка  здолала.

Про її творчий шлях, про те, що дає крила і що стримувало політ, про втрати і надбання розповідає книжка журналістки і  докторки філософії Яни Іваницької «Вікторія Лук’янець».  Презентація  твору  відбулася після благодійного концерту оперної співачки  у  Національному заповіднику «Софія Київська».

Цього разу своїм концертом  Вікторія Іванівна  підтримала колектив  у прагненні видати додаткові наклади примірників «Корпусу графіті Софії Київської». До наукового обігу всього корпусу графіті входить  7,5 тисяч написів та малюнків ХІ – початку XVIII ст. Всі вони були опубліковані у 12 книгах «Корпусу графіті Софії Київської». Кожна частина виходила в різні роки,  різними накладами. Тому є не всі томи , а повний комплект з 12 книг став бібліографічної рідкістю, хоч запити на ці видання продовжують надходити.

Раніше кошти від  благодійних концертів Вікторії Лук’янець допомогли  відреставрувати два кіоти – підставки для ікон  ХІХ століття, які зберігаються в Софійському соборі, і за словами співачки  є «малесенькою частиночкою її душі». Колись виручені з концертів кошти пішли  на монтаж після реставрації керамічного пано художниці Галини Севрук «Місто на семи пагорбах».

Долучилася співачка і до видання факсимільної копії  Реймського Євангелія, однієї з найвідоміших книг, походження якої  пов’язують з Україною.  Кажуть, що свого часу книжку  до Франції привезла донька Ярослава Мудрого Анна Ярославна,  вийшовши заміж за французького короля. Саме на цьому Реймському Євангелії потім присягали всі майбутні королі Франції. Співачка переконана, що таке видання має бути в Україні, бо треба повертати свої цінності.

Ще своїми концертами Вікторія Лук’янець підтримувала  лікування потребуючих діток.

Цього літа зірка світової опери  здійснила  спільний  благодійний концертний тур  з командою музикантів «Лятошинський тріо»  містами Європи для підтримки України на культурному фронті.

– Для мене великим щастям в цей важкий для України і  усіх  нас час стало  знайомство і співпраця з цим прекрасним молодим колективом.  Це  нові  творчі і людські враження, імпульси для подальшого творчого життя, а також збагачення репертуару, – говорить співачка.

Бенефіс-концерт Вікторії Лук`янець із  «Лятошинський Тріо» презентувало Австрійське товариство сучасної музики  у Відні, Файмтріц-Ам-Вексель, Граці. Приймала  колектив і Прага.

– Думаю, що своїми виступами людям, які  слухають  серцем, ми донесли   біль та усвідомлення  глибини горя, яке принесли на нашу землю загарбники. Ми прагнули  привернути увагу  усіх небайдужих та тих, від кого залежить пошук і покарання винних у   трагедії російсько-української війни. І ще одна мета в нас була- допомогти  українцям, що страждають від російського вторгнення і насильства. Музика завжди  рятувала і відновлювала зранені серця, – сказала примадонна опери.  Кошти перерахували The Kharkiv Charitable Community Foundation «TOLOKA».

Вікторія Лук»янець вважає благодійність для України своїм обов’язком.

– Бо що ж іще я можу зробити для рідного краю, окрім як дарувати йому свої концерти, кошти від яких ідуть на благородні цілі. Та найголовніше: від цього добре моїй душі.

– А якою ви бачите Україну з Європи? Зі світу?

– Ми більше не раби. Виросло молоде покоління вільних, думаючих, зі світовим баченням українців. Вони не допустять повернення назад. Напад на нас російських солдатів  багатьох європейців спонукав  відчути, що від долі України залежить доля Європи.

В тій громаді, де я знаходжуся, мистецькій, творчій, я відчуваю шалену підтримку України. А війна? Я вже не питаю: «За що, Господи?». Я шукаю відповіді на питання: «Навіщо?». Може це випробування, щоб ми почали цінити своє життя, цілісність землі, щоб стали нацією, державою, щоб у світах об»єдналися? Бо ж  нашу землю ріжуть по-живому. Кажуть «території», а це не території – це живий грунт і живі долі. І не території ворогові треба, а знищення нас, як нації. Боляче на це дивитися і зі світу, і з України.

Переживаю за  окуповані ворогом території. Я ж була на Донбасі. У мене дуже багато пов’язано з цими людьми, які там продовжують жити. Це і фестиваль Анатолія Солов’яненка у Донецькому оперному театрі, де були мої і «Травіата», і «Ріголетто». Це і відомі концерти в Артемівських- Бахмутських соляних шахтах на глибині в тисячу метрів. Ці люди дуже сумують і плачуть, що так все трапилося.

А ми тут для того, щоб світові на всіх доступних рівнях донести і показати   те прекрасне, що є у нас, нагадувати, що ми є, що ми давно в центрі Європи. Нам треба гуртувати світ, щоб він не байдужнів,не думав, що війна десь далеко. Ми мусимо   співати наші твори, одягати наш одяг, показувати наші виставки, нам є чим пишатись. Треба  самим пропонувати.

Люблю Україну і робитиму все для того, щоб у світі знали про неї, її красу, мелодійність. Я зобов’язана цій землі, служити їй – це моя позиція. Ми, українці, як би не було важко, відроджуємося, співаємо, не втрачаємо здатність усміхатися один одному і вірити в краще. Я мрію заспівати перед нашими воїнами.

Дай Боже, щоб це вдалося. Я знаю, як це складно і я все одно  вірю, що все буде добре. Є золоті слова: час війни і час переможного миру. Я його чекаю дуже, як і ми всі.

Людмила ОСТРОВСЬКА