Макс, відповідаючи судді, планував зовсім інше життя. Таке суворе чоловіче братерство, без вічних повчань матері. А батько взяв і знову одружився!

Заради справедливості треба сказати, що мама вийшла заміж раніше. На той час, як батько привів в дім Жанну, мама вже няньчила маленьку сестричку Макса і жила майже за тисячу кілометрів від «своїх хлопчиків».

Що дивно, її повчання повністю зникли у новому шлюбі. Вона виконувала всі примхи маленької сестрички Макса, передбачала найменші бажання нового чоловіка і зовсім не нагадувала ту вічно незадоволену чоловіком та сином маму Макса. Вона стала зовсім іншою…, і чужою. У її новому житті зовсім не лишилося місця для сина.

І якщо Макс сумував за матір’ю раніше, то погостювавши в неї один літній місяць, зрозумів, що більше нізащо не поїде до неї. Та й вона із помітним полегшенням віддала Макса колишньому чоловікові після закінчення обумовленого терміну.

Макс з радістю їхав додому, до того ж батько обіцяв по приїзді сюрприз. Але вдома на нього чекало ще більше розчарування, ніж він відчув після довгоочікуваної зустрічі з матір’ю. Макс очікував побачити обіцяного папугу, у нього навіть ім’я було готове – Жако, але замість Жако вдома на них чекала тітка Жанна. І все – ніякого чоловічого братства, у нього з’явилася мачуха.

Вона здалася Максу голосною та метушливою. Злила – прагненням освоїти їхню кухню з метою навчитися готувати. Дратувала своєю зухвалою яскравістю, запахом парфумів. Вона сама напросилася на прізвисько, що було придумане для папуги. Жако. Ну, а як інакше? Якісь різнокольорові клапті волосся на нерівномірно остриженій голові. І ім’я відповідає – Жанна.

В очі він не наважувався її так називати, а ось за спиною абсолютно не стримувався. Як не сердився батько, але інакше ніж «Твоя Жако» він його нову дружину не називав.

– Ну, ти що, сам не бачиш, що вона на папугу схожа? Знайшов з ким одружитися. От жили без її кулінарних потуг, проте тихо і спокійно було. Навіть чистіше. І магазинні пельмені я більше люблю, ніж її супи. Дай мені гроші, я собі пельмені куплю і сам варитиму. І скажи їй, щоби не прибирала в моїй кімнаті. Нема чого там по столу і шафі нишпорити.

І тримав характер – варив демонстративно пельмешки, закидав у пральну машину свої речі. Не був Макс неробою, багато чому навчився, поки з батьком удвох жили, тож вважав, що жіночої турботи не потребує. Хлопець дорослий уже, руки є, голова варять.

Жанна намагалася вдавати, що все у них нормально. Сама просила чоловіка не давити на хлопця. Хоча нормальним і не пахло. Усі два місяці літа Макс в міру своїх сил і фантазії мотав Жанні нерви. Сховати її телефон за взуттєву полицю, ключі засунути в кишеню плаща, який висів в очікуванні першого похолодання, а потім погнати у двір до друзів, це ще квіточки. Були й «ягідки» у вигляді захованої папки із документами.

Дуже хотілося, щоб вона зірвалася. Накричала, а ще краще щось більше. Тоді б у батька розплющились очі. Але вона мало того, що не зривалася, то ще й нічого не говорила батькові! Не скаржилася. А вечорами балакала за вечерею не гірше за папугу.

– Спробуй хліб, Макс купив, жодного разу я такого смачного не пробувала. Житній, заварний. Смачний, до борщу якраз. Молодець хлопець – справжній господар

Максу навіть ніяково було. Хліб він купив не для того, щоб його хвалили. А скоріше навпаки. Жанна з сумками перед приходом батька примчала, на мить зупинилася – хліб забула купити. Попросила Макса зганяти, доки вечерю готує, бо батько прийде голодний. Макс прикинув так – не піти, себе підставити, а от якщо купити те, що батько не їстиме…, то й розкриється вся правда, що ця Жако його по магазинах ганяє, і що не така вона вже господиня, якщо навіть про хліб забуває.

Але солодкуватий чорний хліб батькові сподобався, хоч раніше він визнавав лише білий батон. Їсть, теж нахвалює. Максу навіть приємно стало.

І так у всьому.

– Сьогодні як Бог відвів. Статтю запускали, а тут папка з довідками загубилася, довелося копії вимагати, юристів своїх підключати. І що ти думаєш, якби я не втратила папку, таку б дезу пустила в срічку! Дуже вже солідні і надійні джерела мені дані дали. Виявилося, наше видавництво хотіли підставити.

Ну, як тут продовжувати шкодити? Що не задумає, все їй на користь. До вересня розпал протистояння згас. Пельмені Максу набридли до чортиків, і він потихеньку почав харчуватися тим, що вже було зроблено мачухою. Готувала вона так собі, але все ж таки різноманітніше, ніж він. А ось сирники Жако опанувала на відмінно. Навіть визнав це вголос. І тепер майже щодня вони чекали на нього вранці на столі.

Жанна видихнула, коли з плити зникла його каструлька на пельмені. Але запасний комплект ключів тримала у сусідки-пенсіонерки. І телефон запасний старенький не поспішала викидати. А серйозні документи вона й так ніколи додому з роботи не брала.

Майбутній похід в торгівельний центр з мачухою ніяк не міг радувати. Але який би самостійний Макс не був би, без дорослих до школи не міг зібратися. Зошити, лінійки півбіди, а ось сорочки, штани, шкільний костюм.

Тут жіноча рука потрібна. Раніше для цієї місії бабусю кликали, але цього року батько не захотів просити.

Незручно до нової дружини колишню тещу кликати на допомогу. Сам ще менше від Макса знався на речах, та й на роботі завал, відгулу не допросишся. Ось і повезла нова дружина пасинка магазинами.

Цього разу, а якщо точніше – вперше, ніщо не купувалося Максу «на виріст», ніяких бабусиних “практично, тепленько та бажано якнайдешевше”. Жодного “прольоту”. Обрали, приміряли, оплатили.

Невелика суперечка була, коли дійшла черга до кросівок. Макс розумів, що вони вже давно перейшли весь ліміт, що можна витратити на шкільні збори, тож обрав звичайні китайські. Але Жанна наполягла на фірмових.

– Не сперечайся, потім дякую скажеш – вічні. Той самий аргумент навела і при виборі найкрутішого рюкзака.

– О, Вінтонів нову матусю на шопінг вивів, чи це вона тобі штанці прийшла вибирати?

Це називається – попав. Зіткнулися з хлопцями з двору. І як тепер? То він мачуху з дому виживає, а тут по крамницях із нею шастає. І ще й Сергій тут.. Із Сірієм у них постійні перепалки. Ніби й росли в одному дворі, приятелями були, але як у класі з’явилася Ніка, то їхні дороги почали розходитися. Тепер Сергій не проґавить моменту, щоб дошкулити Максу. Ще й у класі казки почне розповідати, що за ручку мачуха Макса до школи збирала.

– Максе, це твої друзі? Може вони нам допоможуть суперечку вирішити і планшет крутіший вибрати?

Жанна вловила ситуацію і за будь-яку ціну хотіла її виправити. Але як не зашкодити? Ось і ляпнула про крутий планшет. Хоча, чому б і ні, це зручніше, ніж телефон або стаціонарний комп’ютер, що у чоловіків один на двох. Її ноут це святе, там уся робота, його вона нікому до рук не давала.

– Хлопці, піца з мене. А то батько Максима нам сказав без планшета додому не повертатися, а ми досі сперечаємось.

– Слухай, а ця твоя Жако крута. Куляє і не дістає, – це вже ввечері у дворі пацани винесли вердикт.

Макс не сперечався. Він сам не розумів себе. Ну не купила ж вона його за сирники та лахи? Він же не продався? Але пакостити мачусі зовсім бажання вже не було. І річ навіть не в планшеті. Він розмову почув, коли повернувся за телефоном.

Жако з батьком чи то сварилися, чи то в коганні зізнавалися один одному, але його, в передпокої не помітили

– Ти ж сама, сама гроші збирала, щоб замінити свою тарандайку. І все спустити за один день! Він що у нас – обділений? Босий, роздягнений? До школи пару сорочок, та штани треба було купити! Ти що думаєш, він щось зрозуміє? Та ти як була для нього Жако, то Жако і будеш. Це не маленький хлопчик, що мачуху мамою рано чи пізно назве. Чоловіком скоро стане, одружиться і все, пиши пропало! А ти всі свої гроші профукала.

– Чому Жако?

– Папугу він хотів, а я одружився. Моя вина, звичайно, що вибрав не тітку з гулькою, а пташку дивовижну з головою різнокольоровою. Але голівку, хай і гарну, включати треба не лише на роботі, а й удома. Що ти йому потураєш?

– Та не потураю, ти правильно сказав, він не хлопчик! І його потреби вже інші, ніж торік. Ти очі розуй. Ти що не помітив – хлопець твій виріс! І виріс він у інший час, ніж ми росли. Так, йому ці фірмові кроси мізків не додадуть, але й лузером, хоча б у своїй компанії, він уже не буде. І взагалі, зрештою, якщо ми тепер родина, то яка різниця – чиї заощадження. Нехай я мачуха, але для мене він уже син. Він частина тебе! Та я тішилася покупками більше, ніж він!

Далі Макс не слухав – вислизнув з хати тихесенько. А тепер і перечити хлопцям не хоче. Вона і справді “шарить”.

– Ти з дуба впала, Жанночко?

Лише гніваючись головний редактор використовував зменшувально-пестливі імена співробітників. А зараз він гнівався. – Ну, заміж вийшла, півбіди, в декрет пішла – я стерпів, але змінити прізвище! Коли ім’я майже брендом стає?

– Не гнівайтеся, Андрію Михайловичу. Я хочу одне прізвище зі своїми чоловіками. Ідею маю. Сам сказав – «майже бренд». Ребрендинг пропоную – псевдонім візьму. І прізвище за бортом залишиться. Жанна Жако. Звучить? Син старший вигадав.