До початку широкомасштабного вторгнення український оборонно-промисловий комплекс у сегменті підготовки особового складу перебував у стані парадоксу.

З одного боку, ми мали потужні приватні та державні конструкторські бюро, які експортували авіаційні тренажери по всьому світу — від Південно-Східної Азії до Африки. З іншого — внутрішній замовник часто розглядав симулятори не як критичний елемент боєготовності, а як «корисну опцію», на яку виділяли кошти за залишковим принципом.

Лютий 2022 року став жорстким іспитом для цієї філософії. Коли рахунок часу на підготовку оператора ПТРК чи пілота пішов на години, стало зрозуміло: віртуальне середовище — це не просто економія дорогоцінних боєприпасів та моторесурсу, це єдиний спосіб швидко масштабувати професійну армію.

А що ми маємо нині? Про це — в розмові з традиційним експертом нашого порталу, засновником та керівником однієї з провідних вітчизняних груп military-tech компаній Ігорем Бєловим.

— З чим український ОПК входив у широкомасштабну війну в секторі тренажерів? Чи правда, що на той момент симулятори сприймалися як «додаткова», а не обов’язкова частина підготовки?

— Це — правда. Якщо говорити відверто, системної методології підготовки з використанням симуляторів до повномасштабного вторгнення фактично не існувало. Окремі підрозділи могли використовувати певні тренажери на власний розсуд, але це не було інтегрованою частиною підготовчого процесу.

Коли почалася велика війна, ми зіткнулися з кількома критичними проблемами одночасно. По-перше — мобілізаційні процеси. Потрібно було дуже швидко навчити велику кількість людей користуватися різними типами зброї. Традиційними методами це зробити було неможливо — ні за часом, ні з економічної точки зору. По-друге — безпека. Збирати великі групи людей на полігонах було ризиковано.

По-третє — технологічний стрибок. Ми отримали десятки типів смарт-зброї: NLAW, Javelin, AT-4. Кожна система має свою логіку, свої кнопки. За два тижні базової підготовки солдат фізично не може стати універсальним оператором, якщо він не відстріляв сотні віртуальних пусків. Виявилося, що сучасна війна настільки складна, що без цифрового інструментарію процес підготовки просто не масштабується до потрібних армії обсягів.

— Як змінився запит від армії за ці роки? Чи перейшли ми від закупівлі окремих систем до створення комплексних навчальних екосистем?

— Головний драйвер розвитку — це запит на повну трансформацію процесу підготовки. Не технологія заради технології, а потреба щодня масово й економічно ефективно готувати тисячі людей.

Ми починали з окремих тренажерів як точкових інструментів. Але боєць не воює сам — він працює в групі, де кожна рольова одиниця має бути синхронізована з іншими. Тому від розробки окремих симуляторів вогневої підготовки ми перейшли до створення екосистеми симуляції ведення бою.

На практиці це має такий вигляд: у 2024 році ми запустили симулятор рівня відділення, де 10 людей тренуються одночасно. У 2025-му ми вже об’єднуємо кілька відділень у єдиному цифровому просторі. Наша амбітна мета на 2026 рік — тренажер роти, де понад 100 осіб зможуть проходити злагодження одночасно. Це дозволяє тренувати не лише стрільців, а й офіцерський склад, відпрацьовуючи оперативно-тактичне керування всім підрозділом.

Чи стало це системним державним процесом? Ми лише йдемо до цього. Поки що пріоритет закупівель за залізом — дронами, РЕБом, боєприпасами. Проте розуміння, що цифрова екосистема — це фундамент боєздатності, вже є на рівні вищого командування.

— Що стало головним технологічним проривом? Чи стали VR-окуляри тим важелем, який змінив баланс?

— Я не виділяв би одну технологію як «срібну кулю». Сьогодні війна стала настільки технологічною, що піхотна зброя за складністю наблизилася до винищувачів. Тому ми використовуємо цілий ланцюг технологій.

VR незамінний там, де критичним є огляд на 360 градусів. Але ми активно використовуємо і лазерні системи з проєкцією на 180 градусів. Це дає бійцю можливість бачити реальне середовище і зброю власними очима, що іноді забезпечує вищий рівень занурення.

Цікавий кейс — наш симулятор «Двобій». Це симуляція дуелі: один боєць керує FPV-дроном, а інший, піхотинець, намагається вразити цей дрон рушницею. Це моделювання ситуації, яка сьогодні є однією з найчастіших причин втрат на полі бою. Головний показник для нас — не картинка, а емерсивність. Боєць має відчути той самий стрес і відпрацювати той самий алгоритм дій, що й у реальному бою. Якщо ми не досягаємо цього відчуття — ми отримуємо гру, а не тренажер.

— Симулятори вогневої підготовки: раніше це були лазерні тири. Що ми маємо зараз? Наскільки реалістичною стала віддача зброї (recoil) та балістика в українських розробках 2025–2026 років?

— Сучасний симулятор вогневої підготовки — це поєднання складного софту та реального заліза. Наші макети повністю ідентичні бойовій зброї: від ваги та балансу до зусилля на спусковому гачку.

Для чого це потрібно? Для формування м’язової пам’яті. Боєць повинен на підсвідомому рівні знати, в якій послідовності натискати кнопки, як тримати важелі, як реагує зброя на його рухи. Щодо балістики — вона прораховується з урахуванням усіх фізичних чинників: вітру, дальності, типу снаряда.

Ми ставимо за мету такий рівень реалізму, де психофізичний стан бійця під час віртуального пострілу повністю відповідає реальному. Коли він виходить на полігон після симулятора, він не вчиться заново — він просто підтверджує вже напрацьований автоматизм. Це особливо важливо для дорогої смарт-зброї, де кожен реальний постріл коштує десятки тисяч доларів.

— Наскільки важливою стала мобільність? Наприклад, розробка портативних тренажерів, які можна розгорнути прямо в бліндажі за 15 хвилин, замість стаціонарних кабінетів?

— Це критично важливо. Ми називаємо мобільність не просто перевагою, а операційною необхідністю. По-перше, чинник безпеки: сьогодні ми маємо уникати скупчення великої кількості особового складу в одному стаціонарному центрі. Бо в такому разі бійці можуть стати ціллю для ворожих ракет.

По-друге — логістика та темп. Наші мобільні VR-комплекси розгортаються за 15–20 хвилин у будь-якому придатному місці: від бази до підвалу чи укриття. Це дозволяє проводити паралельні цикли навчання. Поки один підрозділ на позиціях, інший у бліндажі відпрацьовує сценарії на симуляторі. Це забезпечує безперервність підготовки без відриву від бойових завдань. Така гнучкість і дає ту саму масштабованість, якої ніколи не забезпечить класичний стаціонарний полігон.

— Які типи тренажерних засобів не підтвердили свою ефективність? Можливо, занадто складні та дорогі системи, які виявилися занадто тендітними для інтенсивного використання 24/7?

— Я не можу пригадати, щоб якісь із тренажерів виявились би неефективними чи незатребуваними. Втім, це можна просто пояснити самою моделлю нашої роботи. Ми завжди відштовхуємось від запиту військових. Ми приходимо до них, або вони до нас — і обговорюємо реальні потреби, які існують на фронті «на сьогодні».

У mil-tech ми не можемо працювати над розробкою роками, у нас є лічені тижні, у крайньому разі місяці. Якщо ми не створимо рішення вчасно, завтра воно вже нікому не буде потрібне. Тому ми ще на етапі переговорів відсікаємо нежиттєздатні ідеї. Якщо ми бачимо, що першочерговий формат, викладений у запиті, буде надто складним чи непрактичним, ми одразу підрегульовуємо концепцію та пропонуємо надійнішу альтернативу.

— Проблема «ігрового підходу»: чи стикалися ви з тим, що симулятори були занадто схожі на відеоігри та не враховували реальний стрес, бруд та відмови техніки? Як ви це виправляли?

— Це фундаментальне питання, яке ми постійно пояснюємо суспільству: гра і симулятор — це різні категорії. Гра — про розвагу, симулятор — про результат, який рятує життя. У грі є кнопка «reset» або можливість завантажити «чекпойнт». Бойова реальність такого механізму не має, і якщо ми дозволимо бійцю звикнути до права на помилку у віртуальному просторі, це може коштувати йому життя в реальному бою.

Тому наше залізне правило: жодної ігрової логіки в навчанні. Ми використовуємо військову методологію, де помилка призводить до провалу всієї місії. При цьому ми визнаємо, що кіберспортивний бекграунд дає молодим фахівцям перевагу в реакції та багатозадачності. Але ці навички ми обов’язково перекодовуємо під суворі алгоритми безпеки та логіку, де немає кнопки відкату. Ми моделюємо різноманітні сценарії: перешкоди, відмови систем, інтенсивну протидію. Мета — не розважити, а сформувати автоматизм, який спрацює, коли навколо почнеться справжній хаос.

— Як швидко дані з фронту потрапляють у ваші симулятори? Якщо ворог змінив тактику використання РЕБ сьогодні, чи зможе ваш тренажер для пілотів БПЛА імітувати це завтра?

— Наша фундаментальна перевага перед будь-яким західним виробником — у надшвидкому циклі R&D. Оскільки ми тестуємо системи безпосередньо в умовах високої інтенсивності, зворотний зв’язок від реальних операторів та військових методологів приходить майже миттєво.

Якщо ворог сьогодні змінив тактику або з’явився новий тип загрози, ми не чекаємо роками на оновлення документації. Ми одразу модернізуємо софт, імітуючи ці нові виклики — зміну частот, нові методи візуального спостереження чи ураження цілей. Західні аналоги часто створюються в стерильних умовах миру, ми ж працюємо в умовах, де від актуальності симулятора залежить життя. Ми не просто показуємо, як працює залізо, ми готуємо людину бути сильнішою за техніку ворога.

— Ви згадали про екосистему, яка здатна збирати дані. Чи означає це, що ми наближаємося до етапу, коли підрозділ зможе тренуватися на основі «цифрового двійника» реального бою, який відбувся вчора або триває зараз?

— Ми впевнено рухаємося до цього. Сьогодні на фронті працює багато електронних систем, де фіксуються відмітки про розташування противника, наших сил та сам перебіг зіткнення. Завдяки значним успіхам у діджиталізації країни, ми маємо величезний масив інформації.

Поки що ці дані не збираються в єдину навчальну базу автоматично, але це — наш наступний крок. Коли ми почнемо використовувати цю реальну інформацію для побудови віртуальних сценаріїв, ми отримаємо неймовірно ефективний інструмент. Це дозволить моделювати не абстрактні ситуації, а конкретні виклики майбутнього бою на основі актуальних даних. За цим — майбутнє підготовки.

— Давайте перейдемо до «математики перемоги». Чи рахували ви, скільки коштів (і життів) економить один симулятор ПЗРК Stinger або «Ігла», як порівнювати з використанням реальних ракет?

— «Математика» тут очевидна. Давайте в цифрах: один постріл із «Джавеліна» чи «Стінгера» може коштувати від 30 до 300 тисяч доларів. Традиційна система навчання, де солдат має зробити хоча б кілька реальних пусків для впевненості, просто не масштабується — це занадто дорого навіть для багатих країн. Наприклад, США витрачають близько 100 тисяч доларів на повну підготовку одного бійця.

Наші розрахунки показують: симулятор окупається за 1–1,5 віртуальних постріли, а в деяких випадках — навіть за пів пострілу. Ми маємо офіційну інформацію від однієї з військових частин: за 9 місяців експлуатації наш комплекс показав окупність у 1600 разів. Але є те, чого не виміряєш грошима. Коли досвідчені бійці, приїжджаючи з «нуля» у відпустку, добровільно йдуть до нас у хаб, щоб попрацювати на тренажері — це найкращий показник. Солдата неможливо обманути маркетингом: якщо він витрачає свій час на симулятор, значить, він бачить у цьому свій шанс вижити й виконати завдання.

— Штучний інтелект у навчанні: чи використовуєте ви ШІ для аналізу помилок солдата?

— Ми вже впроваджуємо системи штучного інтелекту в наші симулятори. Зараз ця робота ведеться точково, крок за кроком, але ми рухаємося дуже швидко. Вже зараз ШІ допомагає аналізувати результати тренувань, але наша візія значно ширша.

Ми розглядаємо ШІ як інструмент для керування всією методологією підготовки. По-перше, він може опрацювати всі оцифровані методики в історії та підказати під конкретну операцію: яка стратегія найкраща і який сценарій тренування під неї підібрати. По-друге, ШІ здатний моделювати поведінку ворога, імітуючи людський чинник, який важко просто запрограмувати. Він може грати за противника, створюючи умови штурму чи оборони, і показувати, який результат ми отримаємо з наявним ресурсом.

Ми будуємо платформу, де ШІ допоможе відпрацьовувати велику війну на рівні роти чи батальйону в єдиному віртуальному середовищі. Це критично важливо з точки зору безпеки: бійці тренуються у своїх частинах, їх не бачать супутники, немає скупчення людей, але вони діють злагоджено в мережі. Я думаю, що в найближчому майбутньому ми вже побачимо активне використання такого вбудованого ШІ в навчальних центрах. Питання лише в тому, як швидко система зможе трансформуватися під ці нові технології.

— Україна як світовий хаб мілітарі-технологій: чи відчуваєте ви інтерес від країн НАТО до українських симуляторів? Що саме вони хочуть запозичити у нас на 4-й рік війни?

— Інтерес дуже високий. На міжнародних виставках ми побачили, що наших рішень немає в аналогічному вигляді на заході. Великі західні компанії (Lockheed Martin, SAAB) створюють симулятори, щоб демонструвати технічну роботу озброєння. Ми ж орієнтовані на підготовку бійця та командну ефективність, бо наша мета — виживання та бойова результативність.

Західні партнери зацікавлені у методиках тренування, інтеграції віртуальних і VR/AR-сценаріїв та швидкому аналізі готовності особового складу, тобто у практичних рішеннях, перевірених на полі бою. Уже зараз вони обговорюють інтеграцію українських систем у власні навчальні програми. Після перемоги українські симулятори стануть не лише бойовим інструментом, а й експортним продуктом з реальною доказовою ефективністю.

— Прогноз на 5-ту річницю: яким буде наступний крок? Чи побачимо ми повну інтеграцію доповненої реальності (AR) на полігонах?

— Наступний крок — зміна самої моделі навчання. За 5–10 років навчальні центри всього світу матимуть інший вигляд: базові навички на 100% отримуватимуться в цифровому середовищі, проміжні — у змішаних (гібридних) форматах, і лише фінальна шліфовка — на полігоні.

Ми побачимо повну цифровізацію: командир зможе відкрити планшет і побачити реальну аналітику готовності кожного підрозділу. Україна нині не просто учасник цього тренду, ми — лідери, які створюють нові стандарти військової освіти для всього світу. Наше завдання — перетворити досвід війни на інструмент, який збереже тисячі життів.