Уляна намагалася потрапити ключем у замкову щілину, але темрява не давала зробити цього.

-Знову лампочка не працює, – бурчала вона. Тишу під’їзду порушила гучна трель дзвінка.

Однією рукою тримаючи телефон, Уляна продовжувала спроби відкрити двері.

-Мамо, щось термінове? – відповіла вона на дзвінок.

-От вічно ти незадоволена! Тобі що не подзвони, ти весь час зайнята!

Уляна раптово відчула всю накопичену втому, дівчина притулилася до дверей.

-Мамо, я сьогодні встала о п’ятій ранку, щоб вчасно приїхати на роботу. Пообідати не встигла, клієнт попався складний, у нього була проблема з документами. Зараз я стою біля квартири і не можу відкрити двері… Може ти мені дозволиш зайти додому і хоча б попити води?.. І я ж говорила, що сама подзвоню, як прийду з роботи…

-Звичайно, рідній матері час приділити не можеш… – продовжила мама, ніби й не чула слів дочки.

-Мамо! – не витримала Уляна.

-Ой, сама дзвони! – телефон замовк.

-Ну, ось, знову я винна, – подумала Уляна. – Хоча, може і не варто бути такою різкою…

Під світлом ліхтарика з телефону замок піддався, і Уляна зайшла в свою маленьку квартирку.

Так, маленька, так, старий ремонт, але – своя! Вона сім років працювала не покладаючи рук, економила на всьому, зате змогла без іпотеки купити квартиру на околиці міста. Правда все-одно довелося брати невеликий кредит, за який вона зараз і розраховувалася. Ніколи байдикувати!

Батьки Уляни жили далеко від міста, в селі. Дівчина, дивлячись, як батьки працюють на городі і з господарством, ще в дитинстві вирішила перебратися в місто і наполегливо йшла до цієї мети. Закінчила школу з відзнакою, вступила до університету і вивчилася.

Ось тільки по закінченню виявилося, що її диплом нікому не потрібен… Але тут стало в нагоді уміння Уляни викликати прихильність до себе людей, тому на свій страх і ризик дівчина пішла в продажі. Зараз вона була одним з лідерів свого відділу продажів будівельних матеріалів.

Швидка вечеря, приготування сніданку, вибір одягу – і вона готова відпочити! На обличчя Уляни набігла тінь, вона згадала, що дзвонила мама. Батьки не підтримали Уляну в її прагненні домогтися більшого. Вони розраховували, що дівчина після школи вийде заміж і залишиться поруч, тому допомоги Уляна не отримувала. Правда, коли вона купила квартиру, всі родичі якось активізувалися…

-Привіт, мамо, – Уляна все-таки набрала номер.

-Ну, нарешті, подзвонила! – невдоволено буркнула мама в трубку. Уляна не знайшла, що відповісти.

-Мені тут тітка Ніна подзвонила, – продовжила мама, не дочекавшись реакції. – У неї син, Вася, буде вступати в коледж, тому вони приїдуть завтра, поживуть, поки з документами розбираються!

Уляна розгнівалася. Ось завжди так! Не спитавши, чи зручно, не поцікавившись, чи зможе Уляна, а просто ставлять перед фактом!

-Я ж просила попереджати мене заздалегідь! І чому вона тобі дзвонить, якщо я тут господиня!

-Ой, ти вічно зайнята, а вони вже квитки купили. Завтра зустрінеш о п’ятій вечора на вокзалі!

-Я працюю до 5! А ще доїхати до вокзалу потрібно! Мамо, я не готова приймати гостей! Нехай знімуть хостел, це не дорого! Тим більше вони можуть собі дозволити навіть нормальний готель!

-Можуть, ну і що?! Ти мені пропонуєш сказати родичам, що нехай йдуть куди-небудь, поки у мене дочка в своїй квартирі живе! Так ти уявляєш, що потім буде! Не діло це, треба допомагати!

-А я сказала, що більше не прийму гостей, – втомлено повторила Уляна. – Після попередніх родичів я тиждень наводила порядок, а їх харчування коштувало мені купу грошей, і ніхто мені навіть частини не відшкодував!

-Все! Я сказала, що ти їх візьмеш! – мама поклала слухавку.

Уляна лише похитала головою. Вона вирішила сама зателефонувати тітці Ніні і попередити, що вона їх не чекає, але вже була пізня ніч.

Наступний робочий день так закрутив справами, що Уляна і не згадала про гостей, а коли о п’ятій годині вечора її телефон почав дзвонити раз за разом, Уляна якраз закінчувала оформляти накладні і просто вимкнула звук.

Гості самі змусили згадати про себе, коли Уляна зустріла тітку Ніну і Василя біля під’їзду.

-Ти чому нас не зустріла? – звернулася до на неї жінка. – Нам довелося брати таксі, щоб приїхати! Ти тепер мені винна двісті гривень!

Від почутого Уляна навіть зупинилася.

-Що? – запитала вона. – Що я винна?

-Твоя мати обіцяла, що ти нас зустрінеш і привезеш! А мені довелося витрачатися! Ти де ходиш? – жінка нібито не помічала, як розгорається злість Уляни.

А сама дівчина зрозуміла, що просто втомилася. Втомилася від постійної гонки на роботі за нормами і преміями, втомилася від постійних сварок з матір’ю і мовчазної згоди з нею батька.

Коли вона останній раз була в кіно або кафе? Уляна не змогла згадати… А морозиво? Коли вона його востаннє їла?..

Вона завжди обмежувала себе багато в чому, аби не стати тягарем для батьків, аби заслужити їх схвалення… І що вона отримала? Ще більше невдоволення матері, і хамське ставлення до самої себе.

Навіть ось, тітка Ніна, далека родичка, не просить, а зразу вимагає. Чому? Тому що сама Уляна дозволила так з собою поводитися.

-До побачення, тітко Ніна, – видихнула Уляна. – Я матері сказала, що не готова прийняти гостей. Всі претензії, будь ласка, висловлюйте їй, – і посміхнулася тією посмішкою, яку отримували не найкращі клієнти – найширшою.

Уляна пішла до під’їзду, тітка Ніна сіпнулася було за нею.

-Ти куди? Як це, не готова? – тітка Ніна розгубилася. – А ми куди?

Уляна засумнівалася, але потім дістала телефон, знайшла номер і подзвонила.

-Доброго вечора! Підкажіть, будь ласка, у вас є вільні місця? Є? Чудово! Заселення до якої години? Ще краще! Забронюйте, будь ласка, два місця – жінка і молодий чоловік. Так. Так. Добре. Вони скоро будуть.

Уляна витягла блокнот і записала адресу.

-Ось, тут недалеко, можна навіть пішки дійти, – вона простягнула листок тітці Ніні. – По навігатору знайдеш? – вона звернулася до хлопця. – Або вам таксі викликати? – це вже тітці.

Тітка Ніна схопила листок з рук і з високо піднятою головою пішла в сторону дороги.

Уляна подивилася на Васю.

-Знайдемо, – кивнув він. – Інтернет є, самі розберемося!

Вася наздогнав мати, через пару хвилин вони вийшла з двору.

Уляна встигла зайти додому і переодягнутися, як задзвонив телефон. Дівчина тільки відповіла, як одразу почла добірні докори матері. Уляна поклала телефон на тумбочку і пішла вмиватися.

-Ти мене слухаєш? – долинуло з телефону, коли дівчина повернулася з ванни.

-Тепер ти мене слухай, – строго сказала Уляна. – Кожен раз, коли ти будеш підвищувати на мене голос, я буду класти слухавку. Ти мене почула?

-Як ти смієш!.. – почула Уляна і поклала слухавку.

Мама передзвонила через хвилину.

-Не клади телефон, – закричала вона, а Уляна знову вимкнула телефон. Подумавши трохи, вона вимкнула телефон повністю.

Мама образилася на Уляну дуже сильно. Так сильно, що на наступний раз їй дзвонив батько. Намагався присоромити, але вийшло у нього якось мляво. І тільки через місяць Уляна змогла нормально поговорити з матір’ю.

Та їй розповіла, що тепер по всім родичам пройшла чутка, як зіпсувало місто Уляну. Але дівчина продовжувала відстоювати свою позицію.

Ні, коли дідусь зателефонував прямо їй і попросив звозити його у справах, Уляна відпросилася з роботи і супроводила його. Або, коли Вася сам подзвонив, попросився переночувати. Їх виселили на літо з гуртожитку, а автобус зламався, наступний тільки завтра вранці, Уляна була рада допомогти.

Мама щось усвідомила і тепер не дозволяла собі розпоряджатися часом і силами дочки. А сама Уляна зменшила оберти. І нехай вона все ще живе в старому ремонті, і кредит поки не закритий, дівчина нарешті дозволила собі просто жити!