Міський голова міста Бориспіль Володимир Борисенко змінив владний кабінет на службу в Збройних силах України.

Він каже: кожен патріот своєї держави має вчинити так само.

Видання Кореспондент.net поспілкувалось с Борисенком про його службу, досвід та плани на майбутнє.

Він розповів, чому вступив у ЗСУ попри можливість відстрочки та виклав власний погляд на те, чому служити в Збройних силах мають усі.

– В цивільному житті ви були мером міста Бориспіль. Крім того, ви виховуєте 4 дітей, тобто мали право на відстрочку від служби. Чому ви обрали для себе шлях у військо?

– Так, дійсно, я багатодітний батько і донедавна обіймав посаду міського голови. Категорія посади входить у бронювання та є можливість відстрочки від служби. Але мені здається, що мобілізуватися й вступити до лав ЗСУ – це єдиний правильний спосіб для того, щоб перемогти в цій війні, зберегти нашу країну і не передати цю війну майбутнім поколінням.

Тому я вважаю, що так має вчинити кожен, попри свою професію та незалежно від того, в якому соціальному прошарку знаходиться ця людина. Так має поступити кожен патріот своєї країни.

– Як наразі, за вашої відсутності, виконується управління містом Бориспіль? Чи може ваш приклад стати прикладом для інших міських голів?

– Місто абсолютно нормально функціонує. Так, як це може бути в умовах воєнного стану. На мою думку, будь-яке місто чи регіон за відсутності міського голови, за відсутністю частини депутатів, виконавчого комітету, може абсолютно нормально функціонувати. Для цього в нас законодавча база виписана, є закон “Про місцеве самоврядування”, є особливий період, тобто воєнний стан. Чим більше людей буде у війську – тим швидше буде перемога. Наголошу ще раз, що незалежно від того, ким ти працюєш, яке в тебе соціальне положення, зараз саме час для того, щоб не втратити нашу державність, нашу країну, наш суверенітет і цілісність держави.

– В соцмережах українці скаржаться, що чиновники та депутати, мовляв, відсиджуються та не йдуть на фронт. Але ваш приклад доводить, що в війську є представники влади, хоча це по суті й унікальний випадок. Як ви вважаєте: чи треба іншим можновладцям також вступати до ЗСУ? Чи це їхнім моральним зобов’язанням?

– Безумовно. Це навіть не право, а обов’язок кожного громадянина. Тому що наша країна дала нам все, що в нас є на сьогодні. Ми зростали, здобували освіту, зустріли своє кохання, народили дітей, пішли на роботу, заробили перші гроші, здобули абсолютно все те, що в нас є і стали тільки ми є, завдячуючи нашій неньці Україні. Тому настав час віддати їй свій борг, вступивши зараз до лав ЗСУ і показавши наскільки дійсно нам це важливо, наскільки дійсно ми її любимо.

А стосовно того, що депутати чи не депутати можуть вступати, то абсолютно всі мають це робити та навіть після перемоги! Я дотримуюсь тієї тенденції, що кожен українець, який буде мати паспорт громадянина України має розумітися на виживанні, має знати, що таке топографія, що таке орієнтування, має користуватися зброєю, вміти її використати за призначенням і вчити тому подальшому своїх дітей і майбутнє покоління.

– На вашій сторінці в Facebook є багато зборів для вашої бригади. На ваше суб’єктивне відчуття, чи не стали українці менше донатити?

– Ті українці, які донатили, вони й донатять. Менше стали донатити, тому що просто банально у людей закінчуються гроші. Українці не стали донатити менше, вони стали заробляти менше. Відповідно вони не можуть дати більше, ніж у них є. Те патріотичне населення, яке було в країні, воно і є. І якби в нас не була така критична маса патріотично налаштованого населення, то плани б Кремля за три дні взяти Україну, мабуть, увінчалися успіхом.

Тому реально проблема не в тому, що людей патріотично налаштованих стало менше. Банально економіка просто падає. Навіть фізично заробляти кошти в умовах військового стану людям стає все складніше. Дуже багато стратегічних підприємств зупинилося. Чому далеко ходити? Візьмемо за приклад Аеропорт “Бориспіль”, який є дуже важливим підприємством для нашого регіону. Він не працює. І таких підприємств можна перераховувати безліч. Тому, відповідно, люди залишилися банально або взагалі без роботи, без заробітної плати, або на мінімальних ставках.

І на правах реклами хочу сказати, що в Збройних Силах України справно платять і досить таки немалі суми. Та попри це дуже вдячний всім і кожному, хто не перестає донатити, хто ладен віддати останнє заради тієї наближення нашої неминучої перемоги.

– Наразі українців масово мобілізують до війська, тому у багатьох є страх перед невідомим. Що б ви порадили тим, хто боїться вступити до війська? Як ви обирали бригаду, в якій служите зараз?

– Я обирав між 72-ю та 10-ю бригадою, тому що це дві бригади, які на початок повномасштабного вторгнення, на лютий-березень 22-го року, прикрили наше місто, наш регіон та все Лівобережжя Київської області. Вони відігнали ворога аж до кордонів. У принципі я пройшов той шлях, який зараз набагато простіше зробити за рахунок того, що з’являються рекрутингові центри. Бо для того, щоб зрозуміти, що тебе чекає у війську, ти можеш прийти не обов’язково спочатку в військкомат. Ти можеш прийти в рекрутинговий центр, подивитися в інтернеті, які є бригади, де відбуваються набори і які є вакансії. Не всі солдати воюють на передовій, не всі воюють в піхоті та в окопах. Дуже багато прикладних професій є там, де потрібно залучати й ІТ-сферу, і бухгалтерську сферу, і діловодську сферу, і психологів зараз дуже сильно не вистачає. До речі, хочу сказати, що посади замполіт не існує, вони вже називаються психологами. І це, в принципі, правильні зміни.

Тому вовка боятися в ліс не ходити, але для того, щоб не боятися цього вовка, можна подивитися, що такий він вже і страшний. І користь для держави можна надавати, знаходячись відносно далеко від лінії фронту. Не кожен народжується піхотинцем, але кожен ним може стати. Це залежить від того, наскільки ти готовий фізично та розумово і наскільки ти вмотивований захищати терени нашої країни.

– На ваш погляд, новий закон про мобілізацію розв’яже проблему з браком людей у ЗСУ?

– Багато дуже критики було щодо цього закону. Я його підтримував і підтримую на сьогодні. З власного досвіду переконався, що багато базових навчальних центрів вони реально наповнені. Півтора-два місяці навчання проходження курсу молодого бійця (БЗВП) дасть можливість імплементувати війську нові свіжі сили.

Чи дасть можливість це зробити ротацію, відведення основних бригад? Ні, не дасть. Але це дасть можливість суттєво підсилити ці бригади на різних напрямках. Це той поштовх, який я називаю переломом у війні, він може відбутися завдячуючи кожному з цих хлопців, які зараз потрапляють у військо, які з новими силами прийдуть і дадуть можливість зробити цей переломний момент, після чого наша перемога буде наближуватись набагато стрімкіше.

– Чи можна мотивувати людей на службу у війську? І як це зробити?

– На службу, на захист нашої неньки України потрібно мотивувати з дитячого садочку. І я не перебільшую. Реальне військово-патріотичне виховання мало б бути вже з 91-го року і всмоктуватися, як то кажуть, з молоком матері.

На жаль, ми цей момент трошки десь проґавили, тому зараз треба буде надолужувати. І військово-патріотичне виховання має бути у всіх сферах нашої життєдіяльності. Плюс зараз є дуже багато, на жаль, хлопців, які постраждали від війни, які списані за пораненнями, створюються військові центри, куди варто приводити дітей. Ми маємо включаючи й дітей з малого віку для того, щоб, перше, не допустити ніколи знову це кровопролиття, і, друге, з малих років виховувати наші наступні покоління з розумінням того, хто наш сусід і що своє тіло, волю і характер потрібно гартувати. Щоб не було “Какая разніца”.

– І останнє питання. В інших інтерв’ю Ви казали, що зараз плануєте розвивати військову кар’єру. А які плани у Вас на “після нашої перемоги”? Чи повернетеся в політику?

– Я дійсно розвиваюся. Станом на сьогодні я вже є офіцером – молодший лейтенант. Я буду далі продовжувати до того моменту, поки не здобудемо неминучу нашу перемогу. Як казала одна велика людина: “Якщо ти не займаєшся політикою, то політика займеться тобою”. Тому зарікатися я в політиці чи ні – не хочу, але я знаю однозначно, що хочу жити в моєму рідному місті Бориспіль, я хочу жити в нашій рідній неньці Україні. І я буду прикладати максимум зусиль для того, щоб і наше місто, і наша Київщина, і ціла Україна розвивалася економічно, соціально та патріотично. Тому для цього політичний інструмент також є неодмінний. Я б хотів працювати у класній професійній команді, які не по приколу приходять до влади для того, щоб реалізувати якісь свої амбіції або просто доказати комусь, що вони це можуть, а які реально закачають рукави й будуть працювати на благо нашої України.