Після весілля ми з чоловіком жили із його мамою. Моя свекруха мене не любила, прямо так мені і говорила. Тоді я намагалась зайвий раз їй на очі не потрапляти.

Моїх доньок, своїх онук Ліля Дмитрівна любила, просто обожнювала. Вона й допомогла мені їх виростити.

У нас в сім’ї якось так повелось, що всіх вітали з днем народження, дарували подарунки, лише я завжди лишалась без уваги.

Чоловік та свекруха отримували кожного року подарунки та вітання. Дітям ми робили святкування з гостями та частуванням.

Я ж тільки й чула, що:

– Для чого тобі квіти? Чого тобі ще бракує, що подарунок хочеш? У тебе ж усе є.

Мені було дуже прикро.

З роками я поїхала до Німеччини на заробітки. Всі гроші надсилала додому.

Цьогоріч, у вересні мені виповнилось 60. Я вирішила відсвяткувати свій ювілей. Замовила ресторан, запросила доньок із зятями, сватів, чоловіка. Зробила зачіску, макіяж, купила нову сукню та туфлі. Я останні 2 роки зовсім вдома не була, лише знала заробітки, тому тепер вирішила раз за все життя зробити собі свято.

Мені, як завжди ніхто нічого не подарував. Лише свати по 1000 гривень. Я ж заробітчанка і мені нічого не треба, за їхньою логікою. Та я не образилась, бо сама собі зробила подарунок – відпустку за кордоном для мене одної та хорошу газонокосарку.

Всіх шокувало таке моє рішення, бо діти думали, що я ще їм додому грошей дам. Доньки пішли, навіть не попрощавшись, а чоловік не розмовляє зі мною. Я ж ні про що не жалкую та збираюсь на відпочинок.

Як вважаєте, я правильно зробила?