– Можна? – несміливо зазирнув у палату чоловік, і Надя прикрила очі, намагаючись взяти себе до рук. – Привіт. Ну як ти?

Микола сів на краєчок ліжка і погладив дружину по руці, але вона тут же її обсмикнула і промовчала.

– Я до лікаря заходив, він сказав, що тобі зовсім недовго жити залишилося, – Надія стрепенулась, але відразу заспокоїлася.

Таке вже було. Виявляється, однофамілиця лежить на поверсі, в реанімації. Нещодавно сестра приходила, заскочила до палати Надії, бліда як полотно. Каже, на стійці інформації їй повідомили, що Семенова у реанімації і шансів немає. Віра так перелякалася, що довго не могла прийти до тями, поки, нарешті, не з’ясувала, де насправді її старша сестра знаходиться. Довелося не один кабінет обійти, аби зрозуміти, в чому річ.

– А ти прийшов порадіти чи поспівчувати? – спитала жінка з іронією, а чоловік, наче винен, опустив голову.

Перед тим, як Надія потрапила до лікарні, вони трохи посварилися, і вона не повідомила навіть чоловіка, де перебуває. Мабуть, Віра розповіла, де її шукати, а про причину промовчала, як Надя просила. От і пішов він до лікаря, та тільки з прізвищем треба було назвати ім’я.

– Я, Надь, покаятися прийшов. Пробач мені, ну знаєш, за що. Я негідним чоловіком був, тепер би все повернути, та пізно. Але! – Микола розвів руками приречено, – таке життя, ми не маємо права сперечатися. Кому скільки відміряно.

Надія насилу стримувала сміх, настільки розчавленим виглядав чоловік, але говорити про справжню причину її знаходження тут Надя поки не хотіла. Щось усередині не дозволяло це зробити, і буквально наступної секунди Надія зрозуміла причину.

– Надя, загалом, я лукавити не буду, адже ти розумієш, це ні до чого. Ти сильна жінка, завжди такою була, так що мої втіхи тобі навряд чи потрібні і допоможуть. – Микола скуйовдив волосся руками, як робив завжди, якщо сильно хвилювався і, прочистивши горло, продовжив, – Коротше, Надя! Якщо тобі недовго жити залишилося, треба поспішати. Все майно, що в шлюбі нажите, перепиши швидше на мене, інакше потім можуть проблеми виникнути. Мати твоя з сестрою теж претендуватимуть, а я ділитися з ними не хочу. Отже, ти допомагала їм, часом на шкоду сім’ї. Вважаю, це справедливо. Не залишиш ти ж мене на свавілля долі. Ти ж розумієш, якби не я, то не було б усього, що ми маємо.

Тут уже Надія не стрималася, розсміялася в голос.

– Коля, ти себе чуєш сам? Причому тут ти? Твоєї зарплати на їжу, та на одяг для тебе ледве вистачало. І як ти можеш дорікати мені, що допомагала близьким зі своїх доходів. Я також і твоїх батьків не ображала, та й ти жив, лиха не знаючи.

– Та не говори ти, – Микола махнув рукою, – багато ти на своєму фрілансі отримувала, як же, казки бабусям біля під’їзду розкажи… – і тут же осікся, – Вибач, ти вже їм тепер не розкажеш. Але й з мене дурня, Надя, не роби. Я працював, як тато Карло, приходив додому, ні рук, ні ніг не чуючи, тобі давав можливість балуватися в твоєму інтернеті, а ти тепер он як заспівала. Я питав у людей, які такі статейки пишуть на замовлення, вони копійки заробляють, а ти ж треба, уявила з себе багачку!

Микола посміхнувся, а Надія мовчки похитала головою. Не хотілося порозумітися з ним, не зараз. Надія з Миколою побралися близько двадцяти років тому. Вона тоді тільки-но закінчила середню школу. Він був старший, з армії встиг повернутися, отримав саме квартиру у спадок від діда. Мати Наді переконувала дочку, що рано, адже треба вчитися далі, але Надія слухати не хотіла. Після весілля Микола пішов працювати на завод, єдиний, що в місті їх зберігся, а Надя пішла на заочне, тимчасову роботу підшукала. Житло було, і це найголовніше, грошей на життя молодим вистачало.

Згодом квартиру відремонтували, меблі поступово замінили, настав час задуматися про дітей, але в цьому плані нічого не виходило у подружжя. Коли диплом був на руках, Надія влаштувалась працювати у видавництво місцевої газети редактором, а Коля продовжував працювати на своєму заводі, де на той час справи йшли лише гірше, зарплату затримували, і Надя намагалася брати надомну роботу. То реферат комусь напише, то твір, то для інтернет ресурсу статтю. Як би не було, а без боргів з усім справлялися, а коли видавництво, де працювала Надія, закрилося, пощастило Миколі. Начальник цеху організував свою справу, і Колю покликав до себе, встати, як кажуть, біля витоків. Платити став без затримок і Микола розправив крила. Надія ж впритул зайнялася фрілансом. Весь час проводила на спеціальних інтернет-майданчиках, бралася за всі запропоновані замовлення.

Здавалося, все в родині Надії з Миколою було добре, за винятком бездітності, але Надя не здавалася, продовжувала вірити, що колись все ж таки стане мамою. Мрії її розбилися в той момент, коли одного разу Микола прийшов додому, присів на пуфику у передпокої, схиливши низько голову, і не знімаючи верхнього одягу.

– Надя, ти мені пробач, – сказав він тоді, – але я так більше не можу. Якось ми живемо. Ти за своїм комп’ютером постійно, чоловікові часу майже не приділяєш, дітей нема. Додому не хочеться йти.

Надія здивовано подивилася на нього.

– Коля, ти чого? Все ж таки добре. Тебе і вечеря завжди свіжа чекає, і сніданки готую, чистота навколо, порядок. Вечори разом проводимо.

– Перед телевізором, – посміхнувся Микола.

– А де б тобі хотілося? Якщо перед телевізором не подобається, міг би мене запросити кудись. Я сама тобі скільки разів пропонувала у парку погуляти, у кіно сходити, у кафе. Ти сам відмовлявся, все посилався на втому. Що тепер змінилося?

– Змінилося, Надю, те, що я іншу зустрів. Жінка хороша у нас працює нещодавно. Ну, сподобався я їй. Молодий. Дітей народить, можливо, якщо не в мені причина. Загалом, Надя, вона мені пропонує з’їхатися і разом жити. Ти вибач. Я ж не став тобі нишком змінювати. Відразу говорю, як є. Але тільки житимемо тут, сама розумієш, квартира моя.

Надія на той момент розгубила всі слова. Що він таке каже? Яку жінку? Навіщо? А як же Надя?

– Ти, це, Колю, йди зараз, – насилу промовила вона, боячись розплакатися в його присутності, – Я потім речі зберу і подзвоню, йди, благословення не чекай, але дай мені пару днів.

Микола мовчки підвівся і, вкотре вибачившись, вийшов за двері. Надя сама себе не пам’ятала, впала на ліжко і так лежала, не ворухнувшись, доки до квартири не вдерлася сестра.

– Надько, ти жива? – Почала вона Надію заспокоювати.

Виявилося, що цілу добу вона так пролежала, не чуючи телефонних дзвінків, не чула, як Віра дзвонила у двері, як відчиняла потім своїм ключем, який Надя їй дала про всяк випадок.

– Жива, – насилу вимовила Надія і, нарешті, розплакалася, надривно, з гіркою образою на долю.

– Та що трапилося? – хвилювалася сестра. – Ми з мамою місця не знаходимо. Хтось помер?

– Померла моя сім’я, – сказала Надя і обійняла сестру, – Коля мене покинув.

– Пфф, – голосно видихнула Віра, – велика біда, знайшла через що так вбиватися. Знаєш, що це він не тебе покинув, це він власне щастя зруйнував своїми руками. Нехай спробує ще одну знайде таку, щоб дбала про нього, як про дитинку. Ти не пропадеш, а ось як він буде далі, величезне питання. Знайдеш собі ще іншого, які твої роки, Надюшко!

– Віро, ти не розумієш, – ридала Надія, – адже я звикла до нього. Не потрібний мені ніхто інший, не зможу я з іншим. Я тепер завжди одинаком буду.

Сестра насилу заспокоїла, допомогла зібрати речі і забрала її з собою, а потім вмовила її поїхати всім разом, як раніше, на дачу у вихідні – мама, Надя та Віра. Надії насправді відпочинок допоміг. Вона вирішила, що не почне більше плакати про зрадника, нехай насолоджується своїм новим життям, а Надя, вона теж продовжить жити, але вже одна. Надія подала на розлучення, але у призначений час Микола до РАГСу не з’явився. Наді довелося звертатися до суду, але й туди він не прийшов. Сказав, що йому поки що розлучення не потрібне, даремно Надія поспішила. Однак, розвели їх і без його присутності після третьої неявки.

А невдовзі Наді посміхнувся великий успіх. Надійшло замовлення на сценарій для мелодрами. Надія з радістю взялася за завдання і вигадала сюжет на основі свого особистого життя. Режисер був у захваті від Надіної роботи, а коли фільм, який зняли дуже швидко, набув великої популярності, Надії запропонували роботу на постійній основі. Тепер вона займалася лише сценаріями, за які платили їй, за її поняттями, нечувані гроші. Минуло два роки. Життя Надії хоч і йшло тепер по-новому, про Миколу вона часто згадувала. Як він? Щасливий, мабуть, раз навіть не дзвонить і не приходить. Але якось Надя зустріла в супермаркеті дружину Коліного друга, яка розповіла, що Колька на себе став не схожим. Змарнів, постарів навіть.

– Що ж дружина молода до такого допустила? – Запитала Надя, а знайома рукою махнула.

– Який там, адже він з нею давно вже розлучився. До нас тоді з коньяком прийшов, сиділи з моїм до опівночі. Все винив себе, що тебе так образив. А піти боявся, був упевнений, що не вибачиш. Він і тепер шкодує, сохне, а поговорити з тобою все не наважується. А ти, дивлюся, цвітеш уся?! Зустріла когось?

Надія похитала головою.

– Мені й одній непогано…

А вдома знову плакала про Колю. Тільки тепер вона не думала, що він там без неї щасливий, вона шкодувала, що він не прийшов до неї, не покаявся. Миготіли навіть думки зателефонувати йому, так, між іншим, але вона їх відразу відкидала. Але як тільки задзвонив телефон, і на екрані висвітлилося ім’я Колі, Надя відразу відповіла, намагаючись вгамувати радість, що захлеснула.

– Надю, я так радий тебе чути. Світлана розповіла мені, що тебе бачила, і я зумів перебороти свій страх, набрав твій номер. Як ти?

– Все добре. – відповіла, а серце шалено стукало в очікуванні чогось більшого.

– Я так хочу тебе побачити, ти не уявляєш, Надю.

– А хіба хтось тобі забороняв мене бачити? – Запитала і прикусила язик.

– Ніхто, – відповів Микола з неприхованою радістю, – я сам, боявся, що проженеш. А можна я зараз приїду?

– Приїдь.

Приїхав він із великим букетом білих хризантем та улюбленим тортом Надії, а після чаювання відвіз Надю з собою. Надія того дня почувала себе найщасливішою на світі. Коля клявся, що це була помилка, що він продовжував весь час Наденьку свою любити, але все не міг наважитися до неї повернутися, бо образив її сильно. Загалом, гарно говорив і Надія, яка мріяла, щоб він повернувся, вірила кожному слову. Про те, що подружжя офіційно розлучене, вона якось не думала навіть. І Миколі нічого не говорила про розлучення. А коли згадала, вирішила так все і залишити, адже він переконає її, що треба знову розписатися, а навіщо? Хто знає, раптом йому знову шлея під хвіст потрапить. Так і мешкали. Коля похвалився, що так і працює в колишнього начальника цеху. Той розширюється, Миколи тепер поставив старшим над трудягами, зарплату підвищив.

— Отже, заживемо тепер, Надюшка,— говорив він, обіймаючи жінку.

А Надя лише посміхалася. Вона тепер мала доходи в десятки разів вищі за його зарплату, але хвалитися цим не хотілося. Надія хоч і любила Миколу, але варто було згадати його зраду, його слова, уявити, як він радів новим враженням з іншою, їй не хотілося відкривати перед ним душу навстіж, як це було колись. Тепер вона обережно ставилася до нього, чекаючи щоразу удару в спину. Через пару років у Наді було стільки накопичень, що вона змогла купити квартиру, щоб здавати в оренду. А ще за кілька років купила будинок, куди вони переїхали. Усіми справами займалася Надя, Микола не втручався, посилаючись на те, що в неї кращий смак, якому він довіряє, а він на роботі так стомлюється, що тільки мріє дістатися диванчика.

Надію засмучувало тільки те, що йшли роки, а дітей у них з Колею так і не було. Звісно, ​​поступово вже й віра згасла в те, що колись у будинку з’явиться малюк, а тут ще проблеми зі здоров’ям почалися. Збій циклу, нудота. Лікар, який поставив їй діагноз безпліддя, повідомив, що всі ознаки ранніх змін у жіночому організмі. Але коли одного ранку Надя не змогла навіть з ліжка встати, вона всерйоз занепокоїлася і вирішила пройти повне обстеження, в ході якого і дізналася про свою довгоочікувану вагітність, але не все було так гладко, як хотілося, все-таки, пізня вагітність і до того ж, перша. Лікарі запропонували спостерігати у стаціонарі, і Надя не заперечувала. Колі нічого не почала говорити, бо образилася на нього після останньої сварки. Надя відчувала себе так погано, а він вимагав до себе підвищеної уваги, от і довелося висловити йому все, що думала в цей момент. Поводився так, ніби все навколо нього має крутитися.

А тепер він сидів на її ліжку в лікарняній палаті і, дізнавшись про її «швидку смерть», вимагав переписати на нього все майно. Усередині все скипало від злості на цю людину, але Надя не хотіла нашкодити дитині. Як вона могла любити цю людину?! Недарма кажуть, що раз зрадив, ще не одного разу виявить свою капосну сторону. Ось і Коля…

– А знаєш що, любий! – Зважилася Надія, взявши себе в руки, – По-перше, ти мені зовсім не чоловік вже давно, і в офіційному шлюбі у нас нічого не було куплено, до твого відома. По-друге, все те, про що ти говориш, куплено на мої гроші. По-третє, я вмирати ще не збираюся. У моїх планах довге і дуже щасливе життя, але цього разу точно без тебе. А тепер забирайся звідси, і щоб до мого повернення додому там твого духу навіть не було!

– Ти що несеш? – Піднявся Микола, – Я твій чоловік! А квартиру і будинок, в якому ми живемо, ти в шлюбі купила, я тобі згоди на розлучення не давав, тож голову мені не мороч!

– Нас розвели офіційно, без твоєї згоди! Досить жити ілюзіями. Не дарма я розлучилася з тобою тоді, не дарма. Щоправда, свідоцтво про розірвання шлюбу я й досі не одержала, але це не біда. Головне, що є рішення суду і ти мені з того моменту ніхто!

Микола стояв, ніби вкопаний якийсь час, потім різко розвернувся і, пообіцявши відновити справедливість, вискочив з палати, як ошпарений. А Надя замислилась, дивлячись йому вслід. Дитина ця буде тільки її, а Коля навіть не дізнається про її існування. Тепер вона була впевнена, що страждати по ньому більше точно не буде, негідною людиною виявився він, ось тільки шкода, що після першої зради вона не змогла від нього відмовитися. Хоча тоді б не було у Наді малюка. Все-таки все відбувається невипадково.

– Упораємося, – прошепотіла Надія, провівши рукою по животу, – Я зможу тебе любити за двох.