Якось зранку я вийшла надвір і помітила у сусідки стареньку. Вона була згорблена і зморщена, присіла під навіс на лавку. Зважаючи на все, заснула на свіжому повітрі.

Мені це здалося дивним, бо рідних сусідка не мала. Вона з чоловіком так і не завели дитину, а рік тому вона померла після довгої хвороби. Звичайно, сумно їй було однією та нудно. Залишилася на старості одна. Але роки ще не ті, щоб зневірятися. Довелося їй упокоритися з таким станом речей.

Вона вирушила до сусідки, щоб з’ясувати все про гостю. Бабуся була вихована, назвалася Марусею Веніамінівною, тільки сильно балакати не стала зі мною. Сусідка мені повідомила потай, що у неї стрес. Син відмовився від неї, тож у душу до неї краще не лізти.

Все своє довге життя вона пропрацювала у концертній залі. А її чоловік — професор. Викладав у інституті. Вона була в курсі його історій із студентками, тільки не хотіла руйнувати родину. Тож дивилася на все крізь пальці і не скандалила.

Єдиний син і робота забирали в неї більшу частину часу. Ще вона працювала вдома – викладала музику.

Синок підріс, відучився і одружився. Народилася внучечка, яку Маруся Веніяминівна дуже любила. І тут чоловік вирішив піти від неї до іншої жінки, але не розлучився.

Син та його дружина працювали, розкручували бізнес, тому її часто не відвідували. Натомість підкидали онучку. Старість підкралася непомітно. Настав час, коли чоловіка його співмешканка вигнала і той повернувся. Після молодої жінки йому його дружина здавалася старою, і це його їло зсередини. Йому було важко перебувати з нею поряд. Він усе сподівався знайти когось молодшого.

У сина на той час з’явився свій заміський будинок. Просторий та великий. Батько почав просити його, щоб він забрав матір до себе. Син був непроти. Та й дочка його добре ставилася до бабусі. Тільки от чоловіка…

Вона ні в яку не погоджувалась з тим, щоб у її будинку жила якась стара і смерділа. Син спочатку прикрикнув на дружину, адже йдеться про його матір, тож житиме вона з ними.
Ну добре. Тільки нехай твій батько переписує своє житло на онуку. Раптом зійдеться з кимось і тоді ми нічого не отримаємо з тієї квартири.

Щоб догодити хоч якось дружині, син переговорив з батьком і він обіцяв переписати квартиру на онуку.

Довелося Марусі Веніяминівні переїхати до сина. Та й у цьому нічого поганого — адже свіже повітря, природа, рідні люди. Чоловік довго не сумував – незабаром у нього з’явилася коханка. А документи оформляти він не поспішав.

Дружина продовжувала гризти чоловіка і зриватися на свекруху. Вона сиділа вдома і постійно намагалася принизити стару, репетувала, піднімала руку. Синові мати нічого не казала. А внучка потурала матері. Після такого ставлення Маруся Веніяминівна почала істерити та вимагати, щоб її повернули додому.

Син набрав батька, але той категорично відмовлявся приймати матір — уже мешкав не сам. А донька з дружиною наполягали, щоби він відвіз бабусю. І тоді він вирішив домовитися з будинком для людей похилого віку. Сусідка моя дізналася про це. Як з’ясувалося, вона знала Марусю Веніяминівну. У результаті їй стало шкода стареньку, тож вона домовилася з її сином, щоб той перевіз її до неї. Той обіцяв давати гроші регулярно. І просив регулярно йому віддзвонюватись.

Привіз він маму потай. Умови йому сподобалися. Обіцяв приїжджати в міру можливості. Ну, це ще видно буде. Ось так іноді трапляється, коли чужа рідна людина дорожча, ніж свої. Куди ще старому подітися? Тільки ефект бумерангу ніхто не скасовував. Батьків треба берегти.

Будьте добрішими, людянішими, ріднішими своїм близьким.