Явище урбанізації – зростання значення міст у розвитку суспільства – активно відбувалося в минулому столітті та набирає ще більших обертів у ХХІ-му. Та якщо кілька десятиліть тому не йшлося про занепад містечок, то нині на фоні різкого зменшення чисельності сільського населення його відтік відбувається не до райцентрів, а до великих міст. У розрізі Прикарпаття – це розбудова швидкими темпами Івано-Франківська. 

Наразі не торкаємося теми вимушених переселенців, які чисельно додали населенню Івано-Франківська десь кілька сотень тисяч постійних чи тимчасових жителів. Бо тенденція до розбудови обласного центру спостерігалася й до великої війни. Зрештою, як і скрізь в Україні. 

Однак зміна чисельності населення неодмінно призводить до змін у системі землекористування, дорожньому та архітектурному містобудуванні, створенні додаткових зелених зон та загалом місць відпочинку, та й багато іншого. 

А як із селами?

Хто пригадає, якою була дорога на під’їзді з Тисмениці до Івано-Франківська ще кілька десятиліть тому? Отож – вона мала роздільну зелену смугу. А зі збільшенням населення обласного центру і транспортного потоку дорога Н-18 Івано-Франківськ – Тернопіль тепер чотирисмугова. Ця магістраль є продовженням вулиці Тисменицької та бере початок від перехрестя Тополиної села Угорники та Юності в Микитинцях. 

Логічно думати, що сільське населення певним чином змінює обличчя міста. З цього приводу спілкуємося із Юрієм Лозовенком, спеціалістом із транспортного планування компанії ORESUND.  

“Складне питання, філософське: не так про раціо, а про емоцію та рефлексію, – зазначає Юрій. – Ясна річ, що Франківськ не може бути селом з точки зору об’єктивної реальності, бо все-таки це міське населення. Але якщо говорити про підходи до керування, про те, куди рухається місто, куди рухається громада – іноді думається, що Франківськ дійсно перетворюється на село. Це ми бачили на прикладі дотації сільському господарству: колгоспні поля з’являються тепер, коли совок, здається давно помер. Тобто не приватні фермерські поля, з яких місто може отримувати податки і заробляти, а комунальні поля, які є збитковими. Це я припускаю за інформацією про врожайність сої на тих ділянках. Тобто про який розвиток міста можна говорити, коли розвивається переважно сільська місцевість? Ясна річ, зараз військові часи, в принципі, немає таких далекоглядних планів і рішень, але місту бракує візії: глобально, куди рухатися і що творити”.

На думку співрозмовника, розвиток Франківська йде самоплином. Мовляв, загалом не відчувається розуміння, що саме місто хоче отримати.

“У нас громадський транспорт з’являється не за розрахунком транспортників, а за запитом людей, – додає Юрій. – Типу такого: зробіть нам автобус до такого-то села, і міський голова робить. Має бути розрахунок, чи маршрут буде пасажиромістким і рентабельним. Багато маршрутів, а мало автобусів на них. Можна було зробити систему пересадок: менше маршрутів, але кожні 5 хв ти пересаджуєшся по тій же “Галці”, яка протягом 40 хв дає можливість їхати в будь-який напрям міста за 1 оплату”. 

Співрозмовник додає, що об’єднання громад відбувалося не з точки зору економіки, соціально-економічних зв’язків. Бо є села, які економічно та соціально пов’язані, ті ж Загвіздя, Підлісся, що впритул до Франківська, а не входять до міської громади. 

“А Ямницька громада пов’язана комунальним тролейбусним маршрутом, який їздить до чужої громади за гроші містян Франківська, – наголошує Юрій. – Водночас у нас є дуже віддалені села, до яких пішов громадський транспорт, і вони стали єдиним громадським цілим. Місто не мало з ними соціально-економічного зв’язку: це сільські території Камінного, Узина, які до об’єднання варилися у своєму соку. А природна агломерація, сформована роками чи навіть століттями, не працює. Немає дешевого сполучення із сусідніми селами: в нас погано налагоджена комунікація з тією ж Ямницькою громадою, яка безпосередньо примикає до Франківська. Угринівська громада – це фактично суцільна лінія забудови з містом на карті, але туди немає громадського транспорту, який ходив би нормально. Банально: щоб із Клузіва потрапити умовно до торгового центру “Велес” за 3 км, маєте зробити 10-кілометровий гак через Пасічну”.  

Локальні точки тяжіння

“Попри ті рекомендації, які ми як спеціалісти робили на замовлення Теплого міста та інших організацій, ми не бачимо їх реалізації, – акцентує Лозовенко. – Наприклад, коли відновлювали пошкоджений пішохідний міст через Бистрицю Солотвинську, ми рекомендували розширити і зробити його доступним для маломобільних груп, щоб нарешті став велопішохідним, а не просто дуже вузька пішохідна стежка… Коли бачиш такі процеси, розумієш що є криза управлінська, інституційної спроможності. Але місто витрачає гроші на підкуп виборців, роздаючи безкоштовно набори то пенсіонерам, то іншим соціальним верствам населення. Таке враження, що то не кошти платників податків, а міського голови чи міськради. Попри те, немає візійного розвитку”. 

На запитання щодо Угорників співрозмовник зазначив, що з точки зору просторового планування логічно, що це село входить до міської громади. Це вже єдина урбанізована територія як-от Крихівці, Вовчинець. Хоч Угорники, як відомо, десь пручалися. 

Не має ж повторитися ситуація з Ірпенем і Бучею: на їхній межі є паркан. Хоч це єдиний соціальний організм, але вони між собою воюють. Так само Дніпро і Слобожанське: це окремі громади попри те, що їх об’єднує спільна вулиця і ходить міський громадський транспорт. Тож це питання винятково політичне. З точки зору чисто економічної логічно, що громади мають об’єднатися навколо якоїсь спільної економічної бази. 

“Якщо в нас навколо Івано-Франківська є села та містечка, які економічно тяжіють до міста, то мали б мати якусь спільність, – каже Юрій. – Зручніше організовувати інфраструктуру, громадський транспорт, пішохідний та велосипедні зв’язки і продумати спільно організацію руху та планування транспортних потоків. Якщо вже говорити про мобільність, бо це моя сфера, то треба думати про спільний просторовий розвиток: де ми будуємо, де ми розвиваємо виробництво, як плануємо локальні точки тяжіння. Тобто щоб не всі їхали винятково в центр, а щоб у тих же Угорниках був локальний центр, куди можуть приїхати мешканці, наприклад, тих же Майзлів. Ось, власне, в цьому й полягає суть цієї об’єднаної громади: що громада планує свій розвиток, що громада планує свою візію, своє розуміння, як вона може отримати максимальний ефект від мінімальних вкладень”.  

Продовження цієї тематики – в наступній публікації. Водночас запрошуємо до полеміки фахівців із містобудування, управлінців та громадськість. Буде гаряче!

Читайте також:

Читайте нас у тг