Відносини з чоловіком зіпсувалися півтора року тому. Причиною стала дріб’язкова суперечка щодо імені для нашої доньки. Чоловік та його мати наполягали, що дівчинку потрібно назвати Ізольдою. Уявіть собі: Ізольда Іванівна. Як на мене, це звучить абсурдно і зовсім не підходить для дитини. Коли я прямо сказала про це, почався скандал.

Свекруха не стримувалася в образах:

— Мій син має такі ж права на вашу дитину, як і ти! Він її годуватиме, одягатиме, а тому ім’я обирає лише він! А ти хто така? Утриманка без права голосу! — гриміла вона.

Чоловік лише підливав масла у вогонь:

— Рито, ти не розумієш. Мама все життя мріяла назвати доньку Ізольдою. Це її давня мрія! І ти не можеш просто так перекреслити її бажання через свою впертість!

Я не стрималася й відповіла саркастично:

— Ну що ж, якщо так, то давай називати нашого сина Трістаном. Це ж чудово доповнить Ізольду. А чому твоя мама не здійснила свою мрію за рахунок своєї дитини? Настю називати було простіше? Моя донька не повинна страждати через її фантазії.

Ці слова викликали ще більший шквал емоцій:

— Жодної копійки ти від нас не побачиш, якщо внучка не буде Ізольдою! Ні гроша, чуєш?! — закричала свекруха.

— Тоді залиште свої копійки собі. Ми проживемо й без вас! — я рішуче зачинила двері орендованої квартири.

Незабаром народилася моя донечка. Пологи пройшли чудово, і на світ з’явилася моя радість: 52 сантиметри щастя й 3660 грамів любові. Моя Маша. Однак ні батько, ні його мати так і не проявили жодного інтересу до дитини. Ми з Машенькою оселилися у моєї мами, яка допомагала нам у всьому. Я вирішила принципово подати на аліменти, оскільки чоловік, як мінімум, мав відповідати за свою роль у появі доньки на світ.

Свекруха подзвонила лише раз після пологів і холодно запитала:

— Ти ще не передумала щодо імені?

Після моєї відмови вона просто кинула слухавку.

Я не поспішала подавати на розлучення. Спочатку чекала, що чоловік схаменеться, потім — що свекруха змінить свою думку. Але з появою Маші я почала насолоджуватися спокоєм. Ніхто не роздавав порад, не порівнював мене з «ідеальною мамою» і не розкидав шкарпеток по квартирі. Моя мама втручалася лише тоді, коли хотіла погратися з онучкою.

Коли Маші було шість місяців, подруги вмовили мене прогулятися на теплоході. Спочатку я відмовлялася, але мама наполягла:

— Іди, Рито. Ти молода, гарна. Провітрися, може, навіть когось зустрінеш.

— Мамо, я заміжня. Навіщо мені когось шукати? — засміялася я.

— Повітря тобі точно на користь, — впевнено відповіла вона.

Її слова виявилися пророчими. На теплоході я познайомилася з Віктором. Він удівець із семирічним сином. Ми проговорили весь вечір. Здавалося, що знаємо одне одного все життя. Наприкінці вечора ми обмінялися номерами телефонів.

Наше спілкування стало щоденним: переписки, прогулянки з дітьми, походи в кафе. Чоловік залишився у минулому, я не згадувала про нього. Через пів року знайомства Віктор запропонував нам із Машею переїхати до нього. І тоді я зрозуміла, що час закрити минулі стосунки.

— Ваню, нам треба зустрітися, — сказала я, набравши номер чоловіка.

Він прийшов на зустріч задоволений, як кіт, що наївся вершків.

— Що, передумала? Мама казала, що ти повернешся. То де моя Ізольда?

— Я прийшла обговорити розлучення. Будемо через суд чи РАЦС? — холодно запитала я.

— Ти завела когось, так? От маму слухати треба було! — обурився він.

— Все зрозуміло. Розлучення через суд. Передавайте мамі привіт, — відповіла я й вийшла.

Увечері подзвонила свекруха, почала сипати звинуваченнями, але я навіть не слухала — просто поклала слухавку.

Повернувшись додому, я побачила, як Віктор заколисує Машеньку. Тим часом його син визирнув із кухні:

— Тітко Рито, а млинці будуть? Інше мій живіт їсти не хоче!

Ми з Віктором розсміялися, він підхопив мене на руки й поніс на кухню. Нарешті, я відчула справжнє щастя.