https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/ne-vstygla-ya-zayihaty-v-ridne-selo-a-sestra-vzhe-groshi-prosyt-dumaye-shho-v-italiyi-vony-z-neba-padut-a-sama-kolys-lyshyla-mene-ni-z-chym/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я в сім’ї була молодшою з трьох сестер. Старша Катерина померла зовсім юною, розбилася з хлопцем, коли додому з міста поверталась. Мати ледве пережила таку страшну трагедію. Ми її підтримували, як могли.

Середульшою була Надя. Вона завжди відрізнялась сильним характером. За всіляку ціну досягала наміченої цілі. А я, наймолодша, смиренно залишалась в тіні сестер. Катя мене любила, найближчою людиною на світі була, я мріяла стати схожою на неї. А Надя нам заздрила, бо з нею ніхто дружити не хотів. Навіть після гибелі старшої сестри ми не зблизились.

Всього в 19 років Надя вийшла заміж. Чоловік в неї був звичайний сільський робітник. Часом, чарочку любив перехилити чи нагримати на дружину. Але і його зрозуміти можна було, з такою не кожен витримає. Незабаром у них з’явилися діти, один за одним, трійко хлопців. 

Я ж була одна, і не планувала виходити заміж зовсім молодою. Натомість поїхала на навчання. Мої плани на життя змінив всього лише один дзвінок від Наді:

– Мами більше нема. Померла вночі.

Я не могла кілька днів відійти від шоку, адже мама не була старою і здавалась ззовні міцною. Але серце підвело, що зробиш. Тата, до слова, вже давно не було.

Я приїхала на похорон, де і дізналася, що покійна мати всю господу, будинок, землі і худобу залишила Наді. Вирішила, що раз у неї діти, то їй більше треба. Мені було неймовірно прикро. Як так? Зрештою, сестра вже влаштувала своє життя, а мені що робити? Самотня та бідна. Грішним ділом, подумала, що Надя запропонує мені допомогу.

– Надю, ти ж розумієш, що це не справедливо?

– Ти що не бачиш, як мені важко. Три дитини треба на ноги поставити, вивчити. Мама це розуміла. А ти що? Втекла в місто і нас залишила! Ось там і шукай роботу, може, багатого хлопця зустрінеш.

Ображена і засмучена я повернулася на навчання. Вирішила, що зроблю все можливе, щоб досягти успіху. Згодом знайшла роботу, де і познайомилася з гарним хлопцем. Вітя здавався добрим і порядним. Але, коли я завагітніла, він втік.

– Все, тепер ти в село ані ногою. Уявляєш, що люди скажуть! – казала Надя.

Ніякої підтримки від неї я не дочекалася. Врятувала мене подруга, яка взяла мене до себе. Коли я народила — саме Таня стала хрещеною Сашка і в усьому мені допомагала. Якось жили та справлялися. Одного дня подруга мені запропонувала:

– Слухай зараз усі в Італію їдуть на заробітки й там життя влаштовують. Поїхали разом. Коли одна на роботі буде — інша з Сашком сидітиме. І так по черзі. Це єдиний шанс заробити.

– Знаєш, Таню, а давай!

Ми покинули все і майже без речей поїхали. Спершу дуже важко було, навіть думали повертатися. Але згодом знайшли житло і роботу. Працювали тяжко, але й заробляли добре. Так минуло 15 років. Сашко виріс гарний і розумний. Таня вийшла заміж за заможного італійця. До рідного села я приїжджаю вкрай рідко. Кілька років тому почала частіше телефонувати мені Надя.

– Привіт, як ти? Я так скучила! Зовсім нас знати не хочеш!

– Та чого? Просто багато роботи

Згодом зрозуміла, чому сестра з’явилася. Вона почала розповідати, що її чоловік хворий, ще й п’є. Сини непутящі. Лише один має пристойну роботу. Натяк більш ніж зрозумілий. 

Мені все ж стало шкода сестри. Живе все життя в селі, нічого не бачить, важко працює. Почала їй регулярно гостинці передавати. Часом одяг якийсь гарний, або ж 200 євро, як допомогу. Та потім Надя почала відкрито вимагати гроші.

– Ти їжу не висилай, краще гроші. А ми тут вже купимо, що треба.

Мій Сашко був проти того, щоб я допомагала сестрі. Він знав нашу історію і все вже розумів. 

Цьогоріч влітку я вирішила приїхати додому, хотіла показати синочку рідне село, щоб знав, де його коріння. Надю попередила. Та щоб не жити в неї зняла номер в готелі в сусідньому селі.

Не встигли ми перетнути кордон, як мій телефон почав дзвонити. Надя просила зупинитися в них. Але водночас постійно нагадувала, що в неї зовсім грошей нема і нічого їсти. Коли ж ми приїхали відкрито сказала:

– Бачиш, як ми живемо. Це тобі не Європа — село…

– Нічого, тут гарно! Ми ж завжди так жили.

– Та ти що. Хіба десь у світі так бідують? Слухай, я хочу в тебе позичити грошей. Маю санвузол будувати. Бракує 2 тисячі євро, бо ж треба вже гарно зробити. І вам, коли будете приїжджати, теж буде зручніше.

Мені було дуже неприємно, що сестра зовсім не цікавиться моїм життям, а відразу гроші вимагає. Я важко працюю, щоб їх мати. Не хочу їй допомагати. Вона мене колись покинула. Хіба я їй щось винна?

А як вважаєте Ви? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”.