Вітальня родинного дому була наповнена напругою, яка висіла в повітрі, мов невидимий туман. На старому дерев’яному столі лежали документи, розділені між дітьми, і спадок, який мав символічне та матеріальне значення для кожного з них. Серед цих предметів був старовинний сервіз, що належав бабусі, та безліч інших дрібних речей, котрі тепер стали причиною конфліктів.

Ольга і Настя сиділи одна навпроти одної, а між ними лежала безліч паперів і предметів, що символізували спадок, який дівчата вважали своїм правом. Від того дня, як мати залишила цей світ, їхні стосунки змінилися, і тепер вони стояли на межі нової етапу — етапу розбрату.

Втрата мами, хоч і не була несподіванкою, оскільки її хвороба тривала давно, залишила в душах дочок гіркоту й смуток. Спадщина, яку залишила після себе мати, стала полем бою, на якому кожна з сестер боролася за своє місце.

Ольга завжди відчувала, що вона більше відповідальна, що їй належить головна роль у родині. Як старша, вона часто брала на себе всі важливі питання і прагнула допомогти, навіть якщо для цього потрібно було їхати з іншого міста і витрачати свої сили та кошти на лікування матері. Вона жертвувала не тільки часом, але й власними силами, щоб у матері було все необхідне.

Настя, у свою чергу, залишалася в рідному місті і щодня доглядала за мамою, допомагаючи їй у всьому, від приготування їжі до моральної підтримки. Вона часто відчувала, що її роль менш важлива в очах сестри, адже Ольга завжди була тією, хто приносила гроші та організовувала лікування. Настя хотіла, щоб сестра зрозуміла, що її турбота не менш важлива, ніж гроші.

— Ти думаєш, що ти зробила більше? — промовила Ольга, її голос тримав в собі гнів і розчарування. — Я займалася всіма організаційними питаннями, забезпечувала лікування. Ти тільки чекала, що все буде готово!

Настя стискала руки, намагаючись не піддатися емоціям. Вона знала, що сестра завжди була лідером, але зараз її слова боляче ранили.

— Ти не розумієш, Ольго, що мама цінувала не тільки гроші. Я була поруч, я тримала її руку, коли їй було важко. І це теж важливо. — Її голос був спокійний, але кожне слово дзвеніло правдою.

— І що з того? — у відповідь викликала Ольга, її очі блищали від роздратування. — Ти не займалася організацією. Моя допомога була вирішальною, щоб мати почувалася краще!

— Я не кажу, що твоя допомога не важлива, — Настя спробувала пояснити, — але ти не можеш ігнорувати, що моя щоденна присутність теж дала мамі сили.

Мовчання заповнило кімнату, кожна з сестер обдумувала почуте. Ольга, хоч і розуміла правоту сестри, не могла просто відпустити своє почуття відповідальності.

— Мабуть, ми обидві зробили те, що могли, — нарешті сказала Ольга, намагаючись знайти в словах примирення.

— Так, — погодилася Настя, — тепер давай розберемося з цим спадком, щоб кожна відчула, що її вклад цінується. Ми обидві зробили те, що могли, кожна по-своєму.

Тиша, яка залишилася, тепер не була наповнена ворожнечею. Вона несла в собі розуміння того, що кожна з сестер дала частинку себе, щоб підтримати матір у її останні дні. І хоча цей спадок був матеріальним, його справжнє значення залишалося в спогадах, у душевній підтримці і любові, яку вони обидві дарували своїй матері.