На той момент я працювала на невеликому виробництві, але через нестабільну ситуацію його швидко закрили, всіх працівників розпустили. Іншу роботу знайти було складно. У нашому містечку й так небагато вакансій, а тут ще й криза. Довелося приймати важке, але єдине правильне рішення – їхати за кордон.

6 років я працювала у Польщі на заводі. Спочатку було нестерпно: довгі зміни, постійний шум, спина і руки не витримували. Жила у гуртожитку, в кімнаті зі мною ще мешкало 5 жіночок. Але знала, що все це заради майбутнього Іринки. Всі гроші йшли на її навчання, і лише останнім часом вдалося відкласти трохи на квартиру.

Цього літа купила їй невеличку двокімнатну у новобудові. Правда, ЖК ще будується, а ремонт – то вже справа майбутнього. Але район хороший, тим паче, що поруч є і школа, і дитсадок (це вже на майбутнє, коли народяться дітки). Найголовніше – є велике укриття. 

– Ой, Світлано, дивися, аби зять женився не через квартиру, – якось зауважила мені подруга-заробітчанка, коли зустрілися на зміні.

–  Знаєш, зараз хлопці розумні. Побачив, що мама за кордоном гарно заробляє, і думає: “О, буде де жити!”

– Та ну, Людо, Ірина не така. Вона б собі абикого не обрала, – відповіла, хоч слова її зачепили.

Скільки ж таких історій доводилося чути. Квартири, куплені важкою працею, ставали приводом для шлюбу. Чоловіки, які вдавали любов, потім залишали дружин з дітьми. У серці засів неприємний осад.

Ще до Різдва Іринка повідомила, що Максим зробив їй пропозицію, тому після свят якраз вирішила приїхати на сватання.

Максим – її одногрупник колишній, а зараз працюють разом на роботі. Іруся його дуже вихваляла. Таке враження, наче то не звичайний Максим, а справжній Аполон чи Зевс! 

Але мене трохи насторожило, що про нього дізналася тільки зараз, хоча донька завжди була відвертою зі мною. Тому вирішила: поїду, подивлюся на хлопця, на його сім’ю, і тоді вже вирішуватиму, чи варто поспішати з подарунками.

Ми приїхали до їхнього села 26 грудня, взяли гостинці, куті домашньої, пампухів

Хата Максима одразу мене засмутила. Здалеку вона виглядала, як стара літня кухня, які ще будували років 50 тому. Паркан похилився, а туалет на дворі. Води в хаті не було, доводилося носити з криниці. Коли ми зайшли всередину, я помітила, що хоч і прибрано, але все старе, вицвіле, і в повітрі відчувався запах вогкості. З вікон дуло, було холодно навіть у шкарпетках по підлозі ходити. 

– Світлано, я сама його підіймала, – почала розповідати мама Максима. – Чоловік давно помер, а я залишилася з ним і лежачою мамою. Щодня бігала на три роботи – і доярка, і прибиральниця на фермі. А ще шила трохи щось сусідам. Як могла, відкладала, аби хоч якусь освіту дати синові.

Слухаючи її, розуміла, що переді мною сильна жінка, яка все життя віддала синові. Та потім думка про сваху Наталію Василівну в мене різко змінилася. 

– А що ви, свахо, дітям дасте? Яке придане буде? А я ще знаю, що ви квартиру будуєте. То який там ремонт буде? – несподівано запитала сваха.

У кімнаті запанувала тиша.

– Вибачте, але я не збираюся повністю оплачувати весілля. Ну можу хіба за наших родичів дати, але..

– Ви ж і так на заробітках, – звернулася до мене, – могли б і весілля оплатити. Ми вже й ресторан вибрали, список гостей склали…

– Що?! А з яких це пір вирішуєте, на що маю витрачати свої гроші?!

– Ну як ? Ви ж хочете, щоб діти жили нормально! – нахабно відрізала, – Або хай ідуть у вашу квартиру, або весілля за ваш рахунок. У нас таких грошей немає.

Максим мовчав, дивлячись у стіл. Тут зрозуміла, що це не просто сімейка, а майбутній тягар для моєї доньки. Я розумію, що зараз в Україні складно. Але не треба втрачати совість та бути такими нахабами! 

Дорогою додому Іринка плакала:

– Мамо, як тепер все буде? А якщо Максим зі мною розійдеться?..

А я мовчала. Хотіла перестрахуватися, а замість цього все лише ускладнила.

Тепер я вже не впевнена, що мій страх був безпідставним. Хоча через ті гроші боюся зруйнувати щастя доньки. 

А як ви вважаєте ?