– Ви ж розумієте, молода сім’я має жити окремо. Ну скільки вам одній треба? Там є і кімната, і кухня, а на свята будете до нас приходити, – стала щебетати Лариса
– Твоя мама може і в літній кухні пожити, – каже Лариса, моя невістка.
– Я не можу їй цього сказати. Вона ж образиться, – проситься мій син Іван.
– Нічого тобі не можна довірити, – каже невістка. – Тоді я сама спробую її переконати, думаю, що мені вдасться, адже ми з нею як-не-як подруги, – сміється.
Я вже й не рада була, що почула цю їхню розмову. Так відразу стало неприємно, що мені аж в горлі пересохло. Які бувають підлі люди!
Я з невісткою своєю і справді зналася ще до того, як вона зійшлася з моїм сином. Ми з нею обидві були заробітчанками. В Італії всі ми стаємо подругами одна одній, незалежно від віку.
Рим став моїм другим домом ще 20 років тому, я однією з перших з села поїхала на заробітки. У мене є двоє синів, і ростила я їх сама, без чоловіка.
Коли діти виросли, щоб їм допомогти, я в Італію подалася. Першим одружився мій молодший син. Він завжди був шустріший, ніж старший.
Я приїхала додому, зробила весілля, і подарувала молодятам ключі від новенької квартири, бо в селі син жити не захотів.
Коли молодший син вже був прилаштований, я вирішила, що пора подбати про старшого. Запитала, чи він, як і його брат, хоче квартиру, чи хоче жити в селі.
Іван у мене дуже скромний, хороший, добрий, він сказав, що волів би жити біля мене в селі.
Ми з ним порадилися і зрозуміли, що немає сенсу відбудовувати стару хату, вона вже надто в поганому стані – краще будувати нову з нуля.
Так ми і стали робити: я заробляла в Італії гроші і висилала їх старшому сину, а він вже керував будовою.
Все вийшло добре, тепер у нас найкращий будинок в селі. Іван виявився добрим господарем, все зробив до ладу, от тільки ніяк у нього не складається з особистим життям, через що я неабияк хвилювалася. У молодшого сина діти вже вчаться в старшій школі, а старший залишався неодруженим.
З Ларисою я познайомилася в Італії. В неділю ми в Римі зустрічаємося в парку на Ребібії, і одного разу серед заробітчанок була і Лариса.
Рекламне зображення
Вона розповіла нам свою історію про те, що була одружена, але чоловік знайшов собі іншу, а її попросив піти і з його хати, і з його життя. Так Лариса в Італії і опинилася.
Жінка вона була красива, енергійна, я би навіть сказала, що занадто. І я собі подумала, що непогано було б познайомити мого сина з нею. Так, вони зовсім різні за характером, але може це і на краще, бо ж мій син спокійний, йому треба, щоб ним хтось керував.
Одним словом, здійснила я свою задумку. Ми разом з Ларисою взяли відпустку і поїхали в Україну. А потім я її до себе в гості покликала, і вона прийшла. Іван нічого не підозрював. Лариса йому сподобалася, вони обмінялися номерами телефонів, а далі вже самі розвивали стосунки.
Через пів року Лариса мені сказала, що їде додому, бо мій Іван зробив їй пропозицію.
Новині цій я дуже зраділа. Поїхала разом з нею. Зробила за свої гроші їм весілля, і молодята стали жити у мене вдома.
Лариса невдовзі мені зателефонувала і повідомила ще одну радісну новину – вона дитину чекає. То моїй радості вже зовсім не було меж.
Всі гроші я віддавала старшому сину з невісткою, аби лише все у них було добре, і щоб вони ні в чому не потребували.
А нещодавно я теж вирішила повертатися додому назавжди, бо ж вічно заробітчанкою я не можу бути. І тут вилізло справжнє відношення Лариси до мене – невістка не хоче, щоб я жила разом з ними у новому будинку, вона пропонує мені заїхати в нашу стару хату і жити там, щоб їм не заважати.
– Ви ж розумієте, молода сім’я має жити окремо. Ну скільки вам одній треба? Там є і кімната, і кухня, а на свята будете до нас приходити, – стала щебетати Лариса.
Я вже була готова до цієї розмови, бо ж мала необережність все почути, тому взяла себе в руки і спокійним тоном все пояснила:
– Ларисо, це мій дім, і я тут господиня. А ти на свій ще не заробила. Тому це ти в мне живеш, а не я у тебе. Тобі зрозуміло? – поставила я невістку на місце.
Вона образилася і пішла, вже кілька днів зі мною не розмовляє. Може це і занадто, може я перегнула палицю, але як інакше я мала це зупинити? Я ж зрозуміла, що син за мною не заступиться, тому сама себе захистила.
А як ви вважаєте, я правильно зробила?