Моя дочка не змогла жити поряд з нашим зятем, адже той постійно заглядав у чарку, робив “бурі” в хаті. Тому прийняла рішення виїхати за кордон, підзаробити трохи грошей і бути подалі від того ледацюги.

Сина свого залишила у нас, Василькові, так звати мого онука, тоді ще й десяти не було.

З вихованням Василька ми собі з чоловіком непогано давали ради. Заміняли йому і маму і тата. Приймали участь у шкільному його житті, а згодом і в студентському.

Батько рідко згадував про сина, тай ми цим навіть і не переймались, адже який приклад в виховані може дати така людина, як він. Дочка постійно нам висилала кошти, тому жили ми добре, я б сказала, наш Василько не обмежувався ні в чому.

Вже дорослий парубок, зустрічався з дівчиною, працював на солідній фірмі, завжди при грошах, ще й нас з дідом інколи балував. Навіть було і таке що в кіно ми на старості літ сходили, а потім у кафе.

Одним словом біля молодих і сама молодієш. Коли Василь вже змужнів, як доросла людина, він прийняв рішення, що хоче одружитися. Відразу скажу, його пара нам з дідом не дуже вже й подобалась.

Дівчина такої панської породи, завжди вихвалялась, що в неї батьки чуть не магнати. Не раз залишалась в нас з ночівлею, зранку буває встане, то вона не снідає, тільки каву п’є.

Попросила її допомогти мені вареників наліпити, а вона мені у відповідь: “Я не знаю як це робиться”.

Я кажу, дитинко а чим ти будеш свого майбутнього чоловіка годувати, так вона мені – яєчнею.

Люди добрі, та хіба на одних яйцях здоровий хлопчисько виживе?

Ой, вирішила я до дочки в ту Італію дзвонити, нехай приїжджає і відмовляє сина одружуватися. А то біда буде йому з такою жінкою. А дочка мені порадила не пхатися, молодь зараз зовсім інша, головне, щоб їм у двох було добре. Та що тут доброго?

Я свою позицію внуку висловила, сказала, як візьме її за жінку, то про нас з дідом може забути.

Дочка на весілля приїхати не змогла, вислала лише кошти. Виявляється в неї там новий чоловік, який нічого не знає про її сина.

На весілля ми з дідом все ж таки пішли, як-не-як Василько наш внук, без підтримки нашої їм би було важко. Тай чоловік мені каже, будуть жити з нами, то ти їм з голоду не даси пропасти, а потім і навчиться невістка біля тебе всього, що ти вмієш.

Та молодята після весілля нам заявили, що хочуть жити окремо. Чи то Василько на нас образився, чи то що, але я жити так не хочу. Нам з дідом самотньо буде у величезній квартирі.

Тай молодь пропаде без нашої допомоги.

Як мені їх переконати? Я вже всі аргументи випробувала, а вони вперто кажуть, що хочуть жити самі.

що робити в такій ситуації?

Автор – Успішна Емма

Джерело