— Я бачив багато нахабних людей у ​​житті, але це рекорд, Кіро. Твої родичі пробили дно! Вони рекордсмени з нахабства. – Чоловік нервово посміхнувся і подивився на дружину.

— Я, звичайно, розумію, що у нас більше грошей, але це не привід таке виконувати… — Руслан взяв склянку з водою і жадібно зробив ковток.

— Те, що мені сказала зараз твоя сестра… Те, про що вона мене попросила… Це беззаконня. — Чоловік дзвінко поставив склянку на підвіконня.

— І ти знаєш… — Руслан нервово посміхнувся. — Твоя сестра так спокійно озвучує своє прохання, наче вона реально не розуміє, що навіть думати про таке… Це обурливо. Це гора неповаги до мене і до тебе, Кіро.

— Руслан, ну що ти так рознервувався? — Кіра зніяковіло посміхнулася і стала навпроти чоловіка в гарній, доглянутій вітальні.

— Так, моя сестра дуже нахабна особа, але я тобі чесно говорю… Попросити таке… Вона не зі зла. Просто своїм невеликим мозком вона подумала, що якщо маєш гроші, то ти точно зможеш їй позичити. — Кіра нахилила голову і подивилася на чоловіка спідлоба.

— Позичити? – Руслан не знаходив собі місця від обурення.

— Заборгувати тридцять тисяч доларів людині, яка мені два роки не може п’ять тисяч доларів віддати? — Чоловік нагадав Кірі, як позичив її сестрі після весілля.

— Ні Кіра, це не нахабство… І навіть не нахабство… Це найбільша неповага з усіх можливих. – Чоловік зітхнув і сів на диван.

— Руслан, але Марина ж не на сукню собі попросила… У неї народилася дитина, їм потрібно більше простору… Вона хоче купити квартиру побільше… На перший внесок у неї грошей немає… Її теж можна зрозуміти. — Кіра обережно присіла поряд із чоловіком.

— Я не зрозумів, Кіро, ти що, її зараз борониш? — Чоловік підвівся і повернувся обличчям до дружини. — Ти взагалі, на чиєму боці?

— На твоїй, Руслане, на чиїй ще… — Кіра закусила губу і подивилася у вікно на літнє вечірнє місто.

— Але й Маринку теж можна зрозуміти… Куди вона з чоловіком і дитиною в однушці. На трьох сорок квадратів… Це бляха… Вони там з глузду з’їдуть… — Помовчавши, додала дружина. — Все ж таки вона моя рідна сестра.

— Кіро, коли ми одружилися, у нас не було розмови про те, що я фінансуватиму твою рідню. Твоя сестра та її вічно лінивий чоловік реально переступили межу, коли вирішили, що ми будемо їх забезпечувати. — Руслан підійшов до підвіконня і залпом осушив склянку. — У мене просто нема слів, Кіро.

— Коханий, ну може ми хоч якось можемо їм допомогти? — Кіра з надією подивилася на чоловіка.

— Допомогти? — Руслан ще більше розлютився від того, що його дружина все-таки стала на бік сестри. — Нехай чоловік сестри знайде нормальну роботу. Є кредити і без першого внеску… Просто треба мати нормальний дохід. Їжаку ясно, що з непостійними підробітками їм усі банки відмовляють.

— Ви так спокійно міркуєте, наче я гроші під столом друкую… — додав Руслан і вилаявся.

— А нічого, що ось це все… — Чоловік глянув на дорогу вітальню. — Ось це все нам дісталося завдяки моїм зусиллям і моїй старанній праці.

— І як це твої родичі думають, що якщо я добре живу, то й вони теж можуть завдяки мені влаштувати своє життя? — Руслан знову обурився, кинувши на дорогу антикварну вазу стародавньої китайської династії.

Кіра ще кілька разів намагалася переконати чоловіка допомогти сестрі хоч якоюсь сумою, але Руслан відмовився йти назустріч. А тоді сестра Кіри, Марина, навіть не думала зупинятися.

Жінка націлилася на гроші Руслана, як шуліка на польову мишу. Якби Руслан тільки знав, що чекало на нього далі.

Марина вирішила не розмивати своє прохання у часі та продовжила діяти нахрапом. Весь вечір вона плакала на плечі у матері, розповідаючи у всіх фарбах, який поганий Руслан. І як він, жмот, пошкодував для неї грошей, яких у нього кури не клюють.

Наступного дня Марина відправила до Руслана важку артилерію у вигляді своєї матері. Теща без попередження та запрошення завалилася до Руслана на роботу. У його шикарний, просторий офіс.

— Ну-ну, Руслане… Я від тебе такого не чекала. — Ольга Олегівна сіла на крісло і невдоволено дивилася на чоловіка.

— Не чекали чого? – Не відриваючись від документів, простяг Руслан.

— Не чекала, що ти так відмовиш моїй рідній дочці… — Теща похитала головою і взяла зі столу скрепку.

— А що, я повинен був їй, на вашу думку, просто так дати тридцять тисяч доларів, бо в мене є гроші, а в неї ні? — Руслан відклав документи, набрав щось на клавіатурі і запитливо глянув на тещу.

— Тим більше, Ольга Олегівно, перший внесок набагато менший. Чи ви думали, що я не здогадаюся, що вони хотіли за мій рахунок два роки жити на своє задоволення і байдикувати? — Руслан відкинувся на стільці та закинув руки за голову.

— Напевно, подумали, що потім, через пару років, прийдуть до мене такі в стилі: “Грошей немає, але ж ти нам пробачиш борг, ти ж багатий… До речі, а дай нам ще тридцять тисяч, ми тобі потім одразу шістдесять повернемо. “. — Руслан усміхнувся. – Думали, я не здогадаюся?

— Руслан, який же ти гидкий. Ось їй-богу. Слів немає. Я бачила твою машину. Цей джип тисяч сто точно коштує. Це ж… — Жінка назвала престижну іномарку. — Я точно знаю, що ти не бідуєш.

— Давай ти її продаси, не викабелюватимешся і купиш собі щось простіше. Як усі нормальні люди купують. Якраз і вільні гроші з’являться. Тобі самому не набридло викликати заздрість на дорогах. — вимогливо додала теща.

— Ольга Олегівно, а ви нічого не поплутали? — Чаша терпіння Руслана почала стрімко виходити з берегів. — Чому я маю щось продавати, щоб допомогти вашим родичам?

— Може, вони самі почнуть менше лінуватися і більше працювати? А не думати, за чий рахунок до раю в’їхати. — Руслан пронизливо глянув на тещу.

— Якщо ти не допоможеш моїй старшій дочці, я тебе посварю з Кірою. — Теща вирішила перейти до погроз.

— Що ви зробите? — Руслан хотів, щоб теща ще раз промовила свою погрозу. У цей момент це було особливо важливим.

— Якщо ти не даси грошей моїй старшій дочці, я тебе посварю з Кірою. — викарбувала Ольга Олегівна. — Скажу, що бачила тебе з коханкою чи ще щось придумаю.

— Ольга Олегівно, а ви знаєте, що я щойно записав вашу загрозу? У моєму бізнесі заведено записувати розмови. І я щойно записав ваші слова. — Чоловік зробив на колонках комп’ютера гучніший звук і програв тещі її ж власні слова.

— Ах ти, мерзотник! — випалила Ольга Олегівна. — Можеш не розслаблятись, тобі все одно не поздоровиться. Ми твою відмову просто так не залишимо.

— Ах, Ольга Олегівно, йдіть ви вже! — Руслан знову взяв документи і всім виглядом показав, що розмова закінчена.

— Кіро, уявляєш, твоя мати сьогодні приходила до мене на роботу. І те, що вона “викинула”, просто в голову не вкладається. — За вечерею чоловік почав нову неприємну розмову.

— Руслан, ти це зараз серйозно? — Кіра від несподіванки мало не вдавилася огірком.

— Так, прикинь. Спочатку почала вимагати, щоб я продав нашу машину і половину грошей дав її сестрі… А потім, коли я відмовив, вона почала мені загрожувати. — Руслан переказав дружині розмову з тещею та включив наприкінці запис, який спеціально скачав на телефон.

— Та вже… Руслан… Я від неї такого не чекала… Гаразд, я сама з нею завтра поговорю… — Кіра була сильно шокована записом і тим, як мати почала вимагати з її чоловіка гроші.

З одного боку Кіра дійсно хотіла допомогти сестрі, але точно не такою ціною. Сваритися з коханим чоловіком та захищати сестру, яка з дитинства любила замість себе перекладати все на інших, не входило до її планів.

Наступного дня Кіра не встигла поговорити з матір’ю. І вранці на Руслана чекав новий неприємний сюрприз. Коли Руслан виходив із під’їзду, до нього підбіг Віктор, чоловік Марини.

— Дай вгадаю. Ти прийшов просити у мене гроші на квартиру і на життя… — Руслан відчинив двері свого шикарного автомобіля і нервово засміявся.

— Ні, тобто так, Руслане… Тут така справа… Марина мене відправила, але мені, якщо чесно, незручно… — Чоловік зам’явся. — Але я не можу з тобою не поговорити… Маринка, вона…

— Все нормально Віктор. – Руслан перебив чоловіка. — Я знаю, що ти з несміливих. ти завжди, як дружина скаже, так і зробиш…

— Не вперше тебе бачу. — Руслан сів у салон машини, поправив кермо та завів мотор.

— Скажу тобі те саме, що вчора сказав Ользі Олегівні та позавчора твоїй дружині. Грошей ви від мене не отримаєте. Можеш не клянчити. — Руслан зачинив вікно і зібрався вже їхати… Але Віктор наполегливо постукав склом. Руслан про себе вилаявся і відчинив вікно.

Те, що почув Руслан, такого повороту він не очікував навіть у найгіршому своєму кошмарі.

— Руслане, тут така справа… Марина просила передати, що якщо ти не допоможеш нам із грошима, вона через свою найкращу подругу влаштує тобі податкову перевірку. Вони вже там щось знайшли. І ти на штрафах більше втратиш… — випалив чоловік.

— Вікторе, ви зараз переступили межу. Ця червона лінія, чуєш? Ви мене шантажувати надумали? — Руслан люто глянув на чоловіка.

— Марина сказала, ти тисяч на сто п’ятдесять “влетиш”… — вигукнув Віктор і про всяк випадок відбіг убік.

— Ви нічого не зможете знайти. У мене все добре. — спокійним голосом промовив Руслан, машинально скручуючи пальці на ногах.

Марина сказала, що ти так скажеш. І попросила сказати тобі ось це… — Віктор дістав телефон та зачитав повідомлення з назвами компаній та прикладами сумнівних фінансових операцій.

— Дроблення бізнесу, уникнення податків… Віктор у деталях озвучив ці та інші моменти, через які у Руслана справді могли початися серйозні проблеми на роботі.

— Хвилювання боляче стиснуло Руслану груди. — У цей момент успішний підприємець із не завжди чесними схемами зрозумів, як сильно він потрапив.

Двічі почувши відмову, Марина вирішила будь-що отримати гроші. І з цього моменту про обов’язок мови вже не йшлося. Тепер Марина просила гроші за своє мовчання. Руслан важко розумів, що відбувається. У чоловіка сильно дзвеніло у вухах. У роті стало сухіше, ніж на суші в пустелі Сахара.

— Гаразд. Завтра привезу вам гроші. Увечері. — Руслан знову завів мотор і стрімко смикнувся з місця.

Майже відразу Руслан зателефонував дружині і в непристойно грубій формі розповів їй про шантаж, погрози та ультиматумі сестри. Кіра, не замислюючись, відразу стала на бік чоловіка.

Мамо, якщо ти негайно не зупиниш Марину, вважай, що в моєму обличчі в тебе більше немає дочки. — Після розмови з чоловіком Кіра одразу зателефонувала матері.

— Не зупиню, Кіро. Твій чоловік поскупився. Пожалкував своїм родичам гроші. І лишень спробуй сказати, що ми не його родичі. — гнівно випалила жінка.

— Я сама з тобою ніколи не спілкуватимуся, якщо ти не вмовиш його привезти завтра гроші. Хоча, чує моє серце, після того, що на нього накопала моя дівчинка, він на все згоден. Я ось думаю, а чи не попросити нам більше… — Ольга Олегівна кинула слухавку.

У сльозах Кіра відклала всі свої справи та поїхала до чоловіка.

— Коханий, я повністю на твоїй стороні. Моя рідня реально переступила межу. Я готова повністю розірвати з ними всі контакти. — Кіра плакала на грудях у чоловіка. — Що нам тепер робити?

— Мурашці болт приробити. — Руслан усміхнувся. — Маю один план.

Наступного ранку Руслан і Кіра приїхали на зустріч із Мариною. Разом із Мариною приїхали Віктор та Ольга Олегівна.

— А ось і не свята трійця. — Руслан сів у кафе навпроти здирників. Поруч із Русланом сіла Кіра.

— Гроші давай. — Марина глянула на Руслана серйозним поглядом.

— Треба гроші взяти в зятя. — Злорадно заспівала теща.

Чоловік Марини, Віктор, мовчки дивився у свою чашку з кавою. З усіх ракурсів було неозброєним поглядом видно, що Віктор нічого в цій розмові не вирішував. І не лише у цій розмові.

— Зараз, звичайно… Руслан засунув руку в портфель і… дістав звідти дулю. Чоловік голосно приземлив на стіл кулак, засунувши великий пальчик між середнім та вказівним. І помахав великим пальчиком дулі, як язичком.

Кіра теж склала пальці на руках у вигляді двох фіг і теж помахала великими пальчиками, як язичками.

— Це як розуміти? Ви що, з мене сміятися надумали? — обурено прошепотіла Марина.

— Так, Руслане. Давай гроші чи моя дочка сьогодні ж піде до податкової. Ти ж знаєш, що ми не жартуємо. — Ольга Олегівна вимогливо стукнула рукою по столу.

— Нікуди вона не піде. — весело відповіла Кіра. — Цю партію, мамо, ви програли.

— Тому що у нас найдорожча дуля у світі. — Руслан знову подразнив шантажистів, що сиділи навпроти, великим пальчиком фіги, як язичком. А потім розтиснув руку і ніжно обійняв дружину.

— Я вчора залагодив усі питання із податковою. Сходив на випередження. Мені це вартувало навіть більше, ніж озвучила Марина. Я дав не сто п’ятдесять, а двісті тисяч. Ну, що ж… Буде мені уроком. — Руслан усміхнувся.

— Що ти зробив? — розчавленим голосом прошепотіла Марина.

— Я зробив те, що насправді принесло мені набагато більше задоволення. Я позбавив вас і вашу сім’ю можливості вирватися зі світу бідності. — Руслан не приховував тріумфу.

— Ви назавжди залишитеся у замкненому колі життя від кредиту до кредиту та від зарплати до зарплати. — Незважаючи на фінансові втрати, Руслан мав чудовий настрій.

— Ви зрозумієте… Мені бачити розчарування на ваших обличчях набагато приємніше, ніж втратити гроші. Мені справді легше втратити двісті тисяч доларів, ніж дати вам лише тридцять. – Руслан кивнув і продовжив.

— І нехай хтось скаже, що я поганий бізнесмен… Це його справа… У мене своя правда. — Чоловік глибоко вдихнув і видихнув повітря.

— Нехай кажуть, що хочуть. Ваша невдача і ваші злі, скривджені обличчя завжди грітимуть мені душу та серце. — Руслан швидко дістав телефон та зробив кілька фотографій.

— Я роздрукую найвдалішу фотографію та повішу її на стіні в хаті. І показуватиму онукам. А гроші… Я за рік уп’ятеро більше зароблю. А фотографія, емоції… — Чоловік вразив телефоном під носом у Ольги Олегівни та Марини. – Фотографії безцінні. Трофей.

Чоловік зробив ще пару знімків і, взявши за руку Кіру, стрімко вийшов із кафе. Родичі Кіри настільки здивувалися, що навіть не встигли крикнути слідом, щось гидке. Марина перша прийшла до тями і штовхнула Віктора по нозі.

— Ай, боляче, за що! — Віктор скривився і злякано глянув на Марину.

— За те, що ти мій чоловік. — Марина різко встала і пішла до туалету плакати.

— Що дивишся? Біжи, втішай її! — Ольга Олегівна витріщила очі і грізно подивилася на Віктора.

Кіра та Руслан відновили фінансові втрати швидше, ніж розраховували. Всесвіт підкинув Руслану новий вигідний контракт, і його будівельна компанія стала ще успішнішою.

Руслан роздрукував дві фотографії із дуже незадоволеними особами родичів дружини. Одну фотографію він повісив у вітальні, а іншу на роботі. Як нагадування, що жоден родич у світі не має права плутати береги.

Марина та Віктор так і не розбагатіли. Кредит вони змогли взяти лише за три роки, коли їм у спадок дісталася квартира від бабусі. Можна було й не брати кредит… Можна було жити в квартирі бабусі… Але Марина та Віктор не дуже любили працювати.

Так і живуть герої цієї історії під променями сліпучого та неупередженого сонця, що завжди однаково висвітлює обличчя всіх добрих та поганих людей.